Постанова 4857 № 300/2161/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2161/19 пров. № А/857/12755/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Качмара В.Я., Кушнерика М.П., за участю секретаря судового засідання Михальської М.Р., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Калинюка Р.С., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,- суддя (судді) в суді першої інстанції Скільський І.І., час ухвалення рішення 09:59:51, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення 16 вересня 2020 року, В С Т А Н О В И В: 04 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, в якому просив: скасувати наказ № 1443 від 17 вересня 2019 року «Про результати службового розслідування та притягнення до дисциплінарної відповідальності»; скасувати наказ № 342-о від 17 вересня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; скасувати наказ № 359-о від 03 жовтня 2019 року «Про внесення змін до наказу ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 17 вересня 2019 року № 342-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити майора податкової міліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого з ОВС відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління Головного управління ДФС в Івано-Франківській області; стягнути середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 04 жовтня 2019 року; стягнути моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн; стягнути судові витрати по справі згідно квитанцій на правову допомогу. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що в порушення вимог чинного законодавства Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області винесено наказ від 17 вересня 2019 року №1443 «Про результати службового розслідування та притягнення до дисциплінарної відповідальності», наказ від 17 вересня 2019 року №342-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказ від 03 жовтня 2019 року №359-о «Про внесення змін до наказу ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 17 вересня 2019 року №342-о «Про звільнення ОСОБА_1 » і незаконно звільнено позивача з займаної посади. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем порядок проведення службового розслідування стосовно позивача, строк службового розслідування не порушений, рапорт позивача до перевірки наданий та розглянутий, оцінка попереднім дисциплінарним стягненням надана, в матеріалах службового розслідування відсутні будь-які невирішені клопотання позивача, а тому накази про проведення службового розслідування позивача та притягнення його до дисциплінарної відповідальності є правомірними. Також, у зв`язку з виявленими фактами грубого порушення службової дисципліни, накази про звільнення та внесення змін прийняті відповідачем правомірно та відсутні підстави для поновлення позивача на посаді, і, відповідно, стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що у висновку службового розслідування містяться посилання на наказ ГУ ДФС в Івано-Франківській області №729 від 13 травня 2019 року, яким позивачу винесено сувору догану за неналежне виконання службових обов`язків, що призвело до відсутності результатів роботи упродовж IV кварталу 2018 року та І кварталу 2019 року, зокрема у напрямку оперативно-розшукової діяльності, невиконання та неякісне виконання доручень слідчих в порядку ст. 40 КПК України. Проте, на посаду старшого оперуповноваженого з особливо важких справ відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління ГУ ДФС в Івано-Франківській області позивача призначено лише 06 лютого 2019 року, тому відсутність результатів упродовж IV кварталу 2018 року та І кварталу 2019 року є логічним, адже він не працював на даній посаді і не міг виконувати службові обов`язки, які не були віднесені до його повноважень в оперативно-аналітичному секторі оперативного управління ГУ ДФС в Івано- Франківській області. Всі зібрані позивачем документи (на виконання протоколів оперативних нарад) було вчасно подано керівництву, а також голові комісії з проведення службового розслідування Начальнику штабу оперативного управління ГУ ДФС в Івано-Франківській області підполковнику податкової міліції ОСОБА_2 рапортами з додатками (копії додано до апеляційної скарги). Однак, керівники оперативного управління навмисне не візували ці рапорти та не надавали жодних вказівок про направлення вказаних матеріалів перевірки в слідче управління фінансових розслідувань ГУ ДФС в Івано-Франківській області з метою внесення відомостей в ЄРДР. Внесення позивачем відомостей до ЄРДР не входить в посадові обов`язки позивача відповідно до Посадової інструкції. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що матеріалами службового розслідування доведено факт порушення позивачем службової дисципліни, а саме згідно довідки про результати роботи ОСОБА_1 протягом року до нього двічі застосовувались дисциплінарні стягнення, ним не виконувались протокольні доручення керівника надані на оперативних нарадах. Тому при прийнятті оскаржуваних наказів відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та в спосіб встановлений законом. На позивача, як на працівника контролюючого органу, не розповсюджуються положення колективного договору, на які він зсилається. В судовому засіданні позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали, в своїх поясненнях покликалися на доводи в ній викладені. Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, майор податкової міліції ОСОБА_1 перебував на посаді старшого оперуповноваженого з ОВС відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління Головного управління ДФС в Івано-Франківській області. Відповідно до наказу від 14 серпня 2019 року №1314 стосовно ОСОБА_1 проведено службове розслідування за фактом неналежного здійснення оперативно-службової діяльності. Згідно висновку про результати службового розслідування стосовно старшого оперуповноваженого з ОВС відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління Головного управління ДФС в Івано-Франківській області ОСОБА_1 від 13 вересня 2019 року встановлено факт грубого порушення норм ст. 1 та 7 Дисциплінарного статуту, ч. 3 ст. 41 КПК України, статей 1, 7, 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність2, п. 350.1 ст. 350 ПК України, п. 4.5 Інструкції про взаємодію структурних підрозділів органів доходів і зборів до і під час досудового розслідування кримінальних проваджень, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 30 грудня 2013 року №880/ДСК та вирішено звільнити з органів податкової міліції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області у запас Збройних сил України за пунктом 64 підпунктом «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьки складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ РСР від 29 липня 1991 року №114 за систематичне, неналежне виконання службових обов`язків та грубе порушення службової дисципліни і системність таких порушень упродовж поточного року. 17 вересня 2019 року Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області, на підставі вказаного висновку службового розслідування, винесено накази №1443 «Про результати службового розслідування та притягнення до дисциплінарної відповідальності» та №342-о «Про звільнення ОСОБА_1 », якими звільнено з посади та податкової міліції органів ДФС у запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 підпунктом «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, майор податкової міліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого з ОВС відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, з 18 вересня 2019 року. Відповідно до наказу №359-о від 03 жовтня 2019 року, у зв`язку з перебування позивача на лікуванні з 18 вересня 2019 року по 27 вересня 2019 року і складеними актами фіксації відсутності позивача на робочому місці протягом 3-х днів, внесено зміни до наказу від 17 вересня 2019 року №342-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та звільнено його з 03 жовтня 2019 року. Наказом відповідача від 09 жовтня 2019 року за №379-о, відповідно до наданої довідки Міської поліклініки №1 №242 від 30 вересня 2019 року про перебування позивача на лікуванні з 30 вересня 2019 року по 02 жовтня 2019 року, до констатуючої частини наказу від 17 вересня 2019 року №342-о «Про звільнення ОСОБА_1 » внесено зміни та виключено актами фіксації відсутності позивача на робочому місці протягом 3-х днів. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог. Проте, колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» від 22 лютого 2006 року № 3460-IV затверджено Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ (далі - Дисциплінарний статут), яким визначено сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень. Статтею 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Відповідно до ст. 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни. Згідно із ст. 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Статтею 7 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров`я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об`єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об`єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов`язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові. Відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ. Згідно із ст. 14 Дисциплінарного статуту з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності його підлеглих заборонено. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо. У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни. У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє. У разі повторного вчинення особою рядового або начальницького складу незначного проступку з урахуванням його нетяжкості, сумлінного ставлення цієї особи до виконання службових обов`язків, нетривалого перебування на посаді (до шести місяців) та з інших поважних причин начальник може обмежитися раніше накладеним на таку особу дисциплінарним стягненням. Дисциплінарні стягнення у вигляді пониження в спеціальному званні на один ступінь на осіб, які мають перші спеціальні звання, і звільнення з посади на осіб, які обіймають посади найнижчого рівня, не накладаються. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу. Аналізуючи вищенаведені норми права, колегія суддів зазначає, що дисциплінарна відповідальність особи рядового або начальницького складу виникає у разі вчинення нею дисциплінарного проступку, тобто у разі невиконання чи неналежного виконання службової дисципліни. З матеріалів справи слідує, що відповідно до наказу від 14 серпня 2020 року №1314, з метою встановлення факту неналежного здійснення оперативно-службової діяльності ОСОБА_1 , Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області призначено службове розслідування. За результатами проведеного службового розслідування комісією встановлено систематичне, неналежне виконання службових обов`язків позивачем та факти грубого порушення ним службової дисципліни, що виразились у порушенні вимог ст. 1 та 7 Дисциплінарного статуту, ч. 3 ст. 41 КПК України, статей 1, 7, 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», п. 350.1 ст. 350 ПК України, п. 4.5 Інструкції про взаємодію структурних підрозділів органів доходів і зборів до і під час досудового розслідування кримінальних проваджень, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 30 грудня 2013 року №880/ДСК і системність таких порушень упродовж поточного року. Згідно із ст. 14 Дисциплінарного статуту комісія прийшла до висновку про необхідність застосування до позивача крайнього заходу дисциплінарного впливу, а саме звільнення з посади та з органів податкової міліції у запас Збройних сил України за пунктом 64 підпунктом «є» (за порушення дисципліни) Положення №114. Статтею 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» встановлено, що завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави. Відповідно до ст. 7 даного Закону підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, зобов`язані, зокрема, у межах своїх повноважень відповідно до законів, що становлять правову основу оперативно-розшукової діяльності, вживати необхідних оперативно-розшукових заходів щодо попередження, своєчасного виявлення і припинення кримінальних правопорушень та викриття причин і умов, які сприяють вчиненню кримінальних правопорушень, здійснювати профілактику правопорушень; виконувати письмові доручення слідчого, вказівки прокурора та ухвали слідчого судді суду і запити повноважних державних органів, установ та організацій про проведення оперативно-розшукових заходів; виконувати у межах своєї компетенції запити правоохоронних органів інших держав або міжнародних правоохоронних організацій відповідно до законодавства України, міжнародних договорів України, а також установчих актів та правил міжнародних правоохоронних організацій, членом яких є Україна; інформувати відповідні державні органи про відомі їм факти та дані, що свідчать про загрозу безпеці суспільства і держави, а також про порушення законодавства, пов`язані з службовою діяльністю посадових осіб. Згідно із п. 350.1 ст. 350 Податкового кодексу України податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про кримінальні та інші правопорушення, віднесені законом до компетенції податкової міліції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення; проводить відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, а також досудове розслідування в межах наданої законом компетенції, вживає заходів щодо відшкодування завданих державі збитків; здійснює розшук осіб, які переховуються від слідства та суду за кримінальні та інші правопорушення у сфері оподаткування та бюджетній сфері; вживає заходів щодо виявлення і розслідування кримінальних правопорушень, пов`язаних з відмиванням, легалізацією, розкраданням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями; виявляє причини і умови, що сприяли вчиненню кримінальних та інших правопорушень у сфері оподаткування та бюджетній сфері, вживає заходів до їх усунення; у разі виявлення фактів, що свідчать про організовану злочинну діяльність, або дій, що створюють умови для такої діяльності, направляє матеріали з цих питань відповідним спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю; передає відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які законом передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції; збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень у сфері оподаткування та бюджетній сфері, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов`язаних з оподаткуванням; виявляє кримінальні та інші правопорушення у сфері оподаткування, митній та бюджетній сферах, встановлює місцезнаходження платників податків, проводить опитування їх засновників, посадових осіб. Частиною 3 ст. 41 КПУ України передбачено, що доручення слідчого, дізнавача, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов`язковими для виконання оперативним підрозділом. У висновку службового розслідування містяться посилання на наказ ГУ ДФС в Івано-Франківській області №729 від 13 травня 2019 року, яким ОСОБА_1 винесено сувору догану за неналежне виконання службових обов`язків, що призвело до відсутності результатів роботи упродовж IV кварталу 2018 року та І кварталу 2019 року, зокрема у напрямку оперативно-розшукової діяльності, невиконання та неякісне виконання доручень слідчих в порядку ст. 40 КПК України. Проте, як слідує з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, на посаду старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління ГУ ДФС в Івано- Франківській області позивача призначено лише 06 лютого 2019 року. Колегія суддів вважає, що висновки про неналежне виконання службових обов`язків в цій частині та в даний період часу є помилковими, оскільки позивач не працював на даній посаді і не міг виконувати службові обов`язки, які не були віднесені до його повноважень в оперативно-аналітичному секторі оперативного управління ГУ ДФС в Івано- Франківській області, тому і відсутні результати упродовж IV кварталу 2018 року та І кварталу 2019 року. Також, у вищевказаному висновку міститься посилання про невиконання рішення протоколів оперативних нарад, а саме: п. 5 протоколу від 05 лютого 2019 року №3 - ст. о/у з ОВС відділу ОВЕЗ ОУ ГУ ДФС в Івано-Франківській області ОСОБА_1 до завершення 1-го кварталу п.р. надати в сектор ООРД матеріали для реєстрації оперативно-розшукових справ; п. 5 протоколу від 18 червня 2019 року №15 - ст. о/у з ОВС відділу ОВЕЗ ОУ ГУ ДФС в Івано-Франківській області ОСОБА_1 вказати на незадовільну організацію ОРД та попередити, що у разі відсутності результатів ОРД до кінця червня п.р., вирішити питання про подальше перебування на займаній посаді та органах ПМ; п. 2 протоколу від 16 липня 2019 року №17 - ст. о/у з ОВС відділу ОВЕЗ ОУ ГУ ДФС в Івано-Франківській області ОСОБА_1 до кінця липня п.р. надати сектору ООРД перспективні матеріали на реєстрацію ОРД. У разі не виконання поставлених вимог, результати роботи ОСОБА_1 буде заслухано на засіданні атестаційної комісії». З наявного в матеріалах справи рапорту позивача слідує, що станом на 05 лютого 2019 року ОСОБА_1 перебував на посаді старшого оперуповноваженого з ОВС оперативно-аналітичного сектору. Протягом 1-го кварталу 2019 року ним зібрано матеріали щодо ухилення від сплати податків на загальну суму 923,6 тис.грн. службовими особами Корпорації «Укртрансжилбуд» в діях яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України (том 2 а.с.94-95). Також, 28 березня 2019 року на виконання п. 5 протоколу оперативної наради від 05 лютого 2019 року №3 позивачем подано рапорт в.о. першого заступника начальника ГУ ДФС в Івано-Франківській області полковнику податкової поліції В.Яцишину про отримання інформації щодо службових осіб ТОВ «ТС-Партнер», які спланували та фактично почали організовувати схему ухилення від сплати податків(том 2 а.с.96). Згідно рапорту від 09 липня 2019 року поданого в,о. першого заступника начальника ГУ ДФС в Івано- Франківській області полковнику податкової поліції ОСОБА_3 , позивачем на виконання п. 5 протоколу оперативної наради від 18 червня 2019 року в рамках операції «Будівельник» підготовлено аналітичні матеріали щодо службових осіб ПП «Євросервіс», які спланували та фактично почали організовувати схему направлену на заниження доходів вказаного СГД(том 2 а.с.98). 22 липня 2019 року позивачем подано рапорт в.о. першого заступника начальника ГУ ДФС в Івано- Франківській області полковнику податкової поліції В.Яцишину про те, що на виконання протоколу оперативної наради від 16 липня 2019 року №12 позивачем отримано інформацію щодо ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ «ТД» Регістр»(том 2 а.с.97). Також, 29 серпня 2019 року голові комісії з проведення службового розслідування Начальнику штабу оперативного управління ГУ ДФС в Івано-Франківській області підполковнику податкової міліції М.Василишину подано рапорт про те, що з початку 2019 року позивачем в порядку ст.ст. 36,40 КПК України виконано близько 20 доручень щодо проведення слідчих (розшукових) дій в рамках кримінальних проваджень на території Івано- Франківської області так і за її межами в ході службових відряджень(копія додається). При цьому, в ході оперативно-службової діяльності позивачем зібрано матеріали перевірки щодо посадових осіб ТОВ «Компанія Толстам» в діях яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбачені ст. 205 КК України(том 2 а.с.43-44, 99). Матеріалами справи підтверджується, що всі зібрані позивачем документи (на виконання протоколів оперативних нарад) було вчасно подано керівництву, а також голові комісії з проведення службового розслідування Начальнику штабу оперативного управління ГУ ДФС в Івано-Франківській області підполковнику податкової міліції М.Василишину рапортами з додатками (копії додаються). Проте, керівництвом оперативного управління не погоджувались рапорти позивача про направлення вказаних матеріалів в слідче управління фінансових розслідувань ГУ ДФС в Івано- Франківській області з метою внесення даних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що він не міг самостійно вносити відомості в ЄРДР, так як не наділений такими повноваженнями, а також не міг самостійно без погодження керівника направляти зібрані матеріали перевірки в слідче управління фінансових розслідувань ГУ ДФС в Івано-Франківській області. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про виконання ОСОБА_1 доручень щодо проведення слідчих (розшукових) дій, які слугували виконанням завдань кримінального судочинства, а саме доказами в кримінальних провадженнях, а в подальшому забезпеченням відшкодування до бюджету держави завданих збитків. Щодо невиконання позивачем доручень про проведення слідчих (розшукових) дій у порядку ст. 40 КПК України впродовж тривалого часу згідно висновку службового розслідування від 13 вересня 2019 року, то колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів справи слідує, що доручення СУ ФР ГУ ДФС в області про проведення слідчих (розшукових) дій від 06 лютого 2019 року №75/09-19-23-01 по КП№32018090000000063 за фактом фіктивного підприємства ТОВ «Прикарпаткоопбуд» за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст.205 КК України було передано позивачу на виконання 07 березня 2019 року. ОСОБА_1 на виконання вказаного доручення про проведення слідчих (розшукових) дій було здійснено виїзд в службове відрядження до м. Києва після отримання вказаного доручення та вказівки заступника начальника відділу ОВЕЗ ОУ ГУ ДФС в області ОСОБА_4 , і матеріали виконання даного доручення на 17 аркушах супровідним листом від 15 квітня 2019 року №90/09-19-21-03 направлено в слідче управління фінансових розслідувань ГУ ДФС в Івано-Франківській області. З огляду на викладене, висновки про тривалий час виконання доручень позивачем є неправомірними, позаяк доручення було передано на виконання через місяць після надання такого доручення. Стосовно доводів про невиконання ОСОБА_1 прямих посадових обов`язків передбачених посадовою інструкцією, то колегія суддів зазначає, що посадова інструкція старшого оперуповноваженого з ОВС відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління ГУ ДФС в Івано-Франківській області була затверджена 17 травня 2019 року, тому вказані доводи є безпідставні. При цьому, згідно вказаної посадової інструкції позивача внесення відомостей до ЄРДР не входить в його посадові обов`язки. Щодо доводів апеляційної скарги про незалучення до складу дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарної справи представника профспілки згідно пункту 2.1.12. колективного договору між адміністрацією головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області і первинною профспілковою організацією працівників апарату Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області на 2017-2019 роки, то такі спростовуються матеріалами справи, а саме з наказу №359-о від 03 жовтня 2019 року «Про внесення змін до наказу ГУ ДФС в Івано- Франківській області від 17 вересня 2019 року №342-о «Про звільнення ОСОБА_1 » слідує, що він підписаний заступником голови первинної профспілкової організації працівника апарату ГУ ДФС(том 1 а.с.223-225). Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність наказів Головного управління ДФС в Івано-Франківській області № 1443 від 17 вересня 2019 року «Про результати службового розслідування та притягнення до дисциплінарної відповідальності», № 342-о від 17 вересня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та № 359-о від 03 жовтня 2019 року «Про внесення змін до наказу ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 17 вересня 2019 року № 342-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. З огляду на вказане, та враховуючи висновок суду про протиправність наказу № 342-о від 17 вересня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 », колегія суддів вважає, що позивача слід поновити на посаді старшого оперуповноваженого з ОВС відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління Головного управління ДФС в Івано-Франківській області з 04 жовтня 2019 року. Щодо доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме не надано оцінку клопотанню про залишення відзиву на позовну заяву без розгляду, поданому поза межами встановленого строку, то колегія суддів зазначає, що справді такі порушення встановлені під час апеляційного розгляду, проте вказані порушення не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції . Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок № 100). Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно із ч. 2 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Для обчислення суми заробітку, що підлягає виплаті працівникові за час вимушеного прогулу, за основу беруться робочі дні. Колегія суддів зазначає, що період з 04 жовтня 2019 року по 22 грудня 2020 року є періодом вимушеного прогулу, за який відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток, та який становить 306 робочих днів. Згідно з довідкою ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 28 січня 2020 року середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 435,27 грн, а місячне грошове забезпечення становить 9576,00 грн(том 1 а.с.241). Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 133192,62 грн (435,27*306) без урахування обов`язкових платежів та податків. Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно із ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Частиною 1 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно із загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі ст. 1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком. Під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у заявленому розмірі, позивачем крім норм права не зазначено жодних обгрунтувань моральної шкоди та не надано доказів на підтвердження факту, які саме дії чи бездіяльність відповідача спричинили моральну шкоду. Таким чином, враховуючи вище наведені норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно із ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно із ч. 3 та ч. 4 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Положеннями ч. 9 ст. 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених законодавчих положень дає колегії суддів підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18), від 30 квітня 2020 року (справа №826/4466/18). Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. На підтвердження судових витрат, які поніс позивач за надання правничої допомоги адвокатом, позивач надав: - договір про надання правової допомоги № 16-09/01 від 16 вересня 2019 року; - додаток № 1 від 11 вересня 2020 року до договору № 16-09/01 від 16 вересня 2019 року(визначення суми судових витрат); - додаток № 2 від 11 вересня 2020 року до договору № 16-09/01 від 16 вересня 2019 року(акт здачі-прийому наданих послуг); - договір про надання правової допомоги № 16-09/01 від 16 вересня 2020 року; - додаток № 1 від 16 вересня 2020 року до договору № 16-09/01 від 16 вересня 2020 року; - свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001042; - ордер серії ІФ №080729 від 04 листопада 2019 року; - квитанція № 0.0.1512560566.1 від 04 листопада 2019 року на суму 11000, 00 грн(том 1, а.с.41-42, 47-51). Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження витрат на правничу професійну допомогу, колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Івано-Франківській області витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16000,00 грн. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року у справі № 300/2161/19 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС в Івано-Франківській області № 1443 від 17 вересня 2019 року «Про результати службового розслідування та притягнення до дисциплінарної відповідальності». Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС в Івано-Франківській області № 342-о від 17 вересня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС в Івано-Франківській області № 359-о від 03 жовтня 2019 року «Про внесення змін до наказу ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 17 вересня 2019 року № 342-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновити майора податкової міліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого з ОВС відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління Головного управління ДФС в Івано-Франківській області з 04 жовтня 2019 року. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 20, код ЄДРПОУ 39394463) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 жовтня 2019 року по 22 грудня 2020 року в сумі 133192,62 грн (сто тридцять три тисячі сто дев`яносто дві гривні шістдесят дві копійки) без врахування обов`язкових до сплати платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 20, код ЄДРПОУ 39394463) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16000,00 грн(шістнадцять тисяч гривень). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді В. Я. Качмар М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 23 грудня 2020 року.