Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/8695/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2020 р.Справа № 520/8695/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Перцової Т.С. , за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 20.08.20 року по справі № 520/8695/2020 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, заявник) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі та текстом також - відповідач), в якому просив: 1) визнати незаконними дії Міністерства юстиції України з приводу відмови у задоволенні запиту № 1 на отримання публічної інформації (відмову у наданні інформації) від 11.06.2020; 2) зобов`язати Міністерство юстиції України надати відповідь на запит № 1 ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 11.06.2020, а саме: надіслати поштою та електронною поштою копії рішень, оформлених протоколом Дисциплінарної комісії приватних виконавців за період 01.01.2019-31.01.2019. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною викладену у листі Міністерства юстиції України від 23.06.2020 за № 6187/ПІ-Ю-2098/20.5.1 відмову у доступі до публічної інформації. Зобов`язано Міністерство юстиції України повторно розглянути по суті запит ОСОБА_1 про доступ до публічної інформації від 11.06.2020 з урахуванням висновків суду у цій справі. Позов у решті вимог залишено без задоволення. Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Міністерство юстиції України оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосування норм матеріального та порушенням норм процесуального права, є незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з невідповідністю висновків обставинам справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач викладає обставини справи та наводить норми, зазначені у відзиві на позовну заяву. Вказує, що положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» не поширюється на доступ учасників відповідних процесів та сторін виконавчого провадження до інформації про певне виконавче провадження, яка може бути надана лише стороні виконавчого провадження або її представникові, що не було враховано судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення. За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивачем подано клопотання про розгляд справи без його участі. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів ст. 229 КАС України. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 11.06.2020 позивачем складено та адресовано Міністерству юстиції України запит з приводу направлення на пошту: АДРЕСА_1 та електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1 копії рішень у формі протоколів Дисциплінарної комісії приватних виконавців за період 01.01.2019-31.01.2019. Відповідь на такий запит надано відповідачем листом від 23.06.2020 за № 6187/ПІ-Ю-2098/20.5.1, де вказано, що рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців є документами виконавчого провадження, а тому, відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», не можуть бути видані третім стороннім особам. Позивач, не погоджуючись з діями відповідача, звернувся до суду. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною викладеної у листі Міністерства юстиції України від 23.06.2020 за № 6187/ПІ-Ю-2098/20.5.1 відмови у доступі до публічної інформації, суд першої інстанції, оцінивши за правилами статей 72 - 78, 90, 211 КАС України наявні у справі докази в їх сукупності, дійшов висновку, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не дотримався вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, позаяк вчинив невмотивовану відмову у доступі до публічної інформації, відносно якої законом не запроваджено жодних застережень у вільному обігу. Водночас, застосувавши інститут виходу за межі позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність обтяжити Міністерство юстиції України обов`язком повторно вирішити по суті запит позивача про доступ до публічної інформації з урахуванням висновків суду у цій справі. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи та виходить з такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір, а згідно з ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суспільні відносини з приводу розгляду та вирішення звернень громадян, а також обігу наданої у відповідь на такі звернення інформації унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про інформацію», Закону України «Про розгляд звернень громадян», Закону України «Про доступ до публічної інформації». Так, згідно зі ст. 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 за № 2657-XII (далі за текстом - Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Статтею 20 Закону № 2657-XII визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 за № 2939-VI (далі за текстом - Закон № 2939-VI). Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Міністерство юстиції України є розпорядником публічної інформації у розумінні ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI. За визначенням ч. 1 ст. 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Відомості про результати функціонування Дисциплінарної комісії приватних виконавців за усіма формальними ознаками поглинаються змістом публічної інформації, позаяк є наслідком контролю з боку Держави за дотриманням дисципліни у справі примусового виконання судових актів та інших обов`язкових правових актів індивідуальної дії. Положення Закону України «Про виконавче провадження» не розкривають поняття терміну «матеріали виконавчого провадження», але дозволяють дійти до слушного висновку про те, що це ті документи, котрі містяться у виконавчий справі, які знаходиться у провадженні конкретного виконавця. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" Дисциплінарна комісія приватних виконавців (далі за текстом - Комісія) утворюється при Міністерстві юстиції України для розгляду питань притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків. Частиною 10 статті 39 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та п. 17 Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 27.11.2017 за № 3791/5, визначено, що на засіданні Дисциплінарної комісії мають право бути присутніми представники Асоціації приватних виконавців України, громадських об`єднань та засобів масової інформації. Відповідно до п. 25 згаданого Положення розгляд подання Мін`юсту чи Ради приватних виконавців України про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності на засіданні Дисциплінарної комісії починається із заслуховування доповіді члена Дисциплінарної комісії, який попередньо за дорученням голови Дисциплінарної комісії вивчав таке подання, після чого заслуховуються присутні на засіданні члени Дисциплінарної комісії, приватний виконавець та інші запрошені на засідання особи, а також вивчаються та аналізуються необхідні документи. Як зазначено у ч. 4 ст. 40 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та п. 26 Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців за результатами розгляду подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності Дисциплінарна комісія приймає рішення про: задоволення подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, передбаченого частиною першою статті 41 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"; відхилення подання та направлення матеріалів для повторної перевірки діяльності приватного виконавця; відхилення подання та відмову в застосуванні до приватного виконавця дисциплінарного стягнення. Отже, у результаті діяльності Комісії створюються не матеріали виконавчого провадження, а матеріали дисциплінарного провадження. Відтак, прийняті Комісією управлінські рішення з приводу дисциплінарної відповідальності приватних виконавців підлягають долученню не до матеріалів відповідних виконавчих проваджень, а виключно до матеріалів відповідних дисциплінарних справ. Наведеним спростовуються доводи і мотиви відповідача з приводу існування застережень, обмежень, перешкод чи легально запроваджених перепон у обігу інформації про функціонування Комісії, адже засідання Комісії є відкритими фактично для усіх зацікавлених осіб. Перевіривши наведені учасниками спору аргументи, оцінивши за правилами статей 72-77, 90, 211 КАС України наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскарженого рішення, адже відносно створених Дисциплінарною комісією приватних виконавців офіційних письмових документів законом не запроваджено жодних перешкод чи перепон у вільному обігу. Отже, висновок суду першої інстанції про те, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не дотримався вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, позаяк вчинив неумотивовану відмову у доступі до публічної інформації, відносно якої законом не запроваджено жодних застережень у вільному обігу, з огляду на що вчинену Міністерством юстиції України відмову слід визнати протиправною, є правомірним. Водночас, колегія суддів ураховує відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів реального функціонування Комісії протягом січня 2019 року і прийняття Комісією у цей час запитуваних рішень. У разі існування таких рішень - ці офіційні письмові документи мають бути видані Міністерством юстиції України позивачу. Але відсутність доказів реального існування датованих січнем 2019 року рішень Комісії зумовлює і передчасність, і недоведеність цієї вимоги позивача. Частиною четвертою статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача повторно розглянути запит заявника про доступ до публічної інформації з урахуванням висновків суду у цій справі. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у частині відмови в задоволенні позову ані позивач, ані відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржувалося. Відповідно до приписів ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції, зокрема, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судам першої інстанції обставин справи. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 року по справі № 520/8695/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін Т.С. Перцова Повний текст постанови складено 18.12.2020 року