Постанова Кропивницький апеляційний суд № 404/2397/16-ц

ПОСТАНОВА Іменем України 08 грудня 2020 року м. Кропивницький справа № 404/2397/16-ц провадження № 22-ц/4809/839/20 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І. за участю секретаря судового засідання Деменко О.І., учасники справи: позивач Акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 лютого 2020 року у складі судді Павелко І.Л. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого стало Акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивовано тим, що 27 червня 2008 року ТзОВ УніКредит Банк, правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали Договір про іпотечний кредит № МRTG-000000013466, відповідно до якого відповідачу був наданий кредит в сумі 21828,00 доларів США, з порядком повернення передбаченим статтею 1 Договору кредиту зі сплатою 12 відсотків річних та кінцевим терміном повернення всієї заборгованості до 27 червня 2028 року або достроково у випадках, передбачених Договором кредиту. 28.07.2009 укладено угоду про внесення змін та доповнень № 1 до договору, відповідно до якого сума кредиту становить 22054,86 доларів США зі сплатою 12,3 відсотків річних та кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 28 червня 2028 року. Позивач зазначив, що свої зобов`язання, визначені договором, виконав належним чином в повному обсязі, а саме: відкрито позичковий рахунок та надано зазначену суму кредиту. Відповідачем не виконуються умови договору порушуються строки повернення кредиту та сплати процентів. Позивачем було надіслано ОСОБА_1 вимогу терміново сплатити заборгованість, проте дану вимогу відповідачем не виконано, що призвело до виникнення простроченої заборгованості, яка станом на дату наданого розрахунку складає 644 293,88 грн. 15.08.2016 ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору про іпотечний кредит. В обґрунтування позову посилалася на те, що кредитний договір № МRTG-000000013466 від 27.06.2008, укладено всупереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та інших нормативно-правових актів з грубим порушенням її прав. Зокрема зазначала, що у кредитному договорі не зазначено, що відповідач є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій відповідно до статей 5, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 N 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та п.6 ч. 1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». На момент укладання договору у банку була відсутня індивідуальна ліцензія на здійснення разової валютної операції, яка видається НБУ на використання іноземної валюти на території України і ця інформація не була їй надана. На думку позивачки, умови Кредитного договору є несправедливими зокрема в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб`єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача, як споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. При укладенні кредитного договору відповідачем було недодержано вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», бо жодних варіантів кредитування окрім кредиту у доларах США, розрахунків вартості кредиту позивачу не було запропоновано, тому вона не мала змогла оцінити переваги та недоліки різних схем кредитування, оцінити свої можливості і таким чином, була позбавлена інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору, що свідчить про здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики. Позивач вказує, що банком інформацію про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту їй, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, не надано. Крім того, її не було не було повідомлено у письмовій формі про істотні кредитні умови, такі, як тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надані кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови. Посилалася на постанову правління Національного банку України від 10.05.2007 за №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 за № 541/13808. Згідно з п.п. 3.2, 3.4 розділу 3 Правил кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. Звертає увагу, що під час укладення кредитного договору банк приховав від неї повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів її в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, що в даному випадку є умислом в діях відповідача. Короткий зміст рішення суду Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 лютого 2020 року позов АТ «АЛЬФА-БАНК» яке є правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь АТ «АЛЬФА-БАНК» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 27.06.2008 в розмірі 644 293, 88 гривень, яка складається: заборгованість за кредитним договором 20 207,20 доларів США, що еквівалентно 525 691, 62 грн, заборгованість за відсотками 3 352, 81 доларів США, що еквівалентно - 87 223, 52 грн, розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 246, 85 доларів США, що еквівалентно 6 421, 77 грн, та розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків 959,33 доларів США, що еквівалентно 24 956,96 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «АЛЬФА-БАНК» судовий збір в розмірі 9 664 грн 40 коп. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору про іпотечний кредит № MRTG 000000013466 від 27.06.2008 відмовлено повністю. Судові витрати по зустрічному позову залишено по фактично понесеним сторонами. Вирішуючи первісний позов суд зазначив, що у зв`язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з неї на користь кредитора у повному обсязі. При цьому, не підлягають до задоволення зустрічні позовні вимоги, оскільки позичальник була ознайомлена з умовами договору, не заперечувала проти них, погодилася на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін було вільним. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що при вирішенні даної справи судом першої інстанції взято до уваги як доказ сумнівні документи, без дослідження оригіналів доказів, що не відповідають вимогам ЦПК України на яких обґрунтовуються підстави АТ «АЛЬФА-БАНК», щодо не задоволення її позовних вимог. Вказує, що суд першої інстанції не врахував норми матеріального права щодо припинення дії договору № 000000013466 від 27.06.2008 з ініціативи позивача 04.09.2015, про що свідчить наявна претензія надіслана банківською установою 04.09.2015. за № 506-297/96 -15824, яку суд взяв до уваги як доказ позивача. Суд проігнорував норми матеріального права щодо нарахування пені, так як відповідно до ч. 2 та ч.3 ст. 546 ЦК України - пеня є видом забезпечення виконання зобов`язання. З урахуванням умов кредитного договору, пеня в даному випадку має обчислюватись і стягуватись в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні вона повинна обчислюватись на момент щоденного прострочення зобов`язання. Водночас, розрахунок пені, який подано кредитором, здійснено не щоденно, тоді як у 2014-2015-2016 роках курс долара США до національної валюти - гривні, змінювався майже кожен день. Вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги про порушення права позичальника на отримання повної та достовірної інформації про кредитний продукт. ОСОБА_1 просила скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24.02.2020 повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити у позовних вимогах АТ «Альфа-Банк» в повному обсязі, а її зустрічну позовну заяву задовольнити. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «АЛЬФА-БАНК» не погоджуючись з доводами апеляційної скарги зазначив, що судом вірно встановлено всі обставини справи, надано їм відповідну правову оцінку та обґрунтовано зазначено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що умови кредитного договору є несправедливим по відношенню до позивача. Зокрема, відповідач зазначав, що під час укладення оспорюваного договору сторони в порядку статті 638 ЦК України узгодили всі істотні умови даного правочину та погодилися з ними. Позивач погодилась на отримання кредиту та була ознайомлена з умовами, що запропоновані банком. Сторони застережень до договору не висловлювали, підпис позивача на договорі свідчить про її згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в них зазначені. Звертає увагу, що визнання недійсним Кредитного договору в цілому з підстав недотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» в частині недопущення включення несправедливих умов чинним законодавством не передбачено. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24.02.2020 без змін. Суд першої інстанції встановив такі обставини Унікредит Банк ТзОВ уклав з ОСОБА_1 договір про іпотечний кредит № МRTG-000000013466 від 27.06.2008, відповідно до якого відповідач отримала кредит в сумі 21 828 доларів США з порядком повернення кредиту, передбаченим статтею 1 договору кредиту зі сплатою 12 відсотків річних та кінцевим терміном повернення всієї заборгованості за договором кредиту до 27.06.2028 або достроково у випадках, передбачених договором кредиту. 28.07.2009 укладено угоду про внесення змін та доповнень №1 до договору про іпотечний кредит № МRTG-000000013466 від 27.06.2008, відповідно до якого сума кредиту становить 22 054,86 доларів США зі сплатою 12,3 відсотків річних з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 28.06.2028. Станом на 24.03.2016 ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № МRTG-000000013466 від 27.06.2008 заборгованість за кредитом договором 20207,20 доларів США, що еквівалентно 525691, 62 грн., заборгованість за відсотками 3 352, 81 доларів США, що еквівалентно - 87 223, 52 грн, розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 246, 85 доларів США, що еквівалентно 6421,77 грн, та розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків 959,33 доларів США, що еквівалентно 24956,96 гривень, що складає в сумі 644 293,8 грн. 27.06.2008 сторонами, окрім Кредитного, був укладений і Іпотечний договір. Вказаний договір посвідчений нотаріально, відповідно містить застереження нотаріуса про здійснену перевірку повноважень представника ТОВ «УніКредит Банк». Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Представник позивача просив залишити рішення районного суду без змін. Відповідно до ч. 1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з того, що однією з засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України), яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). За статтею 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 611 ЦК Українипередбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов`язань за кредитним договором від 27 червня 2008 року, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 24.03.2016 складала 644 293,8 грн, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з неї на користь АТ «АЛЬФА-БАНК» зазначеної заборгованості. Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Згідно зі статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення правочинів) нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться: 1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції; 2) вживання образливих або загрозливих висловів; 3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача; 4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб`єктом господарювання; 5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії. Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: 1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати; 2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла; 3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; 4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Отже, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що порушення прав споживачів з боку банку під час виконання оскаржуваних договорів є підставою для недійсності цих договорів. Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України та частини першої статті 4 ЦПК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Відповідачем обрано такий спосіб судового захисту як визнання кредитного договору недійсними. Відповідно до частини першої і четвертої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У частині першій статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_1 не надано доказів наявності підстав для недійсності оспорюваного нею договору. Дії банку, якими відповідач обґрунтовує позовні вимоги, не свідчать про те, що зміст оспорюваних договорів суперечить законодавству. Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів»зводяться до переоцінки доказів та помилкового тлумачення скаржником вимог чинного законодавства. Не можна погодитися з твердженнями апеляційної скарги про те, що банк не ознайомив позивача з інформацією про сукупну вартість кредиту та умови кредитування, оскільки в умовах кредитного договору зазначено особу та місце знаходження кредитодавця, кредитні умови, зокрема, порядок надання кредиту та сплати заборгованості, щомісячну суму платежу та строк внесення чергового платежу і строк його повернення, цільове використання грошових коштів, права та обов`язки сторін і їх відповідальність за невиконання умов кредитного договору. Також не ґрунтуються на доказах і тези апеляційної скарги щодо припинення дії договору з ініціативи позивача з 04.09.2015, оскільки претензія, що була надіслана банківською установою ОСОБА_1 не містить вимоги про дострокове повернення кредиту, а тільки попереджує боржника про необхідність сплати простроченої заборгованості (а.с.24, том 1) Апеляційний суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність оригіналів розрахунку заборгованості, оскільки вони посвідчені печаткою банку і підписані повноваженою особою (а.с. 4-11 том.1) та оригіналів договору про іпотечний кредит й додатків до нього (а.с.15-25, том 1) та інших документів (а.с.185 315, том 1), так як це не впливає на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки відповідач не спростував факту укладання такого договору і наявності заборгованості по ньому. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 17 грудня 2020 року. Головуючий суддя А.М. Головань Судді О.Л. Карпенко С.І. Мурашко