Постанова 4855 № 640/5213/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/5213/20 Головуючий у І інстанції - Арсірій Р.О. Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у м.Києві від 14.05.2019 №Ф-272203-17 про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 21030,90 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона підприємницьку діяльність не здійснює з 2012 року та відповідно не подає звітність до контролюючого органу, в т.ч. по ЄСВ, а з 2012 року являється директором суб`єкта ТОВ. Крім того, позивач звертає увагу на те, що відповідно до вимоги від 14.05.2019 вказано контролюючий орган - ГУ ДПС у м. Києві, проте реєстрація такої юридичної особи відбулася в липні 2019. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено, при цьому, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено суду, що він діяв у межах повноважень, у спосіб та в порядку, передбачених законом. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт наголошує, що положеннями спеціального закону не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, яка застосовує спрощену систему оподаткування та одночасно є найманим працівником на підприємстві. Також зазначає про безпідставність висновків суду першої інстанції про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) може бути прийнята лише за наслідками документальної перевірки. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити, виходячи з такого. Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що 05.11.2009 року ОСОБА_1 зареєстрована Подільською районною державною адміністрацією як фізична особа-підприємець, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців. З 2012 року позивач не здійснювала свою діяльність як ФОП, оскільки була призначена директором ТОВ «РІА «Сайга». У липні 2019 року за власним бажанням позивач ініціювала процедуру ліквідації суб`єкта господарювання - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , подавши державному реєстратору заяву. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02.03.2020 року №1006410550 станом на 05.07.2019 року внесено відповідний запис до розділу дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем. 14.05.2019, Головним управлінням ДПС у м. Києві було складено та надіслано позивачеві вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-272203-71, якою орган доходів і зборів вимагав у позивача сплатити борг з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 21030,90 грн. Позивач, вважаючи вищевказану вимогу відповідача протиправною, звернулася з даним адміністративним позовом до суду. Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідачем було направлено оскаржувану вимогу без належних на те правових підстав. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI). До вказаного Закону з 01.01.2017 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI). Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 у редакції, яка діяла до 31.12.2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. При цьому, у редакції ст. 9 Закону № 2464-VI, яка діє з 01.01.2018 року встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону № 2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску. За правилами ч. ч. 1-4 ст. 25 згаданого Закону рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи була затверджена наказом Міністерство доходів України від 20.04.2015 року № 449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Інструкція №449) та наведена у додатку 7 до вказаної Інструкції. Згідно розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені. У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку. Колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до абз. 1 п. 4 Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) може бути сформована на підставі: 1) актів документальних перевірок; 2) звітів платника про нарахування єдиного внеску; 3) облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №826/11623/16. Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувана вимога безпідставно прийнята без проведення документальної перевірки, не ґрунтується на нормах матеріального права. Разом з тим, суд першої інстанції не надав оцінку щодо необґрунтованості прийняття спірної вимоги з огляду на те, що з 2012 року по теперішній час ОСОБА_2 працює директором ТОВ «РІА «Сайга» і з її заробітної плати здійснювалось утримання податків. З цього приводу судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Як висловився Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, положеннями Закону не врегульовані відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. У зв`язку з викладеним суд касаційної інстанції у вже згаданій постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, як підкреслив Верховний Суд у вже неодноразово згаданій вище постанові, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Матеріали справи свідчать, що згідно податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма №1 ДФ) вбачається, що за позивача єдиний внесок у розмірі сплачувався (а.с. 27-38). З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що оскаржувана вимога від 14.05.2019 року №Ф-272203-17 прийнята ГУ ДПС у м.Києві всупереч положень чинного законодавства, оскільки зумовлює виникнення обов`язку у ОСОБА_1 з подвійної сплати єдиного внеску. Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 затверджено «Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Порядок). Порядок визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Порядком визначено, що інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами. З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо забов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску шляхом виключення суми недоїмки з єдиного соціального внеску у розмірі 21 030,90 грн. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, однак обґрунтував його з неправильним застосуванням норм матеріального права в частині процедури прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки). Наведені вище обставини є підставою для зміни судового рішення. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити, зазначивши, що підстави для задоволення позовних вимог викладені у мотивувальній частині даної постанови. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у Чернігівській області задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року змінити в мотивувальній частині, в іншій частині - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Карпушова А.Г. Степанюк