Постанова Дніпровський апеляційний суд № 175/3552/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8093/20 Справа № 175/3552/19 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж.М. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності, - В С Т А Н О В И Л А : У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 20 лютого 2007 року вона уклала з ОСОБА_2 попередній Договір купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 84,9 кв.м. з допоміжними будівлями та спорудами та земельну ділянку на якій розташований будинок, загальною площею 0,00548 га, в простій письмовій формі, відповідно до п. 4.2 якого сторонами було досягнуто домовленості про нотаріальне посвідчення цього договору в строк до 01 квітня 2007 року. На виконання попереднього договору купівлі-продажу, в присутності двох свідків, ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_2 повну вартість нерухомого майна в сумі 111 100,00 грн., що на момент підписання даного договору еквівалентно 22 000 доларів США, про що ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 розписку. Позивачка вказує, що нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу не відбулося, так як відповідач уникає такого оформлення. Враховуючи викладене, позивачка просила просила визнати дійсним договір купівлі-продажу садового будинку, за яким ОСОБА_2 передав у її, ОСОБА_1 власність садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 84,9 кв.м. з допоміжними будівлями та спорудами та земельною ділянкою на якій він розташований, загальною площею 0,00548 га; визнати за нею право власності на цей садовий будинок з допоміжними будівлями та спорудами та право власності на земельну ділянку на якій розташований будинок. Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .. Рішення суду мотивоване тим, що правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210, 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов`язки. Встановивши відсутність доказів того, що відповідач ухилився від нотаріального посвідчення спірного договору, суд дійшов висновку про відсутність правових підстави для визнання договору купівлі-продажу від 20 лютого 2007 року дійсним. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, аргументуючи це тим, що й нього відсутні кошти для оплати послуг нотаріуса, не має часу на поїздки до нотаріуса, договір він підписав, документи на будинок передав. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх недоведеності. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 20 лютого 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній Договір купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 84,9 кв.м. з допоміжними будівлями та спорудами та земельною ділянкою на якій розташований будинок, загальною площею 0,00548 га, в простій письмовій формі. Відповідно до п. 4.2 Договору сторонами було досягнуто домовленості про нотаріальне посвідчення цього договору в строк до 01 квітня 2007 року. На виконання попереднього договору купівлі-продажу, в присутності двох свідків, ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_2 повну вартість нерухомого майна в сумі 111 100,00 грн., що на момент підписання даного договору еквівалентно 22 000 доларів США, про що ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 розписку. Належність вищевказаного садового будинку та земельної ділянки відповідачу ОСОБА_2 підтверджується: Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 22 листопада 2006 року виданим Дніпропетровською районною радою на підставі розпорядження голови районної ради від 19 жовтня 2006 року №508-р, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12608875 від 22 листопада 2006 року виданим Дніпропетровським районним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» та Державним актом на право приватної власності на землю серія ДП Дн №003349 виданим 06 вересня 1995 року, виданого на підставі Рішення 3-ї сесії 22 скликання Ювілейної селищної Ради народних депутатів від 16 березня 1995 року. Згідно ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Таким чином, умовою застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Згідно ст. 210 ЦК України, правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного суду «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів не дійсними» від 06 листопада 2009 року, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Отже до моменту державної реєстрації договір купівлі-продажу житлового будинку юридично не є укладеним. За змістом ч. 2 ст. 220 ЦК України суд може визнати дійсним нікчемний договір, а не договір який не є укладеним. Встановивши, що договір не був укладеним, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість визнати його дійсним на підставі ст. 220 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції вірно вказав на те, що не знайшли свого підтвердження доводи ОСОБА_1 про те, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, оскільки вона з таким питанням до відповідача не зверталася, будь-яких листів з вимогою про дотримання умов попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна відповідача не надсилала. Тобто, позивачкою не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України. Доводи апелянта в скарзі про те, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, аргументуючи це тим, що й нього відсутні кошти для оплати послуг нотаріуса, не має часу на поїздки до нотаріуса, договір він підписав, документи на будинок передав, - колегія суддів вважає безпідставними, так як позивачкою ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вказаного. Вказане є лише припущенням позивачки, тоді як рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях. Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення. За таких обставин колегія суддів вважає, що розглядаючи вказану справу, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи та надані сторонами докази, надавши їм належну оцінки, правильно застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко