Постанова Полтавський апеляційний суд № 528/990/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 528/990/20 Номер провадження 22-ц/814/2719/20Головуючий у 1-й інстанції Татіщева Я. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Пікуль В.П., Триголов В.М. розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 09 жовтня 2020 року (час ухвалення судового рішення та дата виготовлення повного тексту судового рішення не зазначені) у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд в с т а н о в и в : У вересні 2020 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 15.06.2007 року у сумі 14 568 грн. 72 коп., яка складається з 11 213 грн. 81 коп. заборгованість за тілом кредиту, 3 354 грн. 91 коп. заборгованість за простроченими відсотками. Заявлені вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним договором б/н від 15.06.2007 року. Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 09 жовтня 2020 року відмовлено в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк». В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати, постановити нове про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції при вирішенні спору по суті безпідставно відкинув докази, надані Банком в обґрунтування заявлених вимог, не звернув увагу на той факт, що банк просить стягнути лише заборгованість за тілом кредиту та простроченими відсотками, що передбачено умовами договору та погоджено відповідачем у анкеті-заяві. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав: Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що 29.05.2007 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ «Приватбанк» з анкетою-заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приват Банку та прохала надати їй кредит у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 1 000 грн. (а.с.32). Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з умовами надання кредиту фізичним особам складає між нею і Банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві (а.с.32). Згідно звороту анкети заяви від 29.05.2007 року ОСОБА_1 своїм підписом погодила отримання кредитної карти з сумою кредитного ліміту у розмірі 1 000 грн. з базовою процентною ставкою у розмірі 36% із розрахунку 360 діб у рік зі строком дії кредитного ліміту відповідно строку дії картки. Визначено порядок погашення заборгованості щомісячними платежами у розмірі 7% від суми заборгованості (а.с.32 зворот) Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 у межах укладеної угоди отримала кредитні картки: 29.05.2007 року НОМЕР_1 з терміном дії до 05/15; 02.08.2014 року НОМЕР_2 з терміном дії до 07/18; 22.07.2015 року НОМЕР_2 з терміном дії до 07/18; 27.08.2018 року НОМЕР_3 з терміном дії до 05/22. ( а.с.31) Відповідно довідки АТ КБ «Приватбанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 старт карткового рахунку за спірним договором відбувся 29.05.2007 року без встановлення кредитного ліміту. Кредитний ліміт встановлено 15.06.2007 року у розмірі 1 000 грн., в подальшому його було змінено: 04.11.2015 року встановлено ліміт у розмірі 800 грн., 13.09.2017 року 660 грн., 29.04.2018 року 510 грн., 31.07.2018 року 11 000 грн., 04.10.2019 року 11 000 грн., 25.12.2019 року 11 000 грн., 05.01.2020 року 11 000 грн., 01.02.2020 року 0,00 грн. (а.с.30). Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», загальна сума заборгованості станом на 15.07.2020 року становить 14 568 грн. 72 коп., з яких: 11 213, 81 коп. заборгованість за тілом кредиту, в т.ч: 0,00- заборгованість за поточним тілом кредиту; 11 213,81 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 3 354,91 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625. (а.с.5-20) Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що банком зазначена сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 0,00 грн., тобто вона відсутня, при цьому банк просить стягнути заборгованість за простроченим тілом кредиту, заборгованість за простроченим тілом кредиту, заборгованість за простроченими відсотками, при цьому заборгованість за нарахованими відсотками складає 0,00 грн. У анкеті-заяві позичальника процентна ставка не зазначена, сплата комісії не передбачена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності за порушення зобов`язання. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та зокрема саме у зазначених банком розмірах і порядках нарахування. Перевіряючи доводи апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк», апеляційний суд виходить з такого. Факт укладення між сторонами кредитного договору на підставі анкети-заяви від 23 червня 2011 року підтверджується доказами по справі. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що сторони дійсно перебувають у договірних правовідносинах. Проте, факт перебування сторін у договірних правовідносинах сам по собі не є достатнім для встановлення умов та змісту таких правовідносин. Стягненню підлягає виключно доведена позивачем заборгованість за тілом кредиту, якщо така заборгованість має місце, що відповідає змісту ст.13, ст.81 ЦПК України. Суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.89 ЦПК України дав належну оцінку, пред`явленим Банком доказам і правомірно виходив з того, що згідно наданих довідок про рух коштів (виписка за договором; а.с.21-23) і розрахунку заборгованості (а.с.5-20) Банком нарахована пеня за прострочення зобов`язань, яка включена до суми простроченого тіла кредиту, що позбавляє суд можливості самостійно визначити (обрахувати) розмір заборгованості за тілом кредиту і простроченими процентами. В апеляційній скарзі стверджується лише про факт погодження сторонами суми кредиту, розміру відсотків і порядку їх нарахування, проте вона (апеляційна скарга) не містить жодних доводів, які б спростовували висновки суду у частині обґрунтованості розрахунку заборгованості за простроченим тілом кредиту. Зважаючи на встановлене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд звертає увагу на те, що ця цивільна справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову (14 568,72 грн.) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 09 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Повний текст постанови виготовлено 21 грудня 2020 року Головуючий суддя О. А.Лобов Судді В.П.Пікуль В.М. Триголов