Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/4337/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/4337/20 Головуючий у І-ій інстанції Гаврилюк В.О., суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О. при секретарі Хмарській К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відповідач) у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 02.09.2020 року про закінчення виконавчого провадження № 61715818. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи. Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 року у справі № 580/3581/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення за результатами розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , відповідно до висновку УМВС України в Черкаській області від 14.03.2019 року, у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із виконанням службових обов`язків в органах внутрішніх справ, з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині вказаного судового рішення. Вищезазначене судове рішення набрало законної сили 26.02.2020 року, відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду в справі № 580/3581/19. Згодом, судом видано виконавчий лист, який був звернутий до виконання через органи ДВС - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та постановою від 03.04.2020 відкрито виконавче провадження № 61715818. 31.07.2020 року на адресу Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла заява Міністерства внутрішніх справ України від 27.07.2020 року № 12/6-1276 про закінчення виконавчого провадження, в якій останній зазначив, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 року, а саме: в Міністерстві 09.07.2020 року затверджено висновок, а тому згідно пункту 9 частини 1 статті 39 закону України «Про виконавче провадження» дане виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (а.с.59-60). 02.09.2020 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 61715818, на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (а.с.51-52)(далі по тексту - оскаржувана постанова). Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували повне виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 року в справі № 580/3581/19, яке набрало законної сили 26.02.2020 року, відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Аналогічний висновок викладено у ч. 2-3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Як вже вище зазначалося судом, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 року у справі № 580/3581/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення за результатами розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , відповідно до висновку УМВС України в Черкаській області від 14.03.2019 року, у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із виконанням службових обов`язків в органах внутрішніх справ, з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині вказаного судового рішення. Вказане судове рішення набрало законної сили 26.02.2020 року, відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду в справі № 580/3581/19. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 78 КАС України). Згідно зі ст. 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VІІІ). Згідно статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Частинами 1, 6 статті 26 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Правовими положеннями п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VІІІ регламентовано, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Відповідно до частини 1 статті 63 Закону № 1404-VІІІ за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5) (далі - Інструкція), зокрема визначено, що закінчення виконавчого провадження здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 39 Закону. У постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 02.09.2020 року винесено оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого листа № 580/3581/19, виданого 17.03.2019 року, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 закону України «Про виконавче провадження». На підтвердження повного виконання виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду № 580/3581/19, виданого 17.03.2019 року, Міністерством внутрішніх справ України подано державному виконавцю заяву про закінчення виконавчого провадження, в якій зазначено, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 року боржником 09.07.2020 року затверджено висновок. З огляду на зазначене, боржник вважає, що відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у зв`язку з фактичним його виконанням в повному обсязі, згідно з виконавчим документом. Так, в якості доказу повного виконання рішення суду та наявності підстав для закінчення виконавчого провадження, боржником подано копію висновку УМВС України в Черкаській області про призначення одноразової грошової допомоги на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 року, в справі № 580/3591/19 за позовом ОСОБА_1 до УМВС України від 09.07.2020 року. Разом з тим, відповідно до рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 року у справі № 580/3581/19, судом зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення за результатами розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , відповідно до висновку УМВС України в Черкаській області від 14.03.2019 року, у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із виконанням службових обов`язків в органах внутрішніх справ, з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині судового рішення. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що до заяви про закінчення виконавчого провадження Міністерством внутрішніх справ не додано прийнятого останнім рішення за результатами розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , а доданий до заяви висновок УМВС України в Черкаській області від 09.07.2020 року не є рішенням Міністерства внутрішніх справи України. Крім того, у справі № 580/3581/19, судом зобов`язано Міністерство внутрішніх справ прийняти рішення за результатами розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , відповідно до висновку УМВС України в Черкаській області від 14.03.2019 року. Зазначене не містить обов`язку повторного розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та прийняття нового висновку, натомість, судом зобов`язано Міністерство внутрішніх справ прийняти рішення за результатами розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , що в свою чергу останнім зроблено не було. Відповідно, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 року по справі № 580/3581/19 не виконано в повному обсязі. Крім того, не заслуговують на увагу суду посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що оскаржуване рішення не порушує права та законні інтереси останнього, оскільки фактичне закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого листа № 580/3581/19, та неоскарження постанови державного виконавця призведе до мовчазної згоди позивача, як стягувача, з прийнятим рішенням, яке в свою чергу не відповідає рішенню Черкаського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 року по справі № 580/3581/19. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого листа № 580/3581/19, виданого 17.03.2019 року, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 закону України «Про виконавче провадження» від 02.09.2020 року у виконавчому провадженні № 61715818 є протиправною та підлягає скасуванню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст рішення виготовлено 22.12.2020 року