Постанова Львівський апеляційний суд № 447/2701/19

Справа № 447/2701/19 Головуючий у 1 інстанції: Павлів В.Р. Провадження № 22-ц/811/1065/20 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. Категорія:80 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2020 року м.Львів Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 27 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в с т а н о в и л а: 19.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом, в якому просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Енергія-Новий Розділ» заборгованість по заробітній платі в розмірі 26959 грн. 05 коп. та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 25.06.2019 року по 15.11.2019 року в розмірі 58501 грн. 70 коп. Крім того, просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що наказом ТОВ «Енергія-Новий Розділ» №107-к від 24.06.2019 року його було звільнено з роботи з 24.06.2019 року на підставі п.5 ст.36 КЗпП України у зв`язку з переведенням в ПП «Гарант Енерго М», однак, в порушення вимог ч.1 ст.116 КЗпП України, відповідач не провів з ним повного розрахунку в день звільнення і залишок заборгованості по заробітній платі становив 27059 грн. 05 коп. 12.09.2019 року він звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак, виданий 17.09.2019 року судовий наказ було скасовано ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 16.10.2019 року за заявою боржника. Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 27.01.2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Енергія-Новий Розділ» у користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.06.2019 року по 15.11.2019 року включно у розмірі 58501 грн. 70 коп. Стягнуто з ТОВ «Енергія-Новий Розділ» в дохід держави судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. Стягнуто з ТОВ «Енергія-Новий Розділ» в користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн. В решті позову відмовлено. Рішення суду оскаржив відповідач ТОВ «Енергія-Новий Розділ», просить рішення скасувати в частині задоволених вимог позивача і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та витрат на правничу допомогу відмовити. Апелянт вважає, що судом не в повній мірі враховано норму статті 117 КЗпП України, якою передбачено, що обов`язковою умовою для покладення на роботодавця відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні, є наявність вини підприємства. Звертає увагу, що товариство не мало можливості провести з позивачем повний розрахунок в день звільнення, оскільки ухвалою Солом`янського районного суду м.Києва від 17.12.2018 року на рахунки товариства було накладено арешт, а тому вина товариства відсутня. Наголошує, що грошових коштів, розміщених на банківських рахунках товариства, є достатньо для того, щоб провести повний розрахунок із звільненими працівниками, на підтвердження чого суду надавались відповідні платіжні доручення, і ТОВ «Енергія-Новий Розділ» неодноразово зверталось до суду з клопотаннями про скасування арешту, накладеного на грошові кошти товариства, однак, такі клопотання залишені без задоволення. Вказує, що суд не надав належної правової оцінки зазначеним обставинам справи. Просить також врахувати, що після накладення арешту на грошові кошти ухвалою Солом`янського районного суду м.Києва від 17.12.2018 року були відкриті рахунки для виплати заробітної плати, але коштів, які надходили на ці рахунки було недостатньо для розрахунку із звільненими працівниками, зокрема, щодо виплати їм компенсації за невикористані дні відпустки, в тому числі й позивачу, а після накладення арешту ухвалою суду від 30.08.2019 року товариство взагалі було позбавлено можливості провести розрахунок із звільненими працівниками. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 01.12.2020 року, є дата складення повного судового рішення 11.12.2020 року. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що наказом ТОВ «Енергія-Новий Розділ» №107-к від 24.06.2019 року позивача звільнено з роботи з 24.06.2019 року у зв`язку з переведенням за його згодою в ПП «Гарант Енерго М», згідно з п.5 ст.36 КЗпП України (а.с.11). На момент звільнення позивача з роботи, залишок заборгованості по заробітній платі (компенсація за невикористані дні відпустки) становив 27059 грн. 05 коп. (а.с.14). Вказану суму заборгованості по заробітній платі ТОВ «Енергія-Новий Розділ» виплатило позивачу в повному обсязі 04.12.2019 року. У вересні 2019 року позивач звертався до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак, виданий 17.09.2019 року судовий наказ було скасовано ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 16.10.2019 року за заявою боржника (а.с.18-19). Відповідно до вимог ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму (ч.2 ст.116 КЗпП). Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Враховуючи наведені вище норми закону й те, що повного розрахунку з позивачем в день звільнення проведено не було і розмір заборгованих перед позивачем сум відповідачем не оспорювався (відсутній спір про розмір належних звільненому працівникові сум), тому в силу наведених вище норм ст.ст.116, 117 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, про який позивач просить у своїй позовній заяві, а саме: за період в межах заявлених позовних вимог з 25.06.2019 року по 15.11.2019 року. Доводи відповідача про відсутність його вини у невиплаті позивачеві належних в день звільнення сум, є безпідставними, оскільки надані відповідачем судові рішення не підтверджують факт відсутності у товариства грошових коштів для виплати позивачу належних в день звільнення сум. Окрім того, необхідно зазначити, що ухвалою Солом`янського районного суду м.Києва від 17.12.2018 року арешт було накладено не на всі рахунки відповідача, а додаткова ухвала суду від 30.08.2019 року винесена через два місяці після звільнення позивача з роботи, відтак, сама по собі відсутність у підприємства коштів не може бути підставою для звільнення його від відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України. За загальним правилом пункту 2 (абзаци 3, 4) Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі - Порядку), середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. З наданих суду відомостей про заробітну плату позивача за два останні відпрацьовані місяці, які передували даті звільнення його з роботи (а.с.17), встановлено, що у квітні 2019 року заробітна плата позивача становила 12586 грн. 79 коп., а у травні 2019 року 12763 грн. 74 коп. Враховуючи те, що відповідно до листа Міністерства соціальної політики України про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік, кількість робочих днів у квітні та травні 2019 року становила у кожному місяці по 21 р.д., тому середньоденна заробітна плата позивача у ці місяці становила 603 грн. 58 коп. ((12586 грн. 79 коп. + 12763 грн. 74 коп.) : 42 р.д. = 603 грн. 58 коп.), відтак, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.06.2019 року по 15.11.2019 року (101 р.д.) становив 60961 грн. 58 коп. Розрахунок середнього заробітку, зроблений позивачем і який взято до уваги судом першої інстанції, не в повній мірі відповідає наведеним вище вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, однак, пред`явлена позивачем до стягнення сума є меншою 58501 грн. 70 коп., а тому, з урахуванням норм процесуального закону про розгляд справи в межах заявлених позивачем вимог, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в цій частині. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів. З урахуванням викладеного, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача у користь позивача, визначений судом без утримання встановлених законом податків та інших обов`язкових платежів, а тому доводи апелянта про те, що для обрахунку середнього заробітку не можна було використовувати відомості з Пенсійного фонду України про заробітну плату позивача у 2019 році (а.с.17), є безпідставними. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що метою законодавчого регулювання правовідноситн щодо виплати роботодавцем середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових відносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18). Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність спірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. У даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зменшення присудженого позивачеві розміру середнього заробітку, оскільки такий значно не перевищує розмір невиплаченої йому заробітної плати, окрім того, позивач діяв добросовісно, звернувшись до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення середнього заробітку до спливу трьох місяців з дня його звільнення, однак, виданий судовий наказ було скасовано за заявою відповідача, відтак, у повній мірі дотримано справедливий та розумний баланс між інтересами працівника і роботодавця. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору і не вказують на допущення судом порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для зміни чи скасування рішення, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» залишити без задоволення. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 27 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 11 грудня 2020 року. Головуючий: Бойко С.М. Судді: Копняк С.М. Ніткевич А.В.