Постанова 4824 № 760/19865/15-ц

справа № 760/19865/15-ц головуючий у суді І інстанції Букіна О.М. провадження № 22-ц/824/13814/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 10 листопада 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Гасюк В.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_4 , який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення порядку користування квартирою,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом та просили визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: - виділити в користування ОСОБА_6 та ОСОБА_3 житлові кімнати площею 11,8 кв.м. та 9,8 кв.м.; - виділити в користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 19,5 кв.м.; - у спільному користуванні сторін залишити: кухню площею 7,9 кв.м.; вбиральню - 1,2 кв.м.; ванну кімнату - 2,6 кв.м.; коридор - 12,1 кв.м.; вбудовану шафу - 1,0 кв.м.; балкон - 3,4 кв.м. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 в розмірі по 1/3 частини квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно розпорядження від 14 січня 1999 року. Зазначена квартира має загальну площу 69,3 кв.м., складається з 3-х житлових кімнат загальною площею 41,1 кв.м., а саме: 19,5 кв.м., 11,8 кв.м., 9,8 кв.м.; та інших приміщень, а саме: кухні - 7,9 кв.м., вбиральні - 1,2 кв.м., ванної кімнати - 2,6 кв.м., коридору - 12,1 кв.м., вбудованої шафи - 1,0 кв.м., балкону - 3,4 кв.м. У позивачів з відповідачем виникли спірні питання з приводу користування квартирою та оплатою за комунальні послуги. Відповідач вселила до спірної квартири свого сина з його співмешканкою, які не мають права на користування даною квартирою, так як не зареєстровані у ній. Під час розгляду справи у суді ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_6 помер. 18 жовтня 2016 року ОСОБА_3 подав клопотання про збільшення позовних вимог та просив визначити порядок користування спірною квартирою шляхом виділення йому кімнат площею 19,5 кв.м. та 9,8 кв.м., а відповідачу виділити кімнату площею 11,8 кв.м., допоміжні приміщення залишити сторонам у спільне користування. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 07 липня 2021 року встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: - виділено ОСОБА_3 у користування житлову кімнату площею 19,5 кв.м.; - виділено ОСОБА_1 у користування житлову кімнату площею 11,8 кв.м. У спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишено житлову кімнату площею - 9,8 кв.м., кухню площею - 7,9 кв.м.; вбиральню площею 1,2 кв.м.; ванну кімнату площею - 2,6 кв.м., коридор площею - 12,1 кв.м.; вбудовану шафу площею - 1,0 кв.м., балкон - 3,4 кв.м. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що спір між сторонами щодо порядку користування квартирою відсутній. Позивач фактично не проживає у спірній квартирі та щонайменше останніх десять років не з`являвся за адресою свого місця реєстрації. Особи, які проживають у квартирі, завжди там проживали на ніколи спорів щодо порядку користування квартирою між сторонами не було. Рішенням суду відповідачу виділено у користування кімнату в розмірі 11,8 кв.м., що значно менша за її ідеальну частку 1/3 = 13,7 кв.м. Суд не дав оцінки тому, що в одній кімнаті будуть проживати різностатеві члени сім`ї з площею користування приміщенням на одну людину - 3,43 кв.м. Спірне питання про оплату послуг уже розглядалося у суді і позивачу було відмовлено у задоволенні вимог до відповідача про розподіл особових рахунків. Відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 756/9713/16-ц. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 10 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 адвокат Миронюк Дмитро Дмитрович подав клопотання, в якому просив відкласти слухання справи у зв`язку з зайнятістю в іншій справі. Однак, представник відповідача жодних доказів на підтвердження зазначеної обставини суду не надав, а тому зазначені заявником обставини не є поважними причинами неявки у судове засідання. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено,що квартира АДРЕСА_1 згідно ордеру № 034937 від 29 лютого 1984 року отримана на склад родини: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житла Залізничного району міста Києва від 14 січня 1999 року № 21600, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у рівних долях. ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 01 грудня 2015 року. Спадщину у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 прийняв його син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 09 червня 2016 року. ОСОБА_3 на праві власності належить 2/3 частини спірної квартири, а ОСОБА_1 - 1/3 частина квартири. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався ст. 9, 48, 64 ЖК України, ст. 41 Конституції України, ст. 29, 316, 317, 319, 321,358 ЦК України. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22 грудня 1995 року роз`яснено судам, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов. З матеріалів справи вбачається, що позивачу належить 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Таким чином, позивач, як співвласник квартири, має право користуватися належною йому частиною квартири. Так, судом встановлено, що квартира складається з трьох кімнат жилими площами 19,5 кв.м., 9,8 кв.м., та 11,8 кв.м., кухні, ванної кімнати, вбиральні, коридору, вбудованої шафи та балкону. Враховуючи вимоги закону, а також обставини справи, зокрема, наявність житлових кімнат, їх площу, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та визначення порядку користування спірною квартирою. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 вказує на те, що спір між позивачем та відповідачем відсутній, а ОСОБА_3 фактично не проживає у спірній квартирі та щонайменше останніх десять років не з`являвся за адресою свого місця реєстрації. Разом з тим, зазначені доводи є необґрунтованими, оскільки сама наявність у провадженні суду зазначеної цивільної справи свідчить про існуючий спір. У даному випадку факт непроживання позивача у квартирі, якщо зазначена обставинам має місце, не свідчить про відсутність спору між сторонами та не позбавляє позивача права на встановлення порядку користування квартирою. Заперечуючи проти позову, відповідач також вказує на те, що ОСОБА_4 , як син ОСОБА_6 , на момент надання квартири був і є членом сім`ї позивача. У виділеній відповідачу кімнаті будуть проживати різностатеві члени сім`ї з площею користування приміщенням на одну людину - 3, 43 кв.м. Однак, такі доводи відповідача є безпідставними, оскільки предметом спору в даному випадку є встановлення порядку користування квартирою між співвласниками. З матеріалів справи вбачається, що у спірній квартирі, крім позивача та відповідача, зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Разом з тим, відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Отже, реєстрація місця проживання є лише фактом, підтверджуючим місцезнаходження особи, і ніяким не є обставиною, що підтверджує право власності чи користування квартирою. У відповідності до вимог ст. 150, 156 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Зі змісту зазначених норм закону вбачається, що власник має право надавати належне йому житло для проживання членів своєї сім`ї та інших осіб. У той же час, жодною нормою закону не визначено, що один із співвласників квартири має право використовувати частку іншого співвласника для проживання членів своєї сім`ї без його згоди, навіть, якщо інший співвласник тимчасово відсутній. ОСОБА_1 вказує також на те, що їй виділено кімнату в розмірі 11,8 кв.м., що значно менша за її ідеальну частку 1/3 = 13,7 кв.м. Разом з тим, відповідачу виділено житлову кімнату площею, максимально наближеною до її частки у квартирі. При цьому, позивачу також виділено кімнату площею 19,5 кв.м., що є меншою від його частки у квартирі (27,4 кв.м.). Крім того, відповідачу також залишено спільне право користування кімнатою площею 9,8 кв.м. У відповідності до її частки власності у квартирі виділена їй площа у зазначеній кімнаті буде складати 3,2 кв. м. (9,8/3), що в сукупності з виділеною кімнатою площею 11,8 кв.м. буде складати 15 кв.м., тобто, більше за частку, на яку вона має право. За таких обставин, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалено на підставі наявних у справі доказів, є законним та обґрунтованим, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В частині відмови в задоволенні позову рішення суду не оскаржувалося, а, відтак, в апеляційному порядку не переглядається. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07 липня 2021 року в частині задоволених позовних вимог залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 12 листопада 2021 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.