Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/21361/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21361/20 Головуючий у 1 інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Глущенко Я.Б. Черпіцької Л.Т. За участю секретаря Борейка Д.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування постанови, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернувся до суду з позовом до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу ДВС міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. від 11.08.2020 № 51137955 про накладення на позивача штрафу у розмірі 5100,00 грн. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року у відкритті провадження відмовлено. Не погодившись з ухвалою суду, позивач - Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті, при цьому, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Так, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір підлягає розгляду господарським судом в порядку господарського судочинства, як судом, який видав виконавчий документ та здійснює контроль за виконанням судового рішення. З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені, відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Положеннями п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. У відповідності до пунктів 1-2 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій. Згідно частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Вищевказаними приписами процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій. Викладене, на переконання судової колегії, підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності. Так, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи, виникнення спірних правовідносин у даній справі зумовлено незгодою позивача з постановою державного виконавця Печерського районного відділу ДВС міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. від 11 серпня 2020 року № 51137955 про накладення на позивача штрафу у розмірі 5100,00 грн. За приписами статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Так, положеннями статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин), закріплено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби. Колегія суддів зазначає, що підставою для звернення до суду з даним позовом та скасування постанови про накладення штрафу є, за твердженням позивача, неможливість виконання наказу Господарського суду м. Києва від 16 травня 2016 року у справі №970/10186/15 щодо поновлення в обліку в підземному сховищі газу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» природного газу Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке Об`єднання Азот» в об`ємі 132 527,147 тис. куб. м., оскільки, між боржником та стягувачем не укладено договору на зберігання природного газу. Згідно ч. 1 ст. 74 Закону №1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Таким чином, вказана правова норма містить правило, відповідно до якого, оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця щодо виконання судового рішення здійснюється до того суду, який таке рішення ухвалив. Будь-яких особливостей чи винятків із наведеного правила щодо оскарження постанов про накладення штрафів норми Закону №1404-VIII чи будь-якого іншого законодавчого акту не містять. Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону №1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналіз правової конструкції наведеної правової норми свідчить, що словосполучення «у тому числі постанов державного виконавця про стягнення <…> штрафів <…>» (родовий відмінок) стосується словосполучення «щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)» (родовий відмінок), а не «рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби» (називний відмінок). Таким чином, наведені положення частини 2 статті 74 Закону №1404-VIII жодним чином не поширюють юрисдикцію адміністративних судів на оскарження власне постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, а встановлюють компетенцію адміністративного суду до позовів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця щодо виконання перелічених постанов. Отже, постанова державного виконавця про накладення штрафу може бути оскаржена сторонами виконавчого провадження виключно до суду, який видав виконавчий документ. З огляду на зазначене, застосуванню підлягає частина 1 статті 74 Закону №1404-VIII, відповідно до якої, рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно ст. 339 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Отже, оскільки, ГПК України визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого в порядку господарського судочинства, а оскаржувана постанова про накладення штрафу прийнята саме в рамках виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду, колегія суддів приходить до висновку, що питання оскарження такої постанови належить до юрисдикції господарського суду, тому, така вимога не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вирішуючи даний спір, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду із зазначеного питання, викладені у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17, від 20 січня 2019 року у справі № 161/8267/17 та від 29 вересня 2020 року у справі №№ 295/6656/14-ц. У цих справах, здійснюючи тлумачення частини 2 статті 74 Закону України №1404-VIII, Верховний Суд висловив позицію, що належним судом до подібних спорів є суд адміністративної юрисдикції. Разом з тим, колегія суддів з такою позицією Верховного Суду погодитися не може, адже уважає її такою, що суперечить змісту та суті вищеозначеної правової норми, та є наслідком неправильного синтаксичного розбору відповідного речення, викладеного у ній. У зв`язку з цим, висновки Верховного Суду у справах, що наведені вище, судова колегія у даній справі не застосовує. Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, у даному випадку, позивач просить адміністративний суд вирішити певні (процесуальні) питання (щодо наявності поважних причин невиконання рішення господарського суду) за правилами адміністративного судочинства, серед яких є питання дослідження необхідності укладення або не укладення між суб`єктами господарювання договору зберігання природного газу, що, вочевидь, виходить за межі компетенції адміністративного суду. Отже, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що спірні відносини підлягають розгляду господарським судом в порядку господарського судочинства як судом, який видав виконавчий документ та здійснює контроль за виконанням судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, в силу п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається. Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями ст.ст. 242, 250, 272, 287, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Глущенко Я.Б. Черпіцька Л.Т.