Постанова 4811 № 466/291/13-ц

Справа № 466/291/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В. Провадження № 22-ц/811/1673/19 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2020 року м.Львів Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., секретаря Жукровської Х.І., з участю: представника позивача Петренко С.В., представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», перейменованого на акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 27 березня 2019 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа приватне акціонерне товариство «Західно-Український Консорціум», про стягнення заборгованості за кредитними договорами, в с т а н о в и л а: 06 грудня 2012 року (дата отримання позовної заяви від 30.11.2012 року відділенням поштового зв`язку для відправлення адресату) публічне акціонерне товариство (далі ПАТ) «Державний експортно-імпортний банк України» звернувся до суду з позовом (а.с.1-6 т.1, а.с.69-74 т.2), в якому просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №151307К21 від 05.04.2007 року та кредитним договором №151311К6 від 22.03.2011 року, укладеними в рамках Генеральної кредитної угоди №151310N2 від 26.07.2010 року, в розмірі 4434398,10 доларів США та 53758215 грн. 12 коп. В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 26.07.2010 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та приватним акціонерним товариством (далі ПрАТ) «Західно-Український Консорціум» (позичальником) укладено Генеральну кредитну угоду №151310N2 (далі Генеральна угода), із змінами та доповненнями, відповідно до умов якої Банк проводить кредитні операції на підставі та з урахуванням умов кредитних договорів, що діють в рамках цієї генеральної угоди, в межах загального ліміту заборгованості в розмірі, еквівалентному 71800000 грн. Згідно з Додатком 1 до Генеральної угоди, в рамках цієї угоди діють два кредитних договори, за якими позичальник має заборгованість станом на 16.11.2012 року, а саме: кредитний договір №151307К21 від 05.04.2007 року з кінцевим терміном погашення кредиту до 28.02.2012 року та кредитний договір №151311К6 від 22.03.2011 року з кінцевим терміном погашення кредиту до 25.07.2012 року. Станом на 16.11.2012 року: - заборгованість за кредитним договором №151307К21 від 05.04.2007 року становила 4434398,10 доларів США та 154009 грн. 97 коп., з яких: 3721942 доларів США заборгованість за кредитом (основним боргом); 293018,30 доларів США заборгованість за процентами; 141500,46 грн. заборгованість за комісією за управління кредитом; 288036,96 доларів США пеня за прострочення погашення кредиту (основного боргу); 34757,16 доларів США пеня за прострочення сплати процентів; 9183,66 грн. пеня за прострочення сплати комісії за управління кредитом; 96643,68 доларів США та 2677,28 грн. 3% річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту, з несвоєчасною сплатою процентів та комісій; 648,57 грн. втрати від інфляції в зв`язку з несвоєчасною сплатою комісій, - заборгованість за кредитним договором №151311К6 від 22.03.2011 року становила 53604205 грн. 15 коп., з яких: 41600000 грн. заборгованість за кредитом (основним боргом); 7958895,80 грн. заборгованість за процентами; 240889,16 грн. заборгованість за комісією за управління кредитом; 2402622,95 грн. пеня за прострочення погашення кредиту (основного боргу); 634187,32 грн. пеня за прострочення сплати процентів; 15956,63 грн. пеня за прострочення сплати комісії за управління кредитом; 665659,25 грн. 3% річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту, з несвоєчасною сплатою процентів та комісій; 85994,04 грн. втрати від інфляції у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту, з несвоєчасною сплатою процентів та комісій. В забезпечення виконання позичальником зобов`язань за Генеральною угодою (невід`ємною частиною якої є вказані кредитні договори), окрім іншого, було укладено договори поруки: №151310Р11 від 26.07.2010 року між Банком і ОСОБА_1 (поручителем) та №151310Р12 від 26.07.2010 року між Банком та ОСОБА_3 (поручителем), з яких, власне, і просить позивач стягнути заборгованість за кредитними договорами, як із солідарних з позичальником боржників. Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 08 лютого 2013 року позовну заяву ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» визнано неподаною і повернуто позивачу (а.с.12 т.1), однак, ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 квітня 2015 року цю ухвалу скасовано і матеріали позовної заяви передано на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження (а.с.120-123 т.1). В подальшому, після відкриття провадження в даній справі, ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 11 червня 2015 року провадження у справі закрито (а.с.168 т.1), однак, ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 січня 2016 року цю ухвалу скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.212-214 т.1). Заявами від 06.04.2016 року (а.с.228 т.1), 29.03.2017 року (а.с.243 т.3), 23.07.2018 року (а.с.172 т.4) та 07.12.2018 року (а.с.192 т.4) позивач збільшив розмір позовних вимог за рахунок збільшення періоду нарахування заборгованості і остаточно просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитними договорами станом на 01.03.2017 року в розмірі 4451892,80 доларів США та 52237534 грн. 71 коп., з яких: заборгованість за кредитним договором №151307К21 від 05.04.2007 року 4451892,80 доларів США та 154009,98 грн., що складається з: 3721942 доларів США заборгованість за кредитом (основним боргом); 309363,76 доларів США заборгованість за процентами; 141500,46 грн. заборгованість за комісією за управління кредитом; 288036,96 доларів США пеня за прострочення погашення кредиту (основного боргу); 35391,52 доларів США пеня за прострочення сплати процентів; 9183,66 грн. пеня за прострочення сплати комісії за управління кредитом; 88339,63 доларів США 3% річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту; 8818,93 доларів США 3% річних у зв`язку з несвоєчасною сплатою процентів; 2677,29 грн. 3% річних у зв`язку з несвоєчасною сплатою комісії; 648,57 грн. втрати від інфляції в зв`язку з несвоєчасною сплатою комісій; заборгованість за кредитним договором №151311К6 від 22.03.2011 року 52083524,73 грн., що складається з: 41177000 грн. заборгованість за кредитом (основним боргом); 6813898,49 грн. заборгованість за процентами; 240889,16 грн. заборгованість за комісією за управління кредитом; 2402622,95 грн. пеня за прострочення погашення кредиту (основного боргу); 641089,64 грн. пеня за прострочення сплати процентів; 15956,63 грн. пеня за прострочення сплати комісії за управління кредитом; 480524,59 грн. 3% річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту; 185906,14 грн. 3% річних у зв`язку з несвоєчасною сплатою процентів; 4912,34 грн. 3% річних у зв`язку з несвоєчасною сплатою комісії; 41600 грн. втрати від інфляції в зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту; 77884,76 грн. втрати від інфляції у зв`язку з несвоєчасною сплатою процентів; 1240,03 грн. втрати від інфляції у зв`язку з несвоєчасною сплатою комісії. Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 27 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», в подальшому перейменований на АТ «Державний експортно-імпортний банк України», просить рішення скасувати з підстав недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Апелянт вважає, що суд безпідставно послався на судові рішення, ухвалені в справі №466/1447/13-ц, оскільки в цій справі позивачу було відмовлено у задоволенні позову виключно на підставі ч.4 ст.559 ЦК України (припинення поруки у зв`язку з пропуском шестимісячного строку на звернення з вимогою до поручителів), а не на підставі ч.1 ст.559 ЦК України (припинення поруки у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності). На переконання апелянта, суд повинен був дати належну правову оцінку встановленим обставинам у даній справі, а не посилатись на преюдиційність судових рішень, ухвалених у справі №466/1447/13-ц. Наголошує, що підтвердженням правильності такої позиції Банку є ухвала Апеляційного суду Львівської області від 21 січня 2016 року про скасування ухвали суду першої інстанції про закриття провадження в даній справі, в якій апеляційний суд дійшов висновку про те, що в даній справі і в справі №466/1447/13-ц різні підстави для припинення поруки. Апелянт звертає увагу на відсутність підстав для припинення поруки у зв`язку із зміною зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (ч.1 ст.559 ЦК України), оскільки загальний ліміт заборгованості за кредитними договорами станом на 22.03.2011 року (укладення кредитного договору №151311К6 від 22.03.2011 року) склав 71589438 грн. 90 коп. (7,95 х 3721942 + 42000000), що не перевищує загальний ліміт заборгованості за умовами Генеральної угоди, в межах відповідальності за якою поручалися відповідачі за виконання зобов`язань позичальником. Зазначає, що спільний ліміт заборгованості згідно з графіками збільшення та зменшення ліміту за кредитними договорами не перевищив спільного ліміту заборгованості, визначеного Генеральною угодою. Апелянт вважає, що жодною додатковою угодою до Генеральної угоди та жодним із укладених і діючих в її рамках кредитним договором не було збільшено обсягу відповідальності відповідачів (поручителів). Наголошує, що поручителі надали свою згоду на отримання кредиту за Генеральною угодою та усіма кредитними договорами, які укладаються та діють в її рамках, шляхом підписання відповідних договорів поруки. На переконання апелянта, висновок суду першої інстанції про збільшення обсягу відповідальності поручителів без їх на це згоди та, як наслідок, припинення поруки на підставі ч.1 ст.559 ЦК України, є незаконним і необґрунтованим. Також апелянт вважає, що на підтвердження наявності заборгованості за кредитними договорами Банком було надано достатньо доказів, на підставі яких суд самостійно, без проведення експертизи, мав змогу визначити розмір спірної заборгованості. В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 та представник третьої особи жодного разу не з`явились, в тому числі й після оголошення перерви в судовому засіданні, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись шляхом надіслання судових повісток рекомендованими листами з повідомленням про вручення на відомі суду адреси їхнього місця проживання, місцезнаходження, зокрема, відповідачу ОСОБА_3 судові повістки надсилались за адресою, вказаною позивачем у позовній заяві: АДРЕСА_1 , та за адресою зареєстрованого місця його проживання: АДРЕСА_2 , про причини неявки вказані учасники суд не повідомляли, ні відзиву, ні письмових пояснень до суду не подавали, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли, а тому розгляд справи проведено апеляційним судом відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України у їхній відсутності. Заслухавши пояснення представника позивача в підтримання апеляційної скарги, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 в заперечення апеляційної скарги, які детально відображені в його відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Судом встановлено, що 26.07.2010 року, між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та закритим акціонерним товариством (далі ЗАТ), в подальшому перейменованим на приватне акціонерне товариство (далі ПрАТ), «Західно-Український Консорціум» (позичальником) в особі голови правління Вісіконенка В.В. укладено Генеральну кредитну угоду №151310N2 (далі Генеральна угода) (а.с.90-109 т.2). У пункті 1.1 статті 1 зазначено, що Генеральна угода регулює загальні засади співпраці між Банком та позичальником щодо фінансування довгострокової програми розвитку діяльності позичальника, яка містить усі напрями діяльності підприємства позичальника, зазначені у бізнес-плані позичальника. Згідно з пунктом 1.2, метою цієї Генеральної угоди є визначення загальних умов фінансування інвестиційної, торгово-закупівельної, виробничої та іншої діяльності позичальника, яке здійснюється відповідно до цієї Генеральної угоди шляхом укладення кредитних договорів. За положеннями Генеральної угоди (ст.2), «загальний ліміт заборгованості за Генеральною угодою» означає граничну суму позичкової заборгованості за всіма кредитними договорами, в межах якої позичальник може користуватися кредитами згідно з цією Генеральною угодою. «Спільний ліміт заборгованості» означає ліміт заборгованості за кредитом/кредитами, що встановлюється для декількох кредитних договорів, що укладено в рамках цієї Генеральної угоди. Пунктом 4.1 статті 4 Генеральної угоди передбачено, що Банк проводить кредитні операції в межах лімітів, визначених пунктом 4.5 Генеральної угоди, на підставі та з урахуванням умов кредитного договору, укладеного в рамках цієї Генеральної угоди. Відповідно до підпункту 4.5.1 пункту 4.5 статті 4 Генеральної угоди, загальний ліміт заборгованості за Генеральною угодою: загальний розмір заборгованості позичальника за кредитом за цією Генеральною угодою не може перевищувати еквівалент 71800000 грн. Сторони домовились, що загальний ліміт заборгованості за Генеральною угодою поширюється на кредитні договори, укладені до моменту набуття чинності Генеральною угодою, та є такими, що діятимуть у рамках Генеральної угоди і є відповідними додатками до Генеральної угоди згідно з Додатком 1 до Генеральної угоди, а також на всі кредитні договори, які будуть укладені в рамках Генеральної угоди протягом її дії. Згідно з пунктом 4.5.3 пункту 4.5 статті 4 Генеральної угоди, загальна сума всіх чинних лімітів заборгованості за кредитними договорами в будь-який момент дії Генеральної угоди не може перевищувати суми загального ліміту заборгованості за Генеральною угодою. Строк користування кредитом за цією Генеральною угодою встановлюється до 25.07.2012 року. У Додатку 1 до Генеральної угоди міститься перелік кредитних договорів, укладених між Банком та позичальником, які є такими, що діятимуть у рамках цієї Генеральної угоди, і є додатками до цієї Генеральної угоди (а.с.110 т.2). Так, зокрема, на момент укладення Генеральної угоди у Додатку 1 було зазначено три кредитних договори, а саме: кредитний договір №151307К21 від 05.04.2007 року, кредитний договір №151309К10 від 27.09.2009 року та кредитний договір №151310К14 від 26.07.2010 року. 26.07.2010 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (кредитором) та ОСОБА_1 (поручителем) укладено договір поруки №151310Р11 (а.с.248-250 т.2). Згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього договору поруки, поручитель зобов`язується перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов`язання, яким згідно зі статтею 1 цього договору, є зобов`язання позичальника щодо відшкодування суми кредиту, процентів, штрафних санкцій, а також, всіх та будь-яких витрат, пов`язаних з наданням та обслуговуванням кредиту, передбачених названою вище Генеральною угодою від 26.07.2010 року №151310N2 та всіма кредитними договорами, що є додатками до цієї Генеральної угоди, в межах кредиту у розмірі, що не перевищуватиме ліміту еквівалентного 71800000 грн., терміном користування до 25.07.2012 року, на умовах, визначених Генеральною угодою. 26.07.2010 року, між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (кредитором) та ОСОБА_3 (поручителем) укладено договір поруки №151310Р12 на таких самих умовах, що і з поручителем ОСОБА_1 (а.с.251-253 т.2). 22.03.2011 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (кредитодавцем) та ПрАТ «Західно-Український Консорціум» (позичальником) в особі голови правління Вісіконенка В.В. було укладено Додаткову угоду №151310N2-3 до Генеральної угоди (а.с.116 т.2), якою внесено зміни до Генеральної угоди, а саме: Додаток 1 до Генеральної угоди викладено в новій редакції (а.с.117 т.2), згідно з яким, до переліку кредитних договорів, укладених між Банком та позичальником, які є такими, що діятимуть у рамках цієї Генеральної угоди, увійшли: кредитний договір №151307К21 від 05.04.2007 року, кредитний договір №151310К14 від 26.07.2010 року та новий кредитний договір №151311К6 від 22.03.2011 року. За умовами кредитного договору (валютного) №151307К21 від 05.04.2007 року, укладеного між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (кредитодавцем) та ЗАТ «Західно-Український Консорціум» (позичальником), ліміт кредитної лінії становив еквівалент 30000000 грн., з кінцевим терміном погашення кредиту, відповідно до внесених до цього договору змін, до 28.02.2012 року (а.с.121-191 т.2). За умовами кредитного договору (гривневого) №151311К6 від 22.03.2011 року, укладеного між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (кредитодавцем) та ПрАТ «Західно-Український Консорціум» (позичальником), ліміт кредитної лінії становив 42000000 грн., з кінцевим терміном погашення кредиту до 25.07.2012 року (а.с.192-213 т.2). У статті 1 цього кредитного договору зазначено, що «попередня заборгованість» означає заборгованість позичальника за кредитними операціями Банку відповідно до укладених договорів, яка існує на дату підписання цього договору, а саме: кредитний договір від 26.07.2010 року №151310К14 та кредитний договір від 05.04.2007 року №151307К21. Отже, на момент внесення 22.03.2011 року змін до Генеральної угоди у зв`язку з укладенням 22.03.2011 року кредитного договору №151311К6 з лімітом кредитної лінії 42000000 грн., у позичальника існувала заборгованість за кредитними договорами №151310К14 від 26.07.2010 року та №151307К21 від 05.04.2007 року. Доводи сторони позивача про те, що заборгованість за кредитним договором №151307К21 від 05.04.2007 року в розмірі 3721942 доларів США разом із встановленим лімітом кредитної лінії за кредитним договором №151311К6 від 22.03.2011 року у розмірі 42000000 грн. не перевищила загального ліміту заборгованості за Генеральною угодою 71800000 грн., в межах якого забезпечувалось виконання зобов`язань позичальника порукою відповідачів, є безпідставними, оскільки 3721942 доларів США це лише заборгованість за тілом кредиту, позаяк, до складу заборгованості за кредитним договором входить ще й заборгованість за процентами та комісіями, нарахування яких щомісячно передбачено умовами вказаних вище кредитних договорів. Окрім того, відомостей про те, яка заборгованість існувала за іншим кредитним договором №151310К14 від 26.07.2010 року на момент укладення кредитного договору №151311К6 від 22.03.2011 року, позивач не надав, хоча у зв`язку із укладенням з позичальником кредитного договору №151311К6 від 22.03.2011 року, в Додатку 1 до Генеральної угоди зазначено три кредитних договори, заборгованість по яких для відповідальності поручителів не повинна перевищувати 71800000 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що порука відповідачів за кредитними договорами №151307К21 від 05.04.2007 року та №151311К6 від 22.03.2011 року припинена. При цьому, суд першої інстанції послався на рішення суду, що набрало законної сили, у справі №466/1447/13-ц, яким відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про стягнення з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитними договорами у зв`язку з припиненням поруки. Однак, повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на наступне. Частиною першою статті 559 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. З матеріалів справи встановлено, що перед зверненням до суду із вказаним позовом, Банк звертався до поручителів із досудовими вимогами, зокрема, від 28.03.2012 року, 04.05.2012 року та 20.09.2012 року (а.с.227-243 т.2), в яких повідомляв про існування простроченої заборгованості позичальника та про необхідність її сплати і застосування штрафних санкцій (нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання), однак, у цих вимогах відсутнє посилання Банку на дострокове стягнення всієї заборгованості за названими вище кредитними договорами №151307К21 від 05.04.2007 року та №151311К6 від 22.03.2011 року. Аналогічні за змістом вимоги (претензії) від 04.05.2012 року та 20.09.2012 року про сплату простроченої заборгованості за кредитними договорами були направлені позичальнику ПрАТ «Західно-Український Консорціум» (а.с.210-215 т.5). Також необхідно зазначити, що одночасно з цим позовом, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в порядку господарського судочинства звертався до суду з позовом до позичальника ПрАТ «Західно-Український Консорціум» та юридичних осіб (майнових поручителів) про стягнення заборгованості за цими ж кредитними договорами в розмірі 4434398,10 доларів США та 53758215 грн. 12 коп., яка існувала станом на 16.11.2012 року (а.с.227-240 т.3). Таким чином, правових підстав для висновку про зміну строку виконання основного зобов`язання внаслідок пред`явлення кредитором вимоги про дострокове стягнення усієї заборгованості за кредитним договором немає. Отже, враховуючи те, що в договорах поруки, укладених з відповідачами, строк дії поруки не встановлено, а строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором №151307К21 від 05.04.2007 року закінчився 28.02.2012 року, тому, відповідно до вказаної вище норми частини четвертої статті 559 ЦК України, порука відповідачів за цим кредитним договором припинилась, оскільки позивач, звернувшись до суду з позовом 06.12.2012 року, пропустив встановлений нормою цієї статті шестимісячний строк для пред`явлення такої вимоги до поручителів. Висновки суду першої інстанції в цій частині вирішення спору про відмову у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідачів, як із поручителів, заборгованості за кредитним договором №151307К21 від 05.04.2007 року, є правильними, а тому правових підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення в цій частині немає. Що ж стосується вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором №151311К6 від 22.03.2011 року, то необхідно зазначити, що строк виконання основного зобов`язання за цим договором закінчився 25.07.2012 року, а тому, звернувшись до суду з позовом до поручителів 06.12.2012 року, позивач дотримався встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимоги за цим договором до поручителів, відтак, правових підстав для висновку про припинення поруки відповідачів відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, немає. Разом з тим, заперечуючи позовні вимоги позивача, сторона відповідача ОСОБА_1 вказувала на припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України внаслідок збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди у зв`язку із укладенням між кредитодавцем та позичальником кредитного договору №151311К6 від 22.03.2011 року та, відповідно, внесенням 22.03.2011 року змін до Генеральної угоди, оскільки це призвело до збільшення загального ліміту заборгованості за Генеральною угодою, в межах якого виконання зобов`язань позичальника забезпечувалось порукою відповідачів на підставі укладених з ними договорів поруки. За встановлених і наведених вище обставин справи, а саме: збільшення загального ліміту заборгованості за Генеральною угодою внаслідок внесення 22.03.2011 року до цієї угоди змін у зв`язку із укладенням кредитного договору №151311К6 від 22.03.2011 року, колегія суддів вважає такі доводи правильними, однак, лише щодо припинення поруки відповідача ОСОБА_1 , оскільки відповідач ОСОБА_3 , як керівник підприємства-позичальника, підписавши додаткову угоду від 22.03.2011 року про внесення змін до Генеральної угоди у зв`язку з укладенням кредитного договору №151311К6 від 22.03.2011 року, був обізнаний із збільшенням внаслідок цього обсягу його відповідальності, як поручителя, а тому правових підстав для припинення його ( ОСОБА_3 ) поруки за зобов`язаннями по кредитному договору №151311К6 від 22.03.2011 року на підставі частини першої статті 559 ЦК України немає. Посилання суду першої інстанції на преюдиційність рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 19 червня 2014 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2015 року (а.с.135-150, 156-160 т.1, а.с.111-119 т.4), у справі №466/1447/13-ц щодо встановлення підстав для припинення поруки є неправильними, оскільки, на переконання колегії суддів, при вирішенні даного спору суд повинен був дати належну правову оцінку доводам сторін та поданим ними доказам в частині припинення поруки відповідачів на підставі частини першої та четвертої статті 559 ЦК України, чого зроблено не було. За змістом ст.ст.526, 530 ч.1, 610 та 612 ч.1 ЦК України, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема, щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, норма якої застосовується й до кредитних правовідносин, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладені вище норми матеріального права, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10цс18), дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України про дострокове повернення кредиту та нарахованих на день пред`явлення такої вимоги процентів за користування кредитом. Після цього, кредитодавець має право лише на стягнення з боржника інфляційних втрат (якщо кредит було надано в національній валюті в гривнях) та трьох процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, відповідно до статті 625 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, враховуючи все вище наведене, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №151311К6 від 22.03.2011 року підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом в цій частині нового рішення про часткове задоволення цієї позовної вимоги, а саме: про стягнення з відповідача ОСОБА_3 заборгованості за цим кредитним договором, обрахованої станом на 25.07.2012 року (дата кінцевого строку погашення кредиту), оскільки відповідно до вказаного вище правового висновку Великої Палати Верховного Суду, після закінчення строку виконання основного зобов`язання кредитор не має права нараховувати проценти та інші щомісячні платежі (в даному випадку це комісія за управління кредитом) за кредитним договором та пеню за прострочення виконання зобов`язань, а також трьох процентів річних та інфляційних втрат від цієї суми заборгованості, оскільки інше нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, які позивач просить стягнути за прострочення сплати процентів та комісії за управління кредитом, стосується заборгованості, на стягнення якої позивач не має права з наведених вище мотивів. Відповідно до наданого позивачем розрахунку (а.с.82-89 т.2), заборгованість за кредитним договором №151311К6 від 22.03.2011 року станом на 25.07.2012 року становить 50941919 грн., з якої: 41600000 грн. заборгованість за кредитом; 5779518,41 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом; 196404 грн. заборгованість по комісії за управління кредитом; 2402622,95 грн. пеня за прострочення сплати кредиту; 292485,62 грн. пеня за прострочення сплати процентів; 7992,41 грн. пеня за прострочення сплати комісії за управління кредитом; 480524,59 грн. 3% річних за прострочення сплати кредиту; 100700,85 грн. 3% річних за прострочення сплати процентів; 2230,30 грн. 3% річних за прострочення сплати комісії за управління кредитом; 41600 грн. втрати від інфляції у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту; 36808,65 грн. втрати від інфляції у зв`язку з несвоєчасною сплатою процентів; 1031,19 грн. втрати від інфляції у зв`язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитом. При цьому, на погашення вказаної заборгованості за кредитним договором №151311К6 від 22.03.2011 року необхідно зарахувати здійснені платежі від 23.06.2017 року в сумі 2876883 грн. 48 коп., від 26.12.2017 року в сумі 1310880 грн. 48 коп. та від 04.06.2020 року в сумі 1628 грн. 18 коп., що в загальному становить 4189392 грн. 14 коп., що підтверджується довідкою позивача від 27.07.2020 року №195-00/938 (а.с.216 т.5), оскільки, як уже зазначалось вище, після закінчення строку кредитування кредитор не має права нараховувати проценти за користування кредитними коштами та інші щомісячні платежі, передбачені кредитним договором. Доказів про існування інших погашень спірної заборгованості, окрім наведених вище платежів на суму 4189392 грн. 14 коп., зокрема, за наслідками виконання судових рішень, боржниками за якими є позичальник та інші поручителі, суду не надано, а тому з відповідача ОСОБА_3 підлягає до стягнення заборгованість за кредитним договором №151311К6 від 22.03.2011 року у розмірі 46752526 грн. 90 коп. (50941919 грн. 4189392,14 грн. = 46752526,90 грн.). У зв`язку із задоволенням позовних вимог позивача, пред`явлених до відповідача ОСОБА_3 на вказану вище суму заборгованості, з відповідача у користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 21590 грн. 61 коп. В іншій частині, підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення немає, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.1-4, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», перейменованого на акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 27 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №151311К6 від 22.03.2011 року скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №151311К6 від 22.03.2011 року задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у користь акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (м.Київ, вул.Антоновича, 127, ЄДРПОУ 00032112) заборгованість за кредитним договором №151311К6 від 22.03.2011 року в розмірі 46752526 (сорок шість мільйонів сімсот п`ятдесят дві тисячі п`ятсот двадцять шість) гривень 90 (дев`яносто) копійок. У задоволенні решти вимог акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в цій частині відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у користь акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (м.Київ, вул.Антоновича, 127, ЄДРПОУ 00032112) судові витрати в розмірі 21590 (двадцять одна тисяча п`ятсот дев`яносто) гривень 61 (шістдесят одна) копійок. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 14 грудня 2020 року. Головуючий: Бойко С.М. Судді: Копняк С.М. Ніткевич А.В.