Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/3348/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7952/20 Справа № 182/3348/19 Суддя у 1-й інстанції - Багрова А. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання-Кислиця І.В. сторони справи : позивач ОСОБА_1 відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Виконавчий комітет Нікопольської міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні,відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 24 червня 2020 року, ухваленого суддею Багровою А.Г. у м.Нікополі, Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 24 червня 2020 року, - ВСТАНОВИВ: У травні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просив суд визначити порядок користування квартирою загальною площею 66,3 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши йому у користування житлову кімнату 6 площею 12,9 кв.м. з балконом площею 0,9 кв.м.; у користування відповідачів виділити житлову кімнату 8 площею 16,9 кв.м., та залишити у загальному користуванні кухню 4 площею 6,7 кв.м., ванну кімнату 2 площею 3,0 кв.м., коридор 9 площею 1,8 кв.м., передпокій 5 площею 16,8 кв.м., 4,4 кв.м., вбудовану шафу 3 площею 1,1 кв.м., вбудовану шафу 7 площею 1,8 кв.м. Свої вимоги мотивує тим, що йому належить 3/5 частин зазначеної вище квартири, а його дружині ОСОБА_2 та доньці ОСОБА_3 2/5 частини, по 1/5 кожній. На даний час його шлюбні стосунки з ОСОБА_2 фактично припинені, він звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. За таких обставин, йому необхідна окрема кімната для подальшого проживання у квартирі, виділення якої не буде суперечити інтересам співвласників, оскільки площа кімнати, яку він просить виділити, є меншою, ніж та, що залишиться у користуванні відповідачів (а.с.2-5). Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 24 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішення про задоволення в повному обсязі його позовних вимог. При цьому, скаржник зазначає, що відповідачами не надано доказів тому факту, що при запропонованому ним варіанті визначення порядку користування квартирою, це призведе до погіршення їх житлових умов, а судом даний факт не встановлено. Наголошує на тому, що судом не взято до уваги Акт обстеження житлово-побутових умов від 12.06.2020 року, яким встановлено, що пересування дітей у помешканні не обмежено. Звертає увагу на те, що фактично у спірній квартирі, житловою кімнатою є передпокій №5, площею 16. кв.м., в якій є розкладний диван для відпочинку, телевізор, крісло, де практично відпочивають та граються діти, тому твердження відповідачів, що при виділенні йому найменшої кімнати призведе до погіршення житлових умов їх та дітей, не відповідає дійсності, оскільки на дітей та відповідачів фактично приходиться кімната № НОМЕР_1 , площею 16,9 м.кв. та передпокій №5, площею 16,8 кв.м., всього 33,7 кв.м., тобто на одну особу приходиться по 8,42 кв.м. Вказує на те, що відповідачі постійно створюють йому такі умови, щоб він залишив квартиру. Позивач зазначає, що, оскільки він має у власності 3/5 частини трьохкімнатної квартири то він хоче мати окрему кімнату № НОМЕР_2 , площею 12 кв.м. та вважає, що запропонований ним варіант порядку користування спільним майном є прийнятним, таким, що не містить невигідних умов для відповідачів, оскільки кімната, яку він хоче залишити за собою, є меншою, ніж та, яку він просить виділити для відповідачів. У відзиві на апеляційну скаргу позивача, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , просять відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін, у зв`язку з його законністю та обґрунтованістю. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги заявлених позовних вимог, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав. Матеріалами справи і судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №162948343 від 10.04.2019 року, квартира АДРЕСА_1 на праві приватної спільної часткової власності належить: ОСОБА_1 3/5 частини, ОСОБА_2 1/5 частина, ОСОБА_3 1/5 частина (а.с.9). Як вбачається з технічного паспорту, складеного станом на березень 2008 року, у квартирі проведена реконструкція та вона складається з 2-х кімнат житловою площею 29,8 кв.м., у тому числі: 1-а кімната площею 12,9 кв.м., 2-а кімната площею 16,9 кв.м., кухня площею 6,7 кв.м., ванної кімнати площею 3,0 кв.м., коридору площею 1,8 кв.м., передпокою площею 16,8; 4,4 кв.м., вбудованої шафи площею 1,8; 1,1 кв.м., балкону площею 0,9 кв.м. Загальна площа квартири становить 66,3 кв.м. (а.с.3). Згідно з довідками голови правління ОСББ «Отаманська-8» Колосової І.В. від 26.09.2019 року, 02.03.2020 року, за вказаною вище адресою зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.52,155). Зазначені обставини підтверджуються також сукупністю доказів по справі, а саме: актами про проживання №41 від 08.11.2019 року та №46 від 02.03.2020 року, складеними за підписами сусідів (а.с.84,156), картками прописки (а.с.157-160), довідками про реєстрацію місця проживання №1355,1358,1359 від 12.05.2020 року, виданими відділом реєстрації та обліку громадян управління адміністративних послуг та дозвільних процедур Нікопольської міської ради (а.с.193-195,196), інформацією виконавчого комітету Нікопольської міської ради №№ РГ-493/20, 494/20 від 14.05.2020 року (а.с.207-208), довідкою ТОВ «Ніко Арс» від 20.09.2017 року (а.с.249). Крім того, виконавчим комітетом Нікопольської міської ради надано акт обстеження житлово-побутових умов, затверджений начальником Служби у справах дітей Горболіс Н.Б. 11.06.2020 року (а.с.240-241). З листа виконкому №1865/20 від 12.06.2020 року вбачається, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 , де для них створені належні умови. Під час складання Акту ОСОБА_1 був присутнім та факт проживання дітей не заперечував (а.с.240). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову позивачеві у задоволенні його позовних вимог, виходив з того, що спірна квартира має дві житлові кімнати, у квартирі проживають п`ять осіб, двоє з яких є малолітніми дітьми, а загальна жила площа квартири становить 29,8 кв.м, тому визначення окремої кімнати позивачу та однієї кімнати відповідачам її метраж не відповідатиме законодавчо встановленій нормі жилої площі на одну особу, який становить 13,65 кв м на одну особу, тобто таке визначення порядку користування квартирою призведе до погіршення житлових умов відповідачів. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції та погоджується із доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна повністю визнати законним і обґрунтованим. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 1, 2, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Колегія суддів виходить з того, що, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав. Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Закріплений в нормативно-правових актах принцип непорушності права приватної власності означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція) гарантується кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (п. 1 ст. 8 Конвенції). Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Колегія суддів виходить з того, що дії власника майна не повинні суперечити закону і порушувати прав інших осіб та інтереси суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Колегія суддів звертає увагу на те, що спірна квартира, яка є спільною часткою власності, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлений порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку визначення окремої кімнати позивачу та однієї кімнати відповідачам, її метраж не відповідатиме законодавчо встановленій нормі жилої площі на одну особу, який становить 13,65 кв. м на одну особу і таким чином, неможливо встановити порядок користування житлом без порушення прав когось із співмешканців квартири. Дійшовши такого висновку, суд першої інстанції надав перевагу двом співвласникам квартири, відповідачам по справі. У цій справі спір стосується не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному співвласнику по 13,65 кв.м. жилої площі на одну особу, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. Оскільки предметом спору у цій справі є встановлення користування квартирою, то суд з урахуванням встановлених обставин встановлює відповідний порядок. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції спір не вирішив, захистивши права двох співвласників квартири, відповідачів по справі, яким належить менша частина спільної сумісної власності на спірну квартиру (2/5 ч.) та позбавив іншого співвласника, позивача, якому належить 3/5 ч. спільної сумісної власності на квартиру, права володіти та користуватися своїм майном. Отже, не визначивши порядок користування спірною квартирою, суд першої інстанції позбавив позивача правового захисту, як власника 3/5 частки, з яких 2/5 частки йому належить, згідно договору дарування від 13.09.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., ВЕВ №611115. За змістом статті 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Колегія суддів вважає, що виділення позивачеві, як співвласнику 3/5 частки квартири у користування кімнату № НОМЕР_2 , площею 12,9 кв.м. з балконом 0,9 кв.м., ніяким чином не порушує права інших двох співвласників житла, відповідачів по справі, як і не порушує права членів сім`ї співвласника ОСОБА_6 , її дітей, які не є співвласниками майна, у користуванні їх спільним майном. Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Оскільки рішенн6я суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про повне задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , то відповідно суд апеляційної інстанції змінює розподіл судових витрат. Так, під час подачі позову до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн., при подачі апеляційної скарги на оскаржуване судове рішення ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмір 1152,60 грн., що разом становить 1921 грн. (а.с.1, т.1, а.с. 41, т.2). Таким чином стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1921 грн., тобто з кожного відповідача по 960 грн.50 коп. Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.376, ст.381, ст.382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Позовні вимоги ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення порядку користування квартирою задовольнити. Визначити порядок користування квартирою загальною площею 66,3 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 : -виділити ОСОБА_1 у користування житлову кімнату 6 площею 12,9 кв.м. з балконом площею 0,9 кв.м.; -виділити ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у користування житлову кімнату 8 площею 16,9 кв.м. Залишити у загальному користуванніОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 : кухню 4 площею 6,7 кв.м., ванну кімнату 2 площею 3,0 кв.м., коридор 9 площею 1,8 кв.м., передпокій 5 площею 16,8 кв.м., 4,4 кв.м., вбудовану шафу 3 площею 1,1 кв.м., вбудовану шафу 7 площею 1,8 кв.м. Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користьОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанції, з кожної по 960,50 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 17 грудня 2020 року. Головуючий: Судді: