Постанова 4812 № 473/4414/18

23.12.20 22-ц/812/2135/20 Єдиний унікальний номер судової справи № 473/4414/18 Провадження № 22-ц/812/2135/20 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 22 грудня 2020 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., при секретарі судового засідання - Колосовій О.М., за участі позивача - ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Ротар М.М., дата складання повного тексту не зазначена, у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області - Кучерова Ганна Анатоліївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення та переведення прав та обов`язків покупця, В С Т А Н О В И В: У листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення та переведення прав та обов`язків покупця. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 01 липня 2012 року між ним та ОСОБА_8 було укладено договір оренди нежитлового приміщення, площею 68 кв.м., що розташоване по АДРЕСА_1 , строком на 35 місяців. Договір було укладено у письмовій формі. Після смерті ОСОБА_8 його дружина ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Таким чином до останньої перейшли всі права та обов`язки спадкодавця, в тому числі і щодо спірного договору. У жовтні 2018 року до нього прийшла відповідачка по справі та повідомила про те, що вона придбала орендоване приміщення. Зазначає, що пунктом 2.4. Договору оренди встановлено, що орендар має переважне право купівлі - продажу приміщення після виготовлення орендодавцем необхідних документів. Враховуючи вищенаведене та посилаючись на вимоги ч.2 ст. 777 ЦК України просив визнати недійсним договір купівлі - продажу 1/2 частки нежитлового приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1 , укладений 09 жовтня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ; перевести на нього права та обов`язки покупця по договору купівлі - продажу 1/2 частки нежитлового приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1 , укладений 09 жовтня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 листопада 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та наступною ухвалою від 29 листопада 2018 року задоволено заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 до розгляду справи по суті та вступу в законну силу рішення суду. 03 грудня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5 про визнання орендаря таким, що втратив переважне право на придбання орендованого майна. (175-178). 04 грудня 2018 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, який було змінено шляхом надання 19 січня 2019 року нової редакції, до ОСОБА_1 про визнання договору оренди нежитлового приміщення нікчемним. ( 199-202,234-236 Вказані зустрічні позови ухвалою суду від 08 лютого 2019 року прийняти до провадження та об`єднанні в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 . Ухвалою цього ж суду від 08 лютого 2019 року до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору залучено ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватного нотаріуса Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області - Кучерову Г.А. Ухвалою того ж суду від 06 лютого 2019 року задоволено заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі № 473/4414/18 та заборонено іншим особам вчиняти будь-які дії стосовно нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 площею 68 кв.м., яке перебуває в користуванні ОСОБА_1 на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01 липня 2012 року, а саме проведення будь-якого ремонту, вивіз матеріальних цінностей до розгляду справи по суті та вступу в законну силу рішення суду. 21 лютого 2019 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору оренди нежитлового приміщення недійсним, який ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 лютого 2019 року був повернутий позивачу. Ухвалою суду від 07 квітня 2020 року заяву ОСОБА_5 про заміну одного заходу забезпечення позову іншим задоволено частково та допущено заміну заходу забезпечення позову визначеного ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області 29 листопада 2018 року, а саме з накладення арешту на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 на заборону ОСОБА_3 здійснювати дії по відчуженню нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 до розгляду справи по суті та вступу в законну силу рішення суду. Ухвалою суду від 17 серпня 2020 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_5 про визнання орендаря таким, що втратив переважне право на придбання орендованого майна та ухвалою цього ж суду від 15 жовтня 2020 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання договору оренди нежитлового приміщення нікчемним залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України. Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року закрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6 , приватний нотаріус Кучерова Г.А. та ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу Ѕ частки нежитлового приміщення та переведення прав та обов`язків покупця Скасовано заходи забезпечення позову, вжитті ухвалою суду від 06 лютого 2019 року по заяві позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі № 473/4414/18, відповідно до якої було заборонено іншим особам вчиняти будь-які дії стосовно нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 площею 68 кв.м., яке перебуває в користуванні ОСОБА_1 на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01 липня 2012 року, а саме проведення будь-якого ремонту, вивіз матеріальних цінностей до розгляду справи по суті та вступу в законну силу рішення суду. Скасовано заходи забезпечення позову, вжитті ухвалою суду від 07 квітня 2020 року, відповідно до якої було допущено заміну заходу забезпечення позову визначеного ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області 29 листопада 2018 року, а саме з накладення арешту на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 на заборону ОСОБА_3 здійснювати дії по відчуженню нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 до розгляду справи по суті та вступу в законну силу рішення суду. Повернуто ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір в сумі 3018 грн. сплаченого згідно квитанції № 22 від 12 листопада 2018 року. Закриваючи провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача стосуються лише договору купівлі-продажу нежилого приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , який був укладений між продавцями ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_3 09 жовтня 2018 року за р.№ 1102. Саме укладенням вказаного договору відповідачами були порушені права позивача, як орендаря, який користувався вказаним приміщенням та мав на його думку переважне право на його купівлю. А оскільки договір купівлі-продажу, який оспорює позивач на сьогодні є розірваним, та правовідносини, які порушували права позивача припинилися, тому є підстави для закриття провадження по справі оскільки відсутній предмет спору. Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав на неї апеляційну скаргу. Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказував, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, просив про її скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Так, зокрема зазначав, що у оскаржуваному судовому рішенні, в якості обставин, що вказують на відсутність предмета спору, які суд першої інстанції вважає встановленими, судом зазначені обставини припинення правовідносин, які порушують права позивача, внаслідок розірвання 12 серпня 2020 року договору купівлі продажу, укладеного 09 жовтня 2018 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . За встановлених обставин суд вважає, що саме укладання вищевказаного договору було порушено права позивача, як орендаря, який користується цим майном та має переважне право на його купівлю. Проте, зазначені обставини, які суд вважав встановленими є недоведеними, оскільки між сторонами існує юридичний спір щодо прав на це нерухоме майно. Більш того, прикладом відсутності предмету спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося не врегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання. За вказаних обставин позиція апелянта про наявність предмету спору та невизначеність прав та обов`язків сторін по цій справі, узгоджується з висновком щодо застосування відповідних норм права, які викладені у постановах Верховного суду у справі 404/251/17 від 21 травня 2020 року, №715/974/13 від 17 червня 2020 року. За такого, висновки суду про наявність передбачених п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України підстав для закриття провадження по цій справі, у зв`язку з розірванням договору купівлі-продажу та правовідносин, які порушують права позивача припинилися - не відповідає обставинам справи, не гуртуються на вимогах закону та не узгоджуються з висновками щодо застосування вказаних норм, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права з огляду на те, що на стадії розгляду справи по суті судом приймалися судові рішення постановлення яких віднесено виключно до судових рішень підготовчого засідання. Не є винятком і оскаржувана ухвала. У відзиві представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Вуїв О.В. не погоджується з доводами апеляційної скарги, просить про її відхилення та залишення без змін оскаржуваної ухвали. Решта учасників справи правом на подачу відзиву не скористалися. У судовому засіданні позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу, просили про її задоволення. Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Вуїв О.В. апеляційну скаргу не визнала, просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що в силу ч. 2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позову та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвала суду вказаним положенням закону не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 01 липня 2012 року між фізичною особою ОСОБА_8 та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди нежитлового приміщення, площею 68 кв.м., що розташоване по АДРЕСА_1 , строком на 35 місяців (т.1 а.с.9-11). Пунктом 2.4. Договору встановлено, що орендар має переважне право купівлі - продажу приміщення після виготовлення орендодавцем необхідних документів. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. Після смерті ОСОБА_8 , свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частки у праві власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 01 жовтня 2018 року отримала його дружина ОСОБА_5 ( т.1 а.с.16). 09 жовтня 2018 року ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі - продажу нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 128, 4 кв.м.( т.1 а.с.14-15). Звертаючись до суду з даним позовом у листопаді 2018 року позивач посилався на вимоги п.2.4 Договору оренди та ч.2 ст. 777 ЦК України та визнати недійсним договір купівлі - продажу 1/2 частки нежитлового приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1 , укладений 09 жовтня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ; перевести на нього права та обов`язки покупця по договору купівлі - продажу 1/2 частки нежитлового приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1 , укладений 09 жовтня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 12 серпня 2020 року приватний нотаріус Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучеровою Г.А., було посвідчено договір про розірвання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладеного 09 жовтня 2018 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ( т.4 а.с.17-18). Зважаючи на такі обставини представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Вуїв О.В. звернулася до суду з заявою про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору. Закриваючи провадження у цій справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги позивача стосуються лише договору купівлі-продажу нежилого приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , який був укладений між продавцями ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_3 09 жовтня 2018 року за р.№ 1102. Саме укладенням вказаного договору відповідачами були порушені права позивача, як орендаря, який користувався вказаним приміщенням та мав на його думку переважне право на його купівлю. А оскільки договір купівлі-продажу, який оспорює позивач на сьогодні є розірваним, та правовідносини, які порушували права позивача припинилися, а відтак у даній справі відсутній предмет спору. Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується з огляду на наступне. Згідно з п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відповідно до ч.1 ст.2 України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Як вже зазначалася, 12 серпня 2020 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір про розірвання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 09 жовтня 2018 року, який посвідчено приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Кучеровою Г.А. Отже, розірвання договору купівлі-продажу та приведення сторін у первинний стан, дає підстави стверджувати про відсутність предмета спору у справі. Поряд з цим, за змістом п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні). Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц , у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20. Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Правом розпоряджатися предметом спору наділено лише позивач (ч.2,3 ст. 49 ЦПК України). Проте, як убачається з матеріалів справи, позивач не заявляв клопотання про відмову від позову чи закриття провадження з підстав відсутності предмета спору. Більш того, із системного аналізу норм чинного законодавства вбачається, що у справах про визнання правочинів (договорів) недійсними предметом спору є саме дійсність (чи недійсність) договору - тобто відповідність його умов вимогам чинного на момент укладення цього договору законодавства. Наслідком такої невідповідності є прийняття судом рішення при визнання договору недійсним, тобто про його анулювання як юридичного факту, який мав наслідком виникнення зобов`язання. У випадку припинення договору з підстав не пов`язаних з його недійсністю (наприклад належним виконанням чи розірванням за згодою сторін) припиняються зобов`язання за даним договором. Так, ч.2 ст. 653 ЦК України встановлено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Але це не має наслідком припинення чи будь-яке інше розв`язання спору в частині відповідності умов договору як юридичного факту вимогам законодавства на момент його укладення, за вирішенням якого звертається позивач у даній справі. Окрім того, такий висновок суду першої інстанції не враховує прямий припис ч.1 ст. 216 ЦК, відповідно до якого недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Тобто угода сторін недійсного договору про його розірвання в силу наведених положень сама є недійсною, а відтак вона не може породжувати правових наслідків, зокрема обумовлювати собою припинення договірних відносин контрагентів. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За таких обставин, оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами договору про припинення( розірвання) такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову. Суд першої інстанції закриваючи провадження у справі, не врахував, що навіть у випадку розірвання договору за згодою його сторін, будь-яка із сторін або інша заінтересована особа не позбавлена права доводити недійсність договору та повернення їх у попередній юридичний стан без урахування наслідків, які утворились з моменту початку дії договору до набрання законної сили рішення суду про визнання його недійсним. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 . Відповідно до ст. 209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат. За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Отже, при наявності в провадженні суду спору про право, від розгляду якого позивач не відмовився, за результатами його вирішення суд повинен ухвалити рішення по суті спору, а не з власної ініціативи закривати провадження й позбавити позивача права повторного звернення у суд за захистом (ч. 2 ст. 256 ЦПК України). Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належно не дослідив матеріали справи, не врахував вищенаведені обставини, у зв`язку із чим зробив передчасний та помилковий висновок про закриття провадження, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду. За такого, аргументи апеляційної скарги щодо безпідставного закриття провадження у справі є доречними. Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 листопада 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання ( т.1 а.с.40). Згідно ч.2 ст.200 ЦПК України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про:1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому ст.206, 207 ЦПК України (ч. 4 ст. 200 ЦПК України). Відповідно до ч. 3 ст.206 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. За правилами ч. 4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. За приписами ч.4 ст.207 ЦПК України, затверджуючи мирову угоду суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі. Ухвалою цього ж суду від 18 квітня 2019 року закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду на 9.30 год 16 травня 2019 року (т.2 а.с.235-236). Після чого судом першої інстанції неодноразово призначалася справа до розгляду. Підстави закриття провадження у справі передбачені ст.255 ЦПК України. Враховуючи викладене, закриття провадження з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України, можливо лише в судовому засіданні, а не при проведенні підготовчого судового засідання, як помилкового вважає апелянт, оскільки згідно з ч.4 ст.200 ЦПК України, закриття провадження можливо на цій стадії процесу з двох підстав, це: відмова від позову, визнання позову та укладення мирової угоди, визначених статтями 206, 207 ЦПК України. За такого, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішені питання про закриття провадження у справі за вказаних підстав. Аргументи апелянта пов`язані з неправильним тлумаченням норм діючого ЦПК України. Згідно з ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а матеріали справи підлягають поверненню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк ___________________________________________________________________________ Повний текст постанови складено 23 грудня 2020 року.