Постанова Київський апеляційний суд № 758/15995/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 року місто Київ. Справа 758/15995/18 Апеляційне провадження № 22-ц/824/13843/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Желепи О.В., суддів: Мараєвої Н.Є., Олійника В.І. секретар судового засідання Міщенко Н.М. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року (у складі судді Ларіонової Н.М., інформація щодо дати складання повного тексту відсутня) в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Подільський районний відділ Державної міграційної служби у м. Києві про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення,- ВСТАНОВИВ: У грудні 2018 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому уточнивши позовні вимоги, просила усунути перешкоди у користуванні нею 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , шляхом припинення права користування та виселення відповідача з вищевказаного будинку. Позов мотивний тим, що позивач є власницею 1/2 будинку АДРЕСА_1 . Зазначає, що в вищевказаному будинку окрім неї та дітей зареєстрований та проживає її колишній чоловік - відповідач ОСОБА_2 . Вказує, що у квітні 2017 року шлюб між нею та відповідачем розірвано. Відповідач залишився проживати у спірному будинку, проте не приймає участі в утриманні будинку, його ремонті, оплаті комунальних послуг, чим завдає позивачу значних матеріальних збитків. Відповідач відмовляється добровільно виселитись, знятись з реєстраційного обліку та звільнити будинок. Будинок складається з двої кімнат, в яких проживає вона та двоє дітей. Вказаний будинок єдине її житло , відповідач має інший будинок на праві власності, в якому може проживати. У зв`язку із цим, позивач просила припинити право користування відповідача її власністю на підставі ст. 406 ЦК України, оскільки він їй чужа людина , має інше житло та виселити відповідача з вищевказаного будинку. Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року у задоволені позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Не погодившись з таким рішенням суду, 25 червня 2020 року ОСОБА_1 через поштове відділення подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, винесено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, обставини які суд вважав встановленими недоведені. Вказує, що судом неправильно застосовані норми ЖК УРСР, які встановлюють підстави для виселення з житла, що належить до громадського та державного жилого фонду. Зазначає позицію ВСУ від 27 лютого 2019 року у справі № 357/7940/16-ц та від 14 серпня 2019 року у справі № 702/101/18. Посилається на 1 ст. 321 ЦК України та ст. 391ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. На день розгляду справи, відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 доводи скарги підтримала, пояснила, що половина будинку, яка належить їй на праві власності складається з двох житлових кімнат, в яких окрім неї та відповідача проживають іще двоє дітей. Відповідач з 2017 року перестав бути її чоловіком, так як вони розлучились, проте добровільно відмовляється виселитись з її власності, незважаючи на те, що має інший будинок на праві власності. Вона не може проживати з відповідачем в одній кімнаті , не може влаштувати власне життя, оскільки в її будинку проживає відповідач, який перестав бути членом її сім`ї. У зв`язку із повторною неявкою у судове засідання, ОСОБА_2 був повідомлений про розгляд справи шляхом оприлюднення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-порталі судової влади України, крім того конверт із поштовим вкладенням про виклик до суду повернувся із відміткою « адресат відсутній за вказаною адресою» Третя особа Подільський районний відділ Державної міграційної служби у м. Києвів судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялась на офіційну електронну адресу, причину неявки до суду не повідомлено. Керуючись ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідача та третьої особи. Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд вважав встанволеними наступні обставини. Встановлено, що ОСОБА_1 є власницею 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 02.06.2010 року, посвідченим державним нотаріусом Четвертої київської державної нотаріальної контори за реєстром №321-2009 р. Згідно наданих документів, шлюб між сторонами був зареєстрований 30.09.2000 р. у сільській раді с.Купчинці Іллінецького району Вінницької області (актовий запис № 5). Позивач, як член сім`ї власника будинку, вселився до вищевказаного житлового приміщення. Як вбачається з наданої копії паспорта, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за вищевказаною адресою з 17.10.2010 р. Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 16.02.2017 р., яке набрало законної сили 12.04.2017 р., шлюб між сторонами розірвано (справа № 758/13597/16-ц). Після розірвання шлюбу відповідач залишився проживати у спірному будинку. Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що відповідач набув право користування на спірний будинок зі згоди позивача в устанволеному законом порядку як член її сім`ї, це право не може бути припинено з огляду на співвідношення порушених прав власника та прав відповідача на житло, а також виходячи з тогог, що позивач не довела, наявність обставин, які можуть бути підставою для виселення особи за ст. 116 ЖК України. Колегія суддів з таким висновком погодитись не може, з огляду на наступне. За приписами статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання інших членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Згідно з статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Згідно з частиною першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідач проживав у будинку з колишнім власником і набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом. З наведеного можна дійти висновку, що особа, яка вселилася у житло в якості члена сім`ї власника житлового будинку набуває право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є особистим сервітутом. Отже, у цій справі підставою виникнення особистого сервітуту на спірну квартиру для ОСОБА_2 стала сукупність обставин: укладення шлюбу та згода власника ОСОБА_1 на вселення відповідача, як члена сім`ї. Право такої особи на користування чужим майном, за наявності обставин, які мають істотне значення, зокрема, у разі припинення сімейних відносин, підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України. До таких самих висновків неодноразово доходив і Верховний Суд, зокрема, у постановах: від 08 травня 2019 року у справі № 601/1114/18 (провадження № 61-3916св19), від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц (провадження № 61-8142св18), від 15 січня 2020 року у справі № 686/11782/17-ц (провадження № 61-38672св18) та інших. Отже, відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Критерій «істотності» є оціночним поняттям та підлягає встановленню в залежності від обставин кожної конкретної справи. Відмовляючи в задоволенні позову, суд не повно встановив обставини справи, які впливають на критерії істотності. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач є власником половини будинку, яка складається з двох житлових кімнат, що підтверджується технічним паспортом будинку за адресою: АДРЕСА_1 . У квартирі АДРЕСА_2 проживає позивач, відповідач та двоє дітей від спільного шлюбу 17 і 19 років відповідно. Проживання відповідача, разом з власником та членами її сім`ї значно погіршує умови для проживання останніх, та позбавляє можливості позивача мати у своєму власному будинку окрему кімнату, що унеможливлює створення нею іншої сім`ї та порушує її конституційні права на повагу до особистого життя. У ході розгляду справи у суді апеляційної інстанції встановлено, що відповідач має у власності дві земельні ділянки цлощею 3,2287 га та 2,4626 га (Вінницька область, Іллінецький район, село Купчинці). При цьому, одна із земельних ділянок площею 2,4626 га передана Відповідачем в оренду на 7 років фермерському господарству " Сімба ". Вказане підтверджує, що майновий стан Відповідача дозволяє винаймати окреме житло і він має додаткові джерела доходів у якості орендної плати. Крім того, як свідчить інформація з реєстру (стр.З) Відповідач володіє на праві власності жилим будинком загальною площею 53,10 кв.м., житловою площею 30,80 кв.м. ( АДРЕСА_3 ). Таким чином, позбавлення права користування жилим приміщення Відповідача за місцем реєстрації та фактичного проживання не призведе до втрати ним єдиного можливого для проживання житла. Крім того, Відповідач офіційно працевлаштований та працює на посаді інженера в АТ "Укртелеком". Серед іншого - Відповідач здобуває вищу освіту на контрактній основі у магістратурі на заочній формі навчання у Державному університеті телекомунікацій (м. Київ). Вказане підтверджує його фінансову незалежність та можливість винаймати окреме житло в м. Києві. Всі вищенаведені обставини, свідчать про те, що припинення сервітуту відповідача не завдасть йому істотної шкоди. Разом з тим, відмова в позові спричиняє істотної шкоди власнику, який змушений тіснитись в двох кімнатах з двома дорослими дітьми та чужою для себе людиною, не маючи змоги мати хоча б окрему кімнату у своїй власності для власного проживання. Усі ці обставини у своїй сукупності дають підстави для припинення сервітуту відповідача на підставі частини другої статті 406 ЦК України. Висновок суду першої інстанції, про відмову у задоволенні позову в частині припинення права відповідача на користування чужим майном зроблено без повного з`ясування усіх обставин справи, які мали правове значення для їх вирішення, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, визнання відповідача таким, що втратив право на житло, усунення позивачу перешкод у здійсненні нею права власності , шляхом виселення відповідача з її власного будинку. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду ухвалено за не повно встанволених обставин справи, за недоведеності тих обставин, які суд вважав встановленими з порушенням норм процесуального права, що за правилами ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідачана користь позивача підлягає стягненню в рахунок відшкодування судових витрат 3772 грн. 00 к.,( за подачу позовної заяви до суду першої інстанції, 1472 грн.80 к. та за подачу апеляційної скарги 2299 грн. 20 к.). Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Подільський районний відділ Державної міграційної служби у м. Києві про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, усунення перешкод в користуванні власністю та виселення - задовольнити. Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування Ѕ житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , припиненивши право сервітуту. Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 з житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3772 грн. 00 к. Відомості щодо учасників справи: Позивач : ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 грудня 2020 року. Головуючий Судді