Постанова 4855 № 620/3765/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3765/20 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Кучми А.Ю., Безименної Н.В. за участю секретаря Юрковець А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Чернігівській області в особі Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови,- В С ТА Н О В И Л А Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн від 21.08.2020 у виконавчому провадженні № 59910118. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно винесено оскаржувану постанову, оскільки рішення суду виконано ним добровільно в межах зобов`язань, викладених у рішенні суду, та вимог чинного законодавства. Вказує, що на виконання судового рішення управлінням Пенсійного фонду було нараховано відповідну компенсацію втрати частини грошових доходів, проте не виплачено у зв`язку з тим, що для проведення таких виплат Кабінетом Міністрів України не прийнято окремого порядку. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також не правильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати вказане рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на обставини аналогічні викладеним в позовній заяві. Зокрема, наголошує, що невиконання судового рішення в частині невиплати грошових коштів, за відсутності окремого порядку щодо здійснення соціальних виплат за минулий час внутрішньо переміщеним особам, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Разом з цим, зауважує, що накладення штрафу не захищає права особи на отримання коштів, а лише збільшує навантаження на бюджет Фонду. З огляду на зазначене апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав правової оцінки всім обставинам справи та нормам законодавства, що регулюють спірні відносини, у зв`язку з чим прийняв незаконне та необґрунтоване рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2019 зобов`язано Борзнянське об`єднане управління Пенсійного фонду України (відповідач - правонаступник вказаного управління) здійснити ОСОБА_1 виплату недоотриманої пенсії за віком за період з 01.11.2016 по 31.10.2018. В ході виконавчого провадження, відкритого за виконавчим листом по справі № 620/641/19 ВП №59910118 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Ленько А.М. 31.07.2020 було прийнято постанову про накладення штрафу на позивача в розмірі 5100,00 грн. за невиконання вищевказаного судового рішення. Не погоджуючись з винесенням постанови про накладення штрафу у розмірі 5100 грн у ВП №59910118, позивач оскаржив її до суду. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 у справі № 620/3192/20, відмовлено у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірними дій та скасування постанови про накладення штрафу від 31.07.2020 ВП №59910118 в розмірі 5100,00 грн. Зважаючи на повторне невиконання рішення суду без поважних причин, а саме не проведення виплати пенсії стягувачу за період з 01.11.2016 по 31.10.2018 на суму 67384,37 грн., головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Леньком А.М. 21.08.2020 було прийнято постанову про накладення штрафу на позивача в розмірі 10200,00 грн. за повторне невиконання судового рішення у справі № 620/641/19 без поважних причин. Позивач вважаючи протиправною вказану постанову про накладення штрафу, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на відсутність підстав для накладення штрафу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Разом з цим, судом першої інстанції було встановлено, що рішення у справі № 620/641/19 не було виконано боржником без поважних причин, оскільки Порядок № 365 не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.. При цьому, судом зазначено, що відсутність у стягувача можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, у той час як застосування такого заходу реагування як накладення штрафу є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 16 ч. 3 ст. 18 Закону №1404-VIII встановлено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Частиною 2 ст. 63 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) і попередження про кримінальну відповідальність. Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У свою чергу, стаття 75 Закону №1404-VIII встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і встановлює новий строк виконання (ч.1 ст. 75 Закону №1404-VIII). У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч.2 ст. 75 Закону №1404-VIII). Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404-VІІІ, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Водночас, колегією суддів не встановлено наявності об`єктивних причин які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта про відсутність окремого порядку Кабінету Міністрів України для виплати стягувачу нарахованої суми компенсації втрати частин грошових доходів у розмірі 2900,25 грн. з огляду на наступне. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Згідно пункту 1 Порядку № 365 цей Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пункт 15 Порядку № 365 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018) передбачає, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. За змістом пунктів 10, 14 Порядку № 365 слідує, що вказане положення пункту 15 регулює відшкодування сум соціальних виплат, які не виплачені за минулий період на підставі рішення комісій, утворених районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 № 848 про (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, тоді як рішення про рішення про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частин грошових доходів (пенсії), прийнято Чернігівським окружним адміністративним судом у справі № 620/641/19. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначений Порядок № 365 не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. Крім того, колегія суддів зауважує, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва 11.06.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 у справі № 640/18720/18 був визнаний протиправним та нечинним, зокрема, підпункт 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365" в частині, що стосується сум невиплачених пенсій. Саме вказаним підпунктом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 було внесено зміни до пункту 15 Порядку № 365 щодо здійснення соціальних виплат на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Таким чином, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивач посилається як на поважну причину невиконання судового рішення на правову норму, яка втратила чинність з 07.11.2019 і не може бути застосована під час проведення виконавчих дій у 2020 році. Разом з цим, колегія суддів зауважує, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини "Юрій Миколайович Іванов проти України" право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Отже, у такому контексті відсутність у стягувача можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Таким чином, з огляду на зазначене у сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів приходить до висновку, що посилання апелянта на відсутність окремого порядку Кабінету Міністрів України для виплати стягувачу нарахованої суми компенсації втрати частин грошових доходів у розмірі 2900,25 грн. не свідчать про наявність поважних причин для невиконання останнім судового рішення, яке набрало законної сили, оскільки не узгоджуються з вимогами чинного законодавства України та практики Європейського Суду з прав людини. Крім того, колегія суддів враховує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області не було повідомлено державного виконавця про вчинення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що здійснення нарахування пенсії є лише передумовою її виплати, проте не свідчить про виконання рішення суду у повному обсязі. З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не надало доказів на підтвердження факту виконання виконавчого листа № 620/641/19, посилання позивача на відсутність підстав для накладення штрафу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, тому постанова про накладення штрафу від 21.08.2020 у виконавчому провадженні № 59910118 є правомірною та не підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст.77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку виконаний. Враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов`язку доказування протилежного. Разом з цим, позивачем не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних та допустимих доказів які б свідчили про протиправність оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на зазначене, та враховуючи, що колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції під час вирішення даної справи, які відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 311, 313, 315-316, 321-322 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді А.Ю. Кучма Н.В. Безименна