Постанова 4824 № 761/13847/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 грудня 2020року м. Київ Справа № 761/13847/20 Провадження: № 22-ц/824/13208/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Серафимова Іллі Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 серпня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Рибака М.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди, в с т а н о в и в : У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 04.07.2014 року між ним та ПАТ КБ «Український фінансовий світ» було укладено договір банківського вкладу № 43891 «Вигідний Альянс», згідно умов якого він передав, а банк прийняв на депозитний вклад грошові кошти в сумі 16 000 доларів США з датою повернення вкладу 04.10.2014 року. 18.11.2014 року Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» прийнято наказ про визнання нікчемними всіх транзакцій та правочинів (договір) згідно переліку наказу. Листом від 01.12.2014 року за №001/379 його, ОСОБА_1 , повідомлено про нікчемність правочину, в тому числі договору банківського вкладу від 04.07.2014 року №43891, операції з внесення та перерахування коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору. Рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2018 року, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2019 року, визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ "Український фінансовий світ" Гончарова С.І. (далі - УОФГВФО) щодо не включення його, ОСОБА_1 , до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за договором банківського вкладу (депозиту) «Вигідний Альянс» від 04.07.2014 року № 43891 за рахунок Фонду. В подальшому Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб продовжувала порушувати закон та протягом тривалого часу не передавала в Фонд додаткову інформацію про нього, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом.За таких підстав, посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, ч. 1 ст. 1172 ЦК України, ч. 3 ст. 16 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», просив суд стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на свою користь шкоду розмірі 200 000 грн. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 серпня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Серафимов І.М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги не той факт, що протиправна бездіяльність УОФГВФО щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу від 04.07.2014 року, встановлена рішенням суду в адміністративній справі. 05.07.2019 року УОФГВФО подала документи державному реєстратору для внесення до Державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи, а відтак, саме з цього моменту позивач втратив право вимагати отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом в порядку, передбаченому ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Не виконання УОФГВФО рішення адміністративного суду призвело до неможливості отримання позивачем гарантованого відшкодування в порядку, встановленому Законом, а як наслідок, до завдання йому шкоди у розмірі 200 000 грн. Також вказував, що протиправна бездіяльність УОФГВФО існувала у період з 16.11.2014 року по 02.05.2019 року, в той час, як арешт на кошти позивача виник лише за два місяці до повної ліквідації банку, а відтак, дана обставина не може слугувати підставою для звільнення відповідача від деліктної відповідальності. Ухвалами Київського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше став розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відзиві на апеляційну скаргу Музичук Л.В. в інтересах Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) зазначила, що повноваження ФГВФО як ліквідатора банку закінчились, інформація про припинення ліквідації банку була розміщена на офіційному сайті ФГ 15.08.2019 року. ФГВФО є державною установою, яка виконує спеціальні функції, та не має на меті отримання прибутку, та не відповідає за зобов`язаннями банків. Правовідносини між позивачем та банком ґрунтуються на договорі, а між фондом гарантування та позивачем на підставі ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже, Фонд проводить відшкодування вкладникам неплатоспроможних банків лише у спосіб, встановлений ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Фонд відшкодовує виключно суму вкладу та відсотки в граничному розмірі 200 000 грн, Фонд не платить за власний рахунок неустойку, штрафи, пеню, інфляційні, річні та інше за неналежне виконання чи невиконання зобов`язань банку перед своїми кредиторами. Окрім того, Законом встановлено мораторій на стягнення коштів Фонду, а виплата таких коштів можливе лише відповідно до ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже, між позивачем та Фондом відсутні договірні правовідносини. В ході розгляду справи судом першої інстанції не знайшла підтвердження та обставина, що відповідачем були порушені будь-які грошові зобов`язання перед позивачем, також позивачем не доведено, що внаслідок протиправних дій Фонду позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди. Також вказувала, що з метою належного виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва УОФГВФО було подано додаткову інформацію щодо позивача, однак 03.05.2019 року Печерським районним судом м. Києва у справі № 757/21167/19-к постановлено ухвалу про накладення арешту на грошові кошти та рахунки фізичних осіб, вкладників ПАТ «КБ «УФС», в тому числі, і на рахунки позивача. Також, згідно постанови слідчого Дніпровського УП ГУНП у м. Києві від 05.12.2017 року в рамках досудового розслідування, яке внесене до ЄРДР за № 12014100040017478 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, грошові кошти певного кола осіб, в тому числі, і позивача, які обліковувались на поточних рахунках, визнано речовими доказами. Отже, зважаючи на певні заборони, Фонд жодним чином не порушував права позивач щодо відшкодування коштів. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У відповідності до положень ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, між позивачем та ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (далі - ПАТ «КБ «УФС») 04.07.2014 було укладено Договір № 43891 банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс», на виконання умов якого позивачем внесено на відкритий Банком рахунок грошові кошти в іноземній валюті - 16000,00 доларів США. На підставі постанови Правління НБУ від 14.08.2014 року № 491 «Про віднесення ПАТ «Комерційний банк» Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб» прийнято рішення № 69 від 14.08.2014 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «УФС», згідно з яким з 15.08.2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію. Постановою Правління НБУ від 10.11.2014 року № 717 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 119 від 13.11.2014 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «УФС» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію зазначеної банківської установи. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 201 від 05.11.2015 року продовжено строків здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» на 2 роки до 12.11.2017 року включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 4916 від 02.11.2017 року продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» на 1 рік до 12.11.2018 року включно. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року, у справі №826/10458/15 визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» Гончарова С.І. щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за договором банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» від 04.07.2014 року № 43891 за рахунок Фонду. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо вкладника ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах граничної суми відшкодування, що складає 200000,00 грн. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме дії Фонду призвели до настання негативних наслідків у вигляді завдання шкоди. Також не підтверджений належними доказами факт неправомірності дій або бездіяльності, які б спричинили шкоду позивачу. Окрім того, судом взято до уваги той факт, що ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 03.05.2019 року у кримінальному провадженні №42017101060000117 від 12.06.2017 року накладено арешт на грошові кошти та рахунки фізичних осіб, вкладників ПАТ «КБ «УФС», в тому числі, і на рахунок позивача. Колегія судів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ( далі - Закон № 4452-VI). Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону. За змістом п.17 ч.1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» працівники Фонду під час виконання покладених на Фонд функцій перебувають під захистом закону: 1) працівники Фонду не несуть відповідальність за будь-які дії або бездіяльність, якщо вони діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Позови, подані проти працівників Фонду, вважаються позовами, поданими проти Фонду; 2) образа працівника Фонду, опір його законним діям та/або вимогам, інші дії, що перешкоджають виконанню покладених на працівника Фонду функцій, погроза вбивством, насильством та/або знищенням чи пошкодженням його майна, а також погроза щодо його близьких родичів у зв`язку з виконанням цією особою посадових обов`язків тягнуть за собою встановлену законом відповідальність. Майнова відповідальність Фонду, у тому числі за шкоду, заподіяну внаслідок професійної помилки його працівників, може бути застрахована Фондом. Життя та здоров`я членів виконавчої дирекції Фонду та уповноважених осіб Фонду страхуються Фондом відповідно до законодавства, актів Фонду та договорів страхування. Шкода, заподіяна внаслідок рішень, дій та/або бездіяльності Фонду (його працівників), у тому числі шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки членів виконавчої дирекції Фонду та/або уповноважених осіб Фонду, відшкодовується Фондом згідно із законодавством та страховими компаніями відповідно до умов договорів страхування (у разі їх укладення). Отже, діюче законодавство містить імперативні норми, згідно яких саме відповідач (Фонд) несе деліктну відповідальність за протиправні дії/бездіяльність свого працівника (уповноваженої особи Фонду). Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння особи, яке містить такі складові: протиправна поведінка особи; настання шкоди; причинний зв`язок між поведінкою та шкодою; вина особи Так, згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Положеннями ч.1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Аналіз положень ст. 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювана шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювана шкоди. Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їх працівником або іншою особою. Це один із випадків, коли суб`єктом відшкодування виступає юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто, особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків. Безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця. Причинно-наслідковий зв`язок у цьому виді зобов`язань може мати складний характер, тобто треба доводити не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 638/11853/15-ц та від 27 лютого 2019 року у справі № 158/812/15-ц. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 910/3501/18. За правилами статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Оскільки позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вклад було розміщено на рахунку в ПАТ «КБ «УФС» до запровадження тимчасової адміністрації, то вклад підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 цього Закону. Вирішуючи питання про наявність складу цивільного правопорушення, колегія суддів зважає нанаявність самої шкоди, яка є доведеною матеріалами справи, оскільки позивачем не отримано гарантованого відшкодування. 04 липня 2014 року між ПАТ «КБ «УФС» та позивачем укладено договір №43891 банківського вкладу (депозиту) «Вигідний Альянс», за умовами якого останній, розмістив в Банку вклад у сумі 16 000 доларів США строком до 04.10.2014 року. 14 серпня 2014 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ», згідно якого з 15.08.2014 року в Банку запроваджено тимчасову адміністрацію. Враховуючи той факт, що днем початку процедури виведення банку з ринку є 15.08.2014 року, відшкодуванню підлягала сума в гривнях у розмірі 210 167,86 гривень, виходячи із розрахунку: 16 000,00 доларів США (сума вкладу) х 13.135491 (офіційний курс гривні до долара США станом на 15.08.2014 року). Згідно ч. 1 ст. 26 Закону, сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами складала 200 000 гривень, отже, повинен був отримати гарантоване відшкодування коштів за вкладом у максимальному розмірі - 200 000 гривень. 10 листопада 2014 року Правління НБУ прийняло постанову № 717 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ». 13 листопада 2014 року, на підставі вищезазначеної постанови, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №119 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «УФС» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». Відповідно до ст. 26, 27 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду зобов`язана була протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, тобто, не пізніше 16 листопада 2014 року, включити позивача в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду. 18 листопада 2014 Уповноваженою особою Фонду видано наказ №6 «Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів», яким визнала нікчемним договір банківського вкладу №43891 від 04 липня 2014 року, укладений між позивачем і Банком, і всі транзакції за цим договором. Відповідно до ч. 7 ст. 26 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції Закону, яка діяла на момент ліквідації Банку) Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи. Рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2018 року, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2019 року по справі №826/10458/15 визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича щодо не включення ОСОБА_1 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за договором банківського вкладу (депозиту) «Вигідний Альянс» від 04.07.2014 за № 43891 за рахунок Фонду. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо вкладника ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах граничної суми відшкодування, що складає 200 000 грн. Протиправна бездіяльність уповноваженої особи Фонду була встановлена рішенням суду в адміністративній справі і ця обставина, в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України, доказуванню не підлягає. При цьому, будь-яких доказів того, що рішення окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2018 року було виконане Уповноваженою особою Фонду в частині надання до Фонду додаткової інформації щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом відповідачем суду не надано. Отже,причиною неотримання позивачем передбаченого Законом відшкодування було не включення Уповноваженою особою Фонду позивача в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в межах 200 000 грн за рахунок Фонду, у відповідності до вимог ст. 26, 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 05 липня 2019 року уповноваженою особою Фонду були подані документи державному реєстратору для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи. Тобто, починаючи з 05.07.2019 року позивач втратив право вимагати отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом в спеціальному порядку, передбаченому ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проте набув права на відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю УО ФГВФО. Внаслідок протиправної бездіяльності уповноваженої особи Фонду позивач своєчасно не був включений до затвердженого реєстру вкладників і, як наслідок, був позбавлений можливості своєчасно отримати гарантоване відшкодування за вкладом. Подальше протиправне невиконання рішення окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2018 року у справі №826/10458/15 призвело до неможливості отримання гарантованого відшкодування в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і, як наслідок, до настання шкоди. Також колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (надалі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини неодноразово визнавав «правомірні очікування» особи майном в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції. При цьому, Суд зазначав, що необхідно, щоб правомірне очікування мало більш конкретний характер, ніж просто надія, в його основі повинні знаходитися норма права чи правовий акт, наприклад, рішення суду (п. 75 постанови Великої палати Європейського суду з прав людини від 13.12.2016 року по справі «Белане Надь проти Угорщини», скарга №53080/13, п. 31, 32 рішення Суду від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» заява N803/02). Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, втручання у право на мирне володіння майном не становитиме порушення вимог статті 1 Першого протоколу Конвенції, якщо суд встановить наявність підстав виправданості втручання. Зокрема таке втручання має бути «згідно із законом». Під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (foreseeable). Якщо Суд встановить, що втручання відбулось «згідно із законом», суд досліджує чи переслідує втручання «легітимну мету», тобто, чи вчинене в інтересах суспільства. Встановивши наявність «легітимної мети», суд перевіряє чи дотримано пропорційність вжитих державою заходів щодо обмеження прав, тобто, чи забезпечено справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини (п. 38 - 40 рішення суду від 10.02.2010 року по справі «Серявін та інші проти України» заява №4909/04, п.50, 51 рішення суду від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» заяви №23759/03 та №37943/06, рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Також, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про те, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності. Умови надання компенсації згідно з положеннями відповідного законодавства є значущими для оцінки того, чи оскаржуваний захід зберігає необхідний справедливий баланс, та особливо для визначення того, чи покладає такий захід непропорційний тягар на заявників. Суд неодноразово встановлював, що позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та що відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 статті 1 Першого протоколу лише за виключних обставин (п. 55 - 57 рішення Суду від 22.11.2007 року по справі «Україна-Тюмень проти України», заява №22603/02, рішення Суду по справі «Святі Чоловічі Монастирі проти Греції» від 09.12.1994 року). Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. На підставі цієї норми права позивач правомірно очікував на отримання гарантованого відшкодування коштів за вкладом. З моменту прийняття адміністративним судом рішення на користь позивача його правомірне очікування на отримання гарантованого відшкодування коштів за вкладом ставало вагомішим. Враховуючи той факт, що позивач не отримав гарантоване відшкодування коштів за вкладом в межах спеціальної процедури, передбаченої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», його право на мирне володіння майном, безумовно, зазнало втручання. Визнаючи договір банківського вкладу нікчемним, уповноважена особа Фонду вважала, що кошти на депозитний рахунок позивача надійшли внаслідок «розбивки» великого вкладу іншого клієнта з метою створення в майбутньому штучного зобов`язання Фонду на відшкодування грошових коштів за рахунок держави. Проте, окружний адміністративний суд міста Києва, розглядаючи справу позивача, не погодився з висновком уповноваженої особи Фонду, а тому втручання у право власності позивача, внаслідок якого позивач не отримав гарантоване відшкодування коштів за вкладом в межах спеціальної процедури, визначеної Законом, відбулося не в інтересах суспільства. За період з 21.11.2014 року (дата початку здійснення Фондом виплат вкладникам) по 05.07.2019 року (дата закінчення здійснення Фондом виплат вкладникам) втручання в мирне володіння майном позивача було законним лише 2 місяця і 2 дні, а саме: з 03.05.2019 року по 05.07.2019 року (арешт коштів на підставі судового рішення). Колегія суддів погоджується з доводами скаржниками, про те, що фактично, наразі звернення позивача до суду із вказаним позовом - це єдиний належний спосіб захисту його порушеного права. В іншому випадку, буде мати місце порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За встановлених обставин та наведених вище норм матеріального права, колегія суддів доходить висновку про те, що позивач довів протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними, розмір завданої шкоди, а тому завдана позивачу шкода підлягає відшкодуванню відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України. Заперечення ОСОБА_2 в інтересах ФГВФО на апеляційну скаргу позивача та посилання на пріоритетність ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не можуть бути взяті до уваги, оскільки заявлені позивачем вимоги не стосуються стягнення гарантованого відшкодування за вкладом, предметом даного позову є стягнення шкоди, яка настала внаслідок протиправної бездіяльності УО Фонду. Розмір шкоди, визначений позивачем на рівні гарантованої суми відшкодування за вкладом, яку позивач міг би отримати, проте не отримав у зв`язку із протиправними діями УО Фонду. Посилання представника відповідача на постанови слідчого і прокурора в межах кримінального провадження про визнання речовими доказами грошових коштів, які перебувають на рахунку позивача, ухвалу Печерського районного суду м. Києва суду про арешт грошових коштів на рахунку позивача від 03.05.2019 року є неприйнятними з огляду на наступне. Як зазначає Музичук Л.В. в інтересах ФГВФО, Уповноваженою особою ФГВФО з метою належного виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2018 року, було подано додаткову інформацію щодо позивача, однак, у травні 2019 року було накладено арешт на грошові кошти та рахунки фізичних осіб, вкладників ПАТ «КБ «УФС», в тому числі, і на кошти ОСОБА_1 . В той же час, як зазначено вище, будь-яких доказів, які б свідчили про виконання Фондом рішення адміністративного суду матеріали справи не містять. Окрім того, рішення адміністративним судом було ухвалено 30 липня 2018 року, апеляційний перегляд справи закінчився 12 лютого 2019 року, про що достеменно було відомо відповідачу, в той час як арешт на грошові кошти позивача в межах кримінального провадження накладений 13 травня 2019 року. Також слід відмітити, що рішення про віднесення ПАТ «КБ «УФС» до категорії неплатоспроможних» та про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «УФС» були прийняті у серпні 2014 року, тоді як вперше постанову про визнання речовим доказом грошових коштів, які перебували на рахунках ОСОБА_1 , винесено лише 05 грудня 2017 року. Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка є пов`язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом року до дня прийняття такого рішення); 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, оцінювач, у разі якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - один рік до дня прийняття такого рішення); 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах; 11) розміщені на рахунках, що перебувають під арештом за рішенням суду. Отже, визнання слідчим або прокурором грошових коштів на рахунку вкладника речовим доказом не є законною підставою, яка дає право Фонду не відшкодовувати кошти цьому вкладнику. Так, арешт, накладений на грошові кошти позивача, є законною підставою для не здійснення належних позивачу виплат, проте, такий арешт було накладено лише 03.05.2019 року. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини, не надав інших доказів щодо розміру спричиненої позивачу майнової шкоди, хоча це і є процесуальним обов`язком відповідача, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди. Висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам та наявним в матеріалах справи доказам, окрім того, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що стало наслідком ухвалення помилкового рішення про відмову у позові . Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про те, що апеляційна скарга адвоката Серафимова І.М. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 серпня 2020 року - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Керуючись ст.ст. 255, 367, 368, 376, 381-382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Серафимова Іллі Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 серпня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ЄДРПОУ 21708016, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) шкоду у розмірі 200 000 (двісті тисяч) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль