Постанова 4854 № 488/2155/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 488/2155/19 Головуючий в 1 інстанції: Селіщева Л.І. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді : Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г., Шевчук О.А., за участю секретаря: Андрушкевич М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 24 жовтня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, старшого лейтенанта поліції 2 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Одеській області Обрубинського Едуарда Едуардовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, ВСТАНОВИВ: В травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Корабельного районного суду м.Миколаєва з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, старшого лейтенанта поліції 2 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Одеській області Обрубинського Едуарда Едуардовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАВ №1131735 від 07.05.2019р., якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 грн. Також, позивач просив закрити справу про адміністративне правопорушення. Рішенням Корабельного районного суду м.Миколаєва від 24 жовтня 2019 року позов задоволено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції подало апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування обставин справи, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що порушення ОСОБА_1 пункту 12.9.Б Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306, що виразилося у перевищенні максимального обмеження швидкості руху на 35 км/год., зафіксовано лазерним вимірювачем швидкості транспортних засобів TruCam НОМЕР_1 . При прийнятті оскаржуваного судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 суд першої інстанції обмежився лише посиланням на ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву та доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122 КУпАП. Однак, судом залишено поза увагою положення ч.4 ст.9 КАС України, якою передбачено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин справи, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Також, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про недотримання старшим лейтенантом поліції 2 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Одеській області Обрубинським Е.Е. процедури розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Зазначає, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення позивачем не надано жодної заяви чи клопотання, які мали б бути враховані поліцейським. Крім того, за твердженнями апелянта, ОСОБА_1 не позбавлений був права скористатися правовою допомогою засобами телефонного зв`язку. Апелянт стверджує, що відповідачем забезпечено позивачу можливість реалізації прав, визначених ст.268 КУпАП. У зв`язку з цим, в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 24 жовтня 2019 року з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволення позову ОСОБА_1 . Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Предметом спору у даній справі є оскарження ОСОБА_1 постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ №1131735 від 07.05.2019р., якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 грн. Як слідує зі змісту спірної постанови відповідача, 07.05.2019 року о 15 год. 32 хв. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом автомобілем Kia SORENTO, номерний знак НОМЕР_2 , за адресою Одеська обл., Лиманський р-н, 35 км. автодороги Одеса Мелітополь Новоазовськ М-14, рухався зі швидкістю 85 км/год. в зоні дії дорожнього знаку «Обмеження максимальної швидкості руху 50 км/год». Перевищив максимальне обмеження швидкості руху на 35 км/год, чим порушив п.12.9.Б Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306. Швидкість руху вимірювалась приладом TruCam TC000663. При зверненні з позовом до суду про скасування постанови серії ЕАВ №1131735 від 07.05.2019р. ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовував тим, що спірну постанову винесено старшим лейтенантом поліції 2 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Одеській області Обрубинським Е.Е. з грубим порушенням вимог чинного законодавства та на підставі доказів, отриманих з порушенням встановленого порядку. Зокрема, вимірювання швидкості руху проводилося не в автоматичному режимі, без встановлення попереджувальних знаків про проведення вимірювання швидкості технічними засобами, на патрульному автомобілі не були задіяні проблискові вогні, вимірювання та фіксація проводилися зі значної відстані по потоку автомобілів. Також, позивач стверджував, що він висловив заперечення проти винесення постанови на місці вчинення правопорушення та заявив клопотання про складення протоколу, перенесення розгляду справи з повідомленням його про дату, час та місце такого розгляду. Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 , виходив з того, що відповідачами не надано суду жодного належного та допустимого доказу вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову виходячи з наступного. Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушення (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Зі змісту ч.1 ст.122 КУпАП вбачається, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Відповідно до ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, ( частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, ) тощо. Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. В ході розгляду даної справи встановлено, що відповідачем було винесено відносно ОСОБА_1 постанову по справі про адміністративне правопорушення, у зв`язку із порушенням ним п.12.9.Б ПДР. Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюється Правилами дорожнього руху, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (далі - ПДР), порушення яких є підставою для відповідальності згідно із законодавством (п.п. 1.1, 1.9 Правил). За змістом п. 8.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі - Правила дорожнього руху), регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Відповідно до п. 8.4 ПДР дорожні знаки поділяються на групи. Інформаційно-вказівні знаки запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила. Згідно п. 12.4 ПДР у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Відповідно до п.12.9.Б ПДР водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29 Знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості», 3.31 Знак 3.31 «Зона обмеження максимальної швидкості» або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил. Колегія суддів зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. При прийнятті оскаржуваного судового рішення про задоволення позову суд першої зазначив про ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 та доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122 КУпАП. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як вбачається з матеріалів справи, копію ухвали від 18.06.2019 року про відкриття провадження у справі та призначення її розгляду на 24.10.2019 року УПП в Одеській області отримано 12.09.2019 року. Вказаною ухвалою, серед іншого, відповідачу надано 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву із доданими до нього доказами. Роз`яснено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений строк без поважних причин суд, на підставі ч.6 ст.162 КАС України, вирішить справу за наявними матеріалами. Апелянтом не заперечується, що на виконання вимог вказаної ухвали ним не подавався до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, а також докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122 КУпАП. Відповідні докази надано УПП в Одеській області до суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою. Колегія суддів враховує, що частиною 4 статті 308 КАС України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Однак, при зверненні до суду апеляційної інстанції УПП в Одеській області не зазначило об`єктивних причин неможливості подання відповідних доказів до суду першої інстанції. Таких причин не встановлено і колегією суддів. За таких обставин, колегія суддів не приймає до уваги надані апелянтом докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122 КУпАП. Що ж до посилань апелянта на те, що суд мав витребувати відповідні докази з власної ініціативи, то колегія суддів зазначає, що надаючи ухвалою від 18.06.2019 року відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву з підтверджуючими матеріалами, а також роз`яснивши йому наслідки їх ненадання у вигляді розгляду справи за наявними матеріалами, судом тим самим вжито визначені законом заходи, необхідні для з`ясування обставин у справі в розумінні ч.4 ст.9 КАС України. До того ж, колегія суддів враховує, що статтею 286 КАС України передбачено скорочені строки розгляду справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.77 КАС України покладає обов`язок доказування правомірності прийнятих ним рішень, у встановленому законодавством порядку не доведено суду правомірність постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ №1131735 від 07.05.2019р. А відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 24 жовтня 2019 року колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 24 жовтня 2019 року без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик Суддя: О.А. Шевчук