Постанова 4855 № 640/20700/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20700/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., за участю секретаря: Зуєнко Д.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Разнобитпродукт» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И Л А: Приватне акціонерне товариство «Разнобитпродукт» звернулося до суду з позовною заявою, в якій просило скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 06 серпня 2019 року №0651271212 про застосування до ПАТ «Разнобитпродукт» за порушення граничного терміну сплати податку на прибуток штрафу на суму 133195,74 грн. У обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив про те, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є протиправним, оскільки підприємство не прострочило строк сплати податкового зобов`язання. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 вересня 2020 року позов задоволено. Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що податкове зобов`язання сплачено позивачем в межах встановленого строку, передбаченого пунктом 57.3 статті 57 ПК України, а тому у контролюючого органу не було підстав для застосування до ПАТ «Разнобитпродукт» штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасність сплати грошового зобов`язання, визначених податковим повідомленням - рішенням від 06 серпня 2019 року №0651271212. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. На думку скаржника, суд першої інстанції не врахував, що в інтегрованій картці позивача 20.05.2016, 19.08.2016 та 19.08.2016, відображено нарахування податку на прибуток приватних підприємств у результаті чого в ІКП зменшено наявну переплату платника податків та збільшено суму недоїмки. Отже, перевіркою встановлено, що кошти, які сплачував платник, зараховувались в рахунок погашення боргу з податку на прибуток згідно з черговістю його виникнення, незалежно від напряму сплати, визначеного платником податку. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві 04 липня 2019 року на підставі п. п. 19-1.1.2 п. 19 1.1 ст. 19 п. п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, згідно порядку, встановленого ст.76, та п. 86.2 ст. 86 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасної сплати суми (зобов`язання) з податку на прибуток Приватного акціонерного товариства «Разнобитпродукт». За результатами зазначеної перевірки, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві складено Акт камеральної перевірки №002615/26-15-12-12-12-23494973 від 04 липня 2019 року. На підставі Акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0651271212 від 06 серпня 2019 року про застосування штрафу за порушення граничного терміну сплати податку на прибуток на суму 133195,74 грн. у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу (665 978, 70 * 20%). Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх порушених прав. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. Відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. З матеріалів справи вбачається, що грошові зобов`язання підлягали сплаті до 20 березня 2018 року (по декларації за 2017 рік) та до 18 травня 2018 року (по декларації за І квартал 2018 року), а підприємство сплатило 06 березня 2018 року у сумі 415154,00 грн та 16 травня 2018 року у сумі 621667,00 грн. Позивачем сформовано платіжні доручення №846 від 06 березня 2018 року на суму 415154,00 та №994 від 16 травня 2019 року на суму 621667,00 грн. в якості оплати податку на прибуток підприємств. Однак ПУАТ «Фідобанк», який є обслуговуючим банком позивача, платіжне доручення №846 від 06 березня 2018 року проведено на наступний платіжний день - 07 березня 2018 року. Згідно з пунктом 129.6 статті 129 Податкового кодексу України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що порушення граничних строків сплати (зарахування до бюджету) коштів в рахунок сплати узгоджених податкових зобов`язань відбулось з вини банку, що унеможливлює притягнення позивача до відповідальності за порушення строків сплати податкового зобов`язання. Щодо іншого платіжного доручення №994 від 16 травня 2019 року на суму 621667,00 грн., то як платником податків (позивачем) так і банком сплата податкового зобов`язання відбулася до встановленого граничного строку. Проте контролюючим органом здійснено зарахування коштів, сплачених платіжними дорученнями №846 від 06 березня 2018 року на суму 415154,00 та №994 від 16 травня 2019 року на суму 621667,00 грн., в якості оплати податку на прибуток підприємств, - в рахунок сплати наявного податкового боргу. Щодо зарахування цих коштів в рахунок сплати наявного податкового боргу, колегія суддів зазначає таке. Як вбачається з матеріалів справи, відсутність податкового боргу за 2016 рік підтверджується платіжними дорученнями №326, №329 від 17 травня 2016 року №327 та від 19 травня 2016 року, які підтверджують факт сплати позивачем податкових зобов`язань з податку на прибуток. Так, з метою сплати податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість ПрАТ «Разнобитпродукт» 17 травня 2016 року направило за допомогою системи дистанційного обслуговування «Клієнт-Банк» до ПУАТ «Фідобанк» платіжні доручення про сплату податку на прибуток, що підтверджується відміткою банку на платіжних дорученнях. Проте ПУАТ «Фідобанк» зазначені платіжні доручення товариства не виконав та, відповідно, податковий орган вважав, що у платника податків виник податковий борг. ПрАТ «Разнобитпродукт» 20 травня 2016 року та 25 липня 2016 року звертався до ДПІ із заявою про невиконання банком платіжних доручень з додаванням копій підтверджуючих документів, на підставі яких платник податків звільняється від відповідальності за порушення строків сплати податкових зобов`язань, окрім цього висловлено прохання вважати суми податків належним чином сплаченими до бюджету. Однак на зазначені листи відповіді не надано. Водночас, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві скеровано на адресу позивача податкову вимогу форми «Ю» від 27 травня 2016 року № 6512-17 та рішення №6512-17 від 27 травня 2016 року про опис майна в податкову заставу. Не погодившись з вказаними податковою вимогою та рішенням про опис майна в податкову заставу ПрАТ «Разнобитпродукт» звернулося до суду з позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, який постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2016 року у справі № 826/9310/16 задоволено повністю, податкову вимогу форми «Ю» від 27 травня 2016 року № 6512-17 та рішення №6512-17 від 27 травня 2016 року про опис майна в податкову заставу визнано протиправними та скасовано, зокрема з тих причин, що обов`язок платника зі сплати податків слід вважати виконаним з часу подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджетної системи України на відповідний рахунок Державного казначейства грошових коштів з рахунку платника у банку за наявності у нього достатнього грошового залишку на день платежу. При цьому платник податків не несе відповідальності за дії банківських установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків до бюджету. Вказана постанова суду першої інстанції у судовій справі № 826/9310/16 ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року залишена без змін, а апеляційна скарга податкового органу - без задоволення. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2017 року №К/800/34289/16 у справі №826/9310/16 касаційну скаргу контролюючого органу на рішення судів попередніх інстанцій у вказаній справі залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. При цьому Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 26 квітня 2017 року наголосив, що «…Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог, оскільки факт своєчасної сплати товариством узгодженого грошового зобов`язання згідно поданої податкової декларації з податку на прибуток приватних підприємств №9070346777 від 05 травня 2016 року (за терміном сплати 20 травня 2016 року) підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями від 17 травня 2016 року № 326, № 327 та від 19 травня 2016 року №329». Отже, судами підтверджено повноту та своєчасність сплати ПрАТ «Разнобитпродукт» грошових зобов`язань, а податковий борг визнано недійсним та скасовано. У той же час, контролюючим органом не вчинено дій щодо внесення відповідних змін до інтегрованої картки платника податків. У зв`язку з чим, зазначена обставина змусила ПрАТ «Разнобитпродукт» звернутись до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про зобов`язання ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві здійснити облікову операцію з коригування облікових показників інтегрованої картки ПрАТ «Разнобитпродукт» з податку на прибуток шляхом виключення з них суми податкового боргу з визначеного податкового зобов`язанням згідно податкових декларацій з податку на прибуток за 1 та 2 квартали 2016 року. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року у справі № 826/14798/16, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року, позовні вимоги ПрАТ «Разнобитпродукт» задоволено. Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2019 року зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року у справі № 826/14798/16 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зупинення виконання даних судових рішень жодним чином не спростовує факт, що податковий борг, який контролюючий орган обліковує в інтегрованій картці платника податків, виник на підставі обставин, які визнанні судом неправомірними у справі №826/9310/16 за позовом ПрАТ «Разнобитпродукт» до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про скасування податкової вимоги форми «Ю» від 27 травня 2016 року № 6512-17 та рішення №6512-17 від 27 травня 2016 року про опис майна в податкову заставу. Згідно з пунктом 31.1 статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Разом з тим, в силу приписів пункту 49.20 статті 49 ПК України, якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем. Також відповідно до запроваджених цим Кодексом принципів податкового законодавства (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України) принцип «презумпції правомірності рішень платника податку» застосовується в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Аналогічно в пункті 56.21 статті 56 ПК України закріплено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Так, Європейська конвенція про обчислення строків (ETS № 76) від 16.05.1972, яка застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, у статті 5 вказує, що при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо diesadquem (для цілей цієї Конвенції термін «diesadquem» означає день, у який строк спливає) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк продовжується на перший робочий день, який настає після них. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що граничний термін сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання з податку на прибуток є операційний (банківський) день. Оскільки останні дні строку припадали на 20 березня 2018 року та 20 травня 2018 року (вихідний день), а платіжними дорученнями, які передані банку вчасно, підтверджується сплату визначених сум, то позивачем не пропущено граничний строк сплати самостійно визначених грошових зобов`язань. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 09 червня 2015 року № 21-18а15. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове зобов`язання сплачено позивачем в межах встановленого строку, передбаченого пунктом 57.3 статті 57 ПК України, а тому у контролюючого органу не було підстав для застосування до Приватного акціонерного товариства «Разнобитпродукт» штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасність сплати грошового зобов`язання, визначених податковим повідомленням - рішенням від 06 серпня 2019 року №0651271212. Отже, спірне рішення є неправомірним, а відтак підлягає скасуванню. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. За таких обставин, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 вересня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 23 грудня 2020 року. Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька Судді: Я.Б.Глущенко О.Є. Пилипенко