Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/3512/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3512/20 Суддя (судді) першої інстанції: В.О. Гаврилюк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М. за участю секретаря: Зуєнка Д.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від "28" вересня 2020 р. про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції України в Черкаській області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, відповідач-1), Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - Головне управління - відповідач-2), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України, відповідач-3) в якому просить: - скасувати наказ начальника управління МВС України в Черкаській області генерал-майора Каплія М.В. за № 268 о/с від 23 грудня 2008 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ в запас ЗС України за п. 62, 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України; - поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого слідчого відділення Уманського ВП Головного управління Національної поліції; - стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за повних 137 місяців в загальній сумі 649404 грн. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від "28" вересня 2020 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Державної казначейської служби України про скасування наказу та поновлення на посаді - повернуто позивачеві. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що станом на 23.12.2008р., тобто на дату видачі наказу про звільнення позивача, останній не був з ним ознайомлений і його копію не отримував, тому вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущений. Відзив на апеляційну скаргу відповідач не надав. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та як вказує сам позивач, 25 червня 2020 року він звернувся до Головного управління Національної Поліції в Черкаській області з письмовою заявою про поновлення його на роботі та оплату за час вимушеного прогулу. 28 липня 2020 року позивач отримав лист-повідомлення за підписом т.в.о. заступника начальника управління Резцова О., яким йому було відмовлено в поновленні на роботі. Позивач зазначає, що в установлений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строк ОСОБА_1 з позовом про визнання протиправним та скасування наказу начальника УМВС України в Черкаській області № 268 о/с від 23.12.2008 про його протиправне та незаконне звільнення звернутися можливості не мав, так як з часу порушення кримінальної справи № 694/2216/14 по обвинуваченню за частиною 2 статті 368 КК України відносно ОСОБА_1 , він фактично був затриманий і відносно нього обрана міра запобіжного заходу, пов`язаного з триманням під вартою в слідчому ізоляторі, а отже з 01.10.2008 він перебував під вартою. Як зазначає позивач, фактично з 28.07.2020 після отримання листа-повідомлення № Н-146/05/12/15-2020 з ГУ НП в Черкаській області від 23.07.2020 з відміткою про поновлення на роботі, ОСОБА_1 обґрунтовано вважає, що строк оскарження вказаного наказу начальника УМВС України в Черкаській області № 268 о/с від 23.12.2008 починає обчислюватися саме з цієї дати, що дає йому законні підстави просити поновити строк для оскарження зазначеного наказу. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Проаналізувавши вище зазначені норми права суд прийшов до висновку, що спір, який виник між сторонами даної справи, є справою про звільнення з публічної служби, у зв`язку з чим адміністративний позов може бути поданий у місячний строк, відповідно до частиною п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. У відповідності до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Таким чином, частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України встановлює такий же строк звернення до суду, як і частина п`ята статті 122 Кодексу законів про працю України, однак визначає особливий момент, з настанням якого розпочинається перебіг строку звернення до суду з позовом у справах про звільнення. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду, а обґрунтованих підстав пропуску строку останнім не надано. Як вбачається з матеріалів справи, зазначений оспорюваний наказ начальника УМВС України в Черкаській області №268 о/с від 23.12.2008р., або його належним чином оформлена копія, ОСОБА_1 не була вручена, а отже і строк, з якого починається відлік часу на оскарження вказаного наказу не почався. Колегія суддів наголошує на тому, що початок перебігу строку звернення працівника до суду у справах про звільнення визначений у частині першій статті 233 КЗпП, відповідно до якої цей строк обчислюється з дня вручення працівнику копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Таким чином, для звернення до адміністративного суду у справі щодо звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №826/15632/17. Суд апеляційної інстанції зазначає, що день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. При цьому, реалізація особою своїх прав залежить від її волевиявлення і здійснюється нею на власний розсуд. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№3236/03 від03.04.2008, §41) зазначено, що «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави». Суд також зауважує, що згідно рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень доступу до суду в зв`язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. За приписами ст.17 Закону України від23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 (ратифіковано Україною 17.07.1997) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви від30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані». Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа "Bellet v. France" від 04 грудня 1995 року). Як вбачається з рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про повернення позову є занадто формальним та порушує право позивача на доступ до правосуддя. Згідно із ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Крім того, відповідно до ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 р.). У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також, у Рішенні у справі Белле проти Франції від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, колегія суддів дійшла висновку, що повернення позовної заяви унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи. Згідно ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, порушено норми процесуального права які призвели до неправильного вирішення питання, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії вирішення питання щодо відкриття провадження. Керуючись ст.ст 243,250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від "28" вересня 2020 р.- скасувати. Справу №580/3512/20 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови складено 23 грудня 2020 року. Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька Судді: О.Є.Пилипенко Я.М.Собків