Постанова 4807 № 335/4675/19

Дата документу 11.03.2020 Справа № 335/4675/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №335/4675/19 Головуючий у 1 інстанції Макаров В.О. Провадження № 22-ц/807/816/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», про визнання кредитного договору припиненим,- В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору припиненим. В обґрунтування позову зазначав, що 09.10.2006 року між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», укладено договір про надання не відновлюваної кредитної лінії № 189М/06, згідно у умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 730 320,00 грн. з кінцевим терміном погашення до 07.10.2011 року. Пунктом 2.1 додаткової угоди № 2 до договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 189М/06 від 09.20.2006 року між сторонами було узгоджений кінцевий термін погашення кредиту до 07.10.2013 року. На думку ОСОБА_1 , укладений між ним та відповідачем кредитний договір належить визнати припиненим з 10.05.2011 року, оскільки починаючи з 09.05.2011 року ним не виконуються вимоги підпункту 3.3.4 пункту 3.3. кредитного договору через несплату щомісячного платежу в сумі 15 215,00 грн. Оскільки взаємні права та обов`язки у банку та позичальника припинилися 09.05.2011 року, фактично припинилась дія кредитного договору, а разом з ним - зобов`язання сторін. Позивач вважає, що 09.05.2011 року сплив не тільки строк користування кредитом, а також сплив строк дії самого договору кредиту, тобто, договір кредиту припинився у зв`язку зі спливом строку, у зв`язку з чим припинились зобов`язання сторін, що існували протягом дії договору кредиту. Крім того, 26.09.2014 року постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків в особі третейського судді Мороз О.А. було ухвалено рішення у справі № 1518/14 а позовом АТ «Укрсоцбанк» до ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором про солідарне стягнення на користь АТ «Укрсоцбанк» з ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 994 988,62 грн. 28.11.2014 року Дніпровським районним судом м. Києва прийнято ухвалу у справі № 755/30256/14-ц про видачу виконавчого листа за рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26.092014 року у справі № 1518/1. 24.12.2014 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 755/30256/2014 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 грошових коштів на користь АТ «Укрсоцбанк» в сумі 994 988,62 грн. та постановами Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про відкритті виконавчих проваджень, зокрема, ВП № 47161769 від 10.04.2015 року, були відкриті виконавчі провадження про примусове стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 грошових коштів за рішенням суду. Але, постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 12.10.2016 року, ухваленої по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , рішення Постійного діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у складі третейського судді Мороз О.А. від 26.09.2014 року у справі № 1518/14 було скасовано, з ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто судові витрати. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18.01.2017 року, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12.10.2016 року скасовано, заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано рішення Постійного діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у складі третейського судді Мороз О.А. від 26.09.2014 року у справі № 1518/14 в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування рішення Постійного діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у складі третейського судді Мороз О.А. від 26.09.2014 року у справі № 1518/14 відмовлено. Таким чином, на цей час існує рішення Постійного діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у складі третейського судді Мороз О.А. від 26.09.2014 року у справі № 1518/14 за позовом АТ «Укрсоцбанк» до ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 994 988,62 грн. На виконання рішення третейського суду прийнята ухвала суду від 28.11.2014 року про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішення третейського суду та видані виконавчі листи. Таким чином, ухвалення рішення третейським судом на думку ОСОБА_1 не може впливати на перебіг строку позовної давності, так як строк дії кредитних зобов`язань за кредитним договором об`єктивно припинився. Просив суд визнати припиненим з 10.05.2011 року договір про надання не відновлюваної кредитної лінії № 189М/06 від 09.10.2016 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та АТ «Укрсоцбанк», згідно у умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 730 320,00 грн. з кінцевим терміном погашення до 07.10.2011 року. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 219 року позов залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що 09.05.2011 року сплив не тільки строк користування кредитом, а також сплив строк дії самого Кредитного договору, тобто, Кредитний договір припинився у зв`язку зі спливом строку, у зв`язку з чим припинились зобов`язання сторін, що існували протягом дії договору. АТ «Альфа-Банк» надало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що станом на дату звернення до суду зобов`язання за спірним кредитним договором не врегульовані, заборгованість за кредитним договором не погашена, а відтак відсутні підстави для визнання кредитного договору припиненим. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості заявлених вимог. Колегія суддів погоджується яз вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 09.10.2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», було укладено договір про надання не відновлюваної кредитної лінії № 189М/06 (далі за текстом кредитний договір), на підставі якого позичальнику були надані кредитні кошті в сумі 730 320 грн. 00 коп. з кінцевим терміном погашення до 07.10.2011 року. Згідно п. 1.2 договору, кредит надавався позичальнику ОСОБА_1 на придбання транспортних засобів у Торгово-промислової компанії УКРАВТОДОМ та на оплату витрат пов`язаних з оформленням цих транспортних засобів, на сплату податків, страхових премій, нотаріальне посвідчення тощо. За змістом п. 1.1.1. кредитного договору встановлено, що надання кредиту здійснювалося окремими частинами траншами, зі сплатою 18% річних, з порядком надання траншів кредиту, що визначений в п.п. 1.1.2.1. та 1.1.2.2. цього договору, зі сплатою процентів та порядком погашення траншів кредиту згідно графіку, який міститься в додатку № 1 до цього договору і є його невід`ємною частиною, в межах максимального ліміту заборгованості до 730 320,00 гривень, з кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту до 07.10.2011 року на умовах, визначених договором: п. 1.1.2.1. з 09.010.2006 року до 09.10.2007 року після укладання договорів, визначених п.п. 1.3.1., 1.3.3. цього договору; п. 1.1.2.2. з 09.10.2006 року до 09.10.2007 року траншами в межах залишку максимального ліміту заборгованості, вказаного в п.п. 1.1.1. цього договору, з розміром кожного траншу, що не більше розміру вартості транспортного засобу, вказаної в укладеному договорі купівлі-продажу цього транспортного засобу після укладання з позичальником договору застави цього транспортного засобу, згідно п. 1.3.2. цього договору. Положеннями п. 5.1. кредитного договору визначено, що, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань за цим договором у разі настання та дії обставин, що знаходиться поза межами контролю сторін, та які сторони не могли передбачити або запобігти. До таких обставин за цим договором належать: військові дії, незалежно від факту оголошення війни, повстання, стихійні лиха тощо. Згідно п.п. 5.1.1. кредитного договору, сторона не звільняється від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань, якщо обставини, визначені п. 5.1. цього договору, настали у період прострочення виконання зобов`язань. Як встановлено судом, в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 09.10.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, згідно до якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме не житлове приміщення, загальною площею за внутрішніми замірами 36,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Судом першої інстанції вірно вставновлено, що 28.04.2010 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 189/М від 09.10.2006 року. Згідно пункту 2.1. додаткової угоди № 2 до договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 189М/06 від 09.10.2006 року, сторони встановили новий кінцевий термін повернення кредитної заборгованості за договором, а саме до 07.10.2013 року. Положеннями статей 509, 526 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Колегією суддів встановлено, що позивач посилається на п. 4.5 кредитного договору, відповідно до якого у разі невиконання позичальником зобов`язань, визначених п.п. 3.3.2.-3.3.16 цього договору, порушення позичальником або третьою особою, з якою укладений договір забезпечення виконання зобов`язань за кредитом, умов договорів, визначених п. 1.3. цього договору, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, та відповідно, позичальник зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня, за днем порушенням зобов`язання, погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, та нараховані штрафні санкції. Після повного погашення позичальником заборгованості за кредитом, процентами та можливими штрафними санкціями дія цього договору припиняється. Суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що вказане положення кредитного договору не містять вказівки на припинення стоку дії договору кредиту. Крім того, скаржник посилається на те, що ним були порушені вимоги п. 3.3.4. кредитного договору у зв`язку з тим, що останній платіж за укладеним договором був сплачений 04.05.2011 року за квитанцією № аv/7218136 лише у сумі 3 000,00 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що строк дії договору сплив 09.05.2011 року внаслідок порушення графіку виплат, і 10.05.2011 року позичальник зобов`язаний був повернути невиплачену суму кредиту, сплатити проценти за фактичний час користування кредиту, та нараховані штрафні санкції. Колегія суддів вважає вказані доводи неприйнятними з огляду на те, що обставин, які б свідчили про припинення кредитного договору, визначених законом, не вбачається та не встановлено, оскільки зобов`язання за цим договором кредиту станом на 09.05.2011 року не були виконані. Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що умови договору, які сторони виклали, щодо зміни строку виконання основного зобов`язання, не передбачають припинення таких зобов`язань через закінчення строку дії договору. Відповідно до п. 1.1.1 кредитного договору кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту є 07.10.2011 року. Додатковою угодою № 2 про внесення змін до договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 189/М від 09.10.2006 року визначено новий кінцевий термін повернення кредитної заборгованості за договором, а саме до 07.10.2013 року. Колегія суддів звертає увагу скаржника та те, що закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. За приписами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Положеннями ст. 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. З огляду на вищевикладене, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії"). Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 219 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 17 березня 2020 року. Головуючий Судді: