Постанова Донецький апеляційний суд № 225/1128/20

Єдиний унікальний номер 225/1128/20 Номер провадження 22-ц/804/3081/20 Єдиний унікальний номер 225/1128/20 Головуючий у 1 інстанції Довженко О.В. Номер провадження 22-ц/804/3081/20 Доповідач Корчиста О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 22 грудня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді: Корчистої О.І. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., за участю секретаря Гуляєва М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №225/1128/20 за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , до Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю, за апеляційною скаргою Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області, на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 серпня 2020 року, встановив: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У лютому 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 2010 року по день смерті останніх за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину за законом, квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_4 , який більшу частину свого життя мешкав в ньому зі своєю дружиною. З 2010 року в зазначеному помешканні разом з подружжям ОСОБА_3 однією сім`єю мешкала їх племінниця - ОСОБА_1 , проте, документи на підтвердження родинних зв`язків за давністю не збереглись. Під час сумісного проживання із зазначеними особами вона вела спільне господарство, мали спільний бюджет та в силу своїх можливостей піклувались один про одного. Подружжя ОСОБА_3 були людьми похилого віку, дітей та інших родичів не мали, у зв`язку з чим позивач допомагала їм вести господарство, підтримувала матеріально, приймала участь в утриманні спільного помешкання, забезпечувала медикаментами та продуктами харчування. Також вказувала, що з 2010 року вона фактично проживала разом з подружжям ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_2 , де мешкає до теперішнього часу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла і всі турботи по господарству позивач повністю поклала на себе. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина на все майно, що належало йому за життя на праві власності. До теперішнього часу за оформленням спадщини після померлого до нотаріальної контори ніхто, окрім позивача, не звертався. За результатом звернення до нотаріуса, позивачеві було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину та запропоновано підтвердити або родинні стосунки з померлим, або факт спільного проживання однією сім`єю не менше п`яти років на момент смерті спадкодавця. Зазначена обставина на теперішній час є перешкодою в реалізації права позивача на прийняття спадщини, що стало приводом для звернення позивача до суду за захистом даного права. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 11 серпня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , до Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем задоволено. Встановлено факт постійного сумісного проживання ОСОБА_1 , разом з ОСОБА_3 , на момент її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 2010 року по день смерті останніх за адресою: АДРЕСА_1 . КОРОТКИЙ ЗМІСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі Військово-цивільна адміністрація міста Торецька Донецької області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 серпня 2020 року, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на даний час є рішення суду з аналогічним предметом та з аналогічних підстав, що набрало законної сили (постанова Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у справі №225/3902/19), яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю відмовлено. Отже, на думку відповідача, позивачем при зверненні з теперішнім позовом порушено вимоги п. 3 ч. 3 ст. 255 ЦПК України. Також зазначає, що факт спорідненості позивача з подружжям ОСОБА_3 не встановлено, а базується лише на показаннях свідків, без підтвердження відповідними документами. В матеріалах справи існують розбіжності в свідоцтві про одруження виданого 31.10.1954 року, оскільки в свідоцтві зазначено прізвище чоловік - ОСОБА_4 , дружині - ОСОБА_3 . В позові зазначено прізвище чоловік - ОСОБА_4 та дружина ОСОБА_3 , через зазначену розбіжність, спорідненість не встановлена. Позивач ОСОБА_1 не зареєстрована в житлі, в якому проживало подружжя, зареєстрована за іншої адресою та забезпечена житлом. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ПОЯСНЕННЯ СТОРІН У СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області Ярочкіна Т.І. доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримала та просила її задовольнити. В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 31 жовтня 1954 року, що видане Дзержинським райбюро ЗАГС Сталінської області, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 31 жовтня 1954 року. Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , що видане Торецьким міським відділом РАЦС 12 липня 2017 року за № 462, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом міської ради м.Дзержинськ 06 березня 2008 року серії НОМЕР_3 (зареєстроване в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 31 березня 2008 року), та свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 лютого 2018 року серії НМІ № 300964, що видане державним нотаріусом Торецької державної нотаріальної контори Садановим О.В. за реєстровим №2-105 (спадкова справа №534/2017), квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_4 . Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , що видане Торецьким міським відділом РАЦС 21 вересня 2018 року за № 670, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Актом вуличного комітету ВЦА м. Торецька Донецької області від 03 жовтня 2018 року підтверджено факт проживання племінниці ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , разом з нею та її чоловіком - ОСОБА_4 , яка вела з ними спільне господарство, була пов`язана спільним побутом, зокрема, ремонтувала квартиру, доглядала подружжя, забезпечувала продуктами харчування тощо з 2010 року по день смерті останніх (а.с.14). Також судом встановлено, що згідно акту ВЦА м. Торецьк Донецької області про фактичне проживання (не проживання) особи від 27 грудня 2019 року також вбачається, що ОСОБА_1 з червня 2010 року проживала разом із подружжям ОСОБА_3 , мала з ними спільне господарство, побут, видатки та доглядала за ними, займалась їх похованням. На теперішній час ОСОБА_1 фактично продовжує мешкати за цією ж адресою: АДРЕСА_1 , доглядає за будинком, здійснює ремонт, сплачує комунальні послуги. Крім цього, з пояснень допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 2010 року до смерті подружжя проживала разом з подружжям ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_2 , вела спільне господарство та після їх смерті займалась організацією поховання. Також судом встановлено, що відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №60269203 від 21 травня 2020 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Торецьк Донецької області, не заводилась. За результатом звернення позивача до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину, отримано відмову у вигляді листа-роз`яснення від 27 грудня 2019 року №1302/01-16, в якому зазначено, що, за відсутності документів на підтвердження родинних відносин зі спадкодавцем, необхідно встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області підлягає залишенню без задоволення. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався вимогами матеріального закону, висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі №686/8440/16-ц, та виходив з того, що під час розгляду справи знайшов своє підтвердження факт постійного сумісного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 2010 року по день смерті останніх за адресою: АДРЕСА_1 , та наявності правових підстав для їх задоволення. Такі висновки суду першої інстанції відповідають наявним в матеріалах справи письмовим доказам, встановленим обставинам та нормам матеріального закону. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Матеріалами справи підтверджуються встановлені судом першої інстанції обставини. Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємцям). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті. Згідно частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. За змістом ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 21 постанови від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо. Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі N 1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України та ін. про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї", визначено, що до кола членів сім`ї належать дружина (чоловік), їх діти і батьки, проте членами сім`ї можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання і ведення з ними спільного господарства, тобто не лише близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Отже, для встановлення факту постійного проживання особи разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, юридично важливою обставиною є не сам по собі факт спільного проживання в житловому приміщенні особи з спадкодавцем, а доведеність факту спільного проживання зазначених осіб, як сім`ї, їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між такими особами взаємних прав і обов`язків. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 21 березня 2019 року у справі №461/4689/15-ц. На підставі зазначених правових норм та проаналізованих матеріалів справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності позовних вимог про встановлення факту проживання позивачки з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім`єю з 2010 року і до дня смерті останніх, оскільки останньою надано належні та допустимі докази на підтвердження тих обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, що відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України є обов`язком позивача. Посилання в апеляційній скарзі на постанову Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю відмовлено, не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування рішення суду, оскільки при розгляді вищенаведеної справи підставою для відмови у задоволенні позову послугували інші правові підстави, які не є перешкодою для звернення останньої із зазначеним позовом до суду. Теперішнє ж звернення позивача до суду з позовом про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю дійсно має аналогічний зазначеному вище рішенню предмет, проте, обставини звернення з даним позовом є іншими. Доводи апеляційної скарги, що факт спорідненості позивача з подружжям ОСОБА_3 не встановлено, а базується лише на показаннях свідків, без підтвердження відповідними документами також є необґрунтованим. Встановлено, що відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 31 жовтня 1954 року, що видане Дзержинським райбюро ЗАГС Сталінської області та заповнено російською мовою, « ОСОБА_4 та ОСОБА_3 » перебували у зареєстрованому шлюбі з 31.10.1954 року. (а.с. 11). Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , що видане Торецьким міським відділом РАЦС 12 липня 2017 року за № 462, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.12) На підставі свідоцтва про право власності, що видане виконкомом міської ради м. Дзержинськ 06 березня 2008 року серії НОМЕР_3 (зареєстроване в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 31.03.2008 року), та свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 лютого 2018 року серії НМІ № 300964, що видане державним нотаріусом Торецької державної нотаріальної контори Садановим О.В. за реєстровим №2-105 (спадкова справа №534/2017), квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_4 . (а.с.7-9) Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , що видане Торецьким міським відділом РАЦС 21 вересня 2018 року за № 670, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с.13) Наявні в матеріалах справи письмові докази, які були предметом дослідження суду першої інстанції, підтверджують, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_3. та ОСОБА_4 з 2010 року та по день їх смерті за адресою: АДРЕСА_1 . Посилання відповідача в апеляційній скарзі, що позивач не зареєстрована в квартирі, в якій проживало подружжя ОСОБА_3 , також є необґрунтованими, оскільки норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини не вимагають наявності такого факту, що відповідає висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі № 521/16365/15 (провадження № 61-28987св18). Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі. Рішення суду є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і підстави для його скасування відсутні. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області залишити без задоволення. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.І. Корчиста Судді: О.Д. Канурна Т.В. Космачевська Повний текст постанови складено 23 грудня 2020 року. Головуючий О.І. Корчиста