Ухвала КАС ВС № 640/21656/19

від 17.12.2020 · Адміністративна

УХВАЛА 17 грудня 2020 року м. Київ справа № 640/21656/19 адміністративне провадження № К/9901/33829/20 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу Національного банку України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, за участю третьої особи - Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного банку України в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Комітету Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем від 30 вересня 2019 року №490/КФ «Про відмову в погодженні ОСОБА_1 на посаду Голови Наглядової ради Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»; зобов`язати відповідача повторно розглянути питання щодо погодження її кандидатури на посаду Голови Наглядової ради Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України». Позов обґрунтовано тим, що висновок відповідача про невідповідність позивача стандартам ділової практики з тих підстав, що у період її роботи на керівній посаді Національного банку України, вона, у супереч встановленим постановою Національного банку України №758 обмеженням, погодила зняття готівкових коштів ПАТ «Вернум Банк» є безпідставним та немотивованим. Посилаючись на те, що відповідач не мав правових підстав для визнання її ділової репутації небездоганною, оскільки постанова Національного банку України №758 є незаконною та суперечить вимогам статті 41 Конституції України, першій, другій частинам статті 319 та частині другій статті 386 Цивільного кодексу України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що звільняє позивача від обов`язку її виконувати, просила суд задовольнити позов. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року в позові відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове судове рішення про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано рішення Комітету Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем від 30 вересня 2019 року №490/КФ «Про відмову в погодженні ОСОБА_1 на посаду Голови Наглядової ради Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України». Зобов`язано Національний банк України повторно розглянути питання щодо погодження ОСОБА_1 на посаду Голови Наглядової ради Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України». 07 грудня 2020 року Національний банк України надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року. Заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Предметом спору у цій справі є правомірність рішення Національного банку України щодо погодження кандидатури позивача для призначення її на посаду Голови Наглядової ради банку. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник зазначив відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема положень статті 42 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон №2121-III). На думку Національного банку України, Верховний Суд у цій справі повинен надати висновок про застосування цієї норми щодо реалізації Національним банком України права на відмову у погодженні керівника банку (кандидата на посаду керівника банку), якщо він не відповідає кваліфікаційним вимогам щодо ділової репутації. Разом з тим, статтею 42 Закону № 2121-III визначені загальні вимоги до керівників банків та основні засади їхньої діяльності. Також цією нормою передбачено, що кваліфікаційні вимоги до керівників банку встановлюються Національним банком України. Водночас, критерії кваліфікаційних вимог, процедура перевірки відповідності керівника таким вимогам та питання реалізації Національним банком України права відмовити у погодженні особи кандидата на таку посаду у зв`язку з невідповідністю таким вимогам, цієї нормою не визначені. Зазначеною нормою лише передбачено, що такі питання вирішуються шляхом прийняття окремих нормативно-правових актів, на підставі яких уповноважений орган, у межах, установленої цими актами процедури, погоджує особу кандидата на посаду керівника банківської установи, виходячи з аналізу наданої інформації, що ґрунтується виключно на оціночних судженнях, які суди перевіряють, виходячи з положень нормативного акту, яким визначено такі критерії та процедура їхнього оцінювання. Крім того, зміст рішення суду апеляційної інстанції свідчить про те, що надаючи правову оцінку рішенню відповідача на предмет його вмотивованості та обгрунтованості, суд апеляційної інстанції перевіряв його на відповідність приписам Положення про ліцензування банків, затвердженого постановою Правління НБУ від 22 грудня 2018 року №149. Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, Національний банк України не виклав передбачені нею обставини, що свідчать про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, щодо яких відсутній висновок Верховного Суду, оскільки доводи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій що виключає можливість перегляду справи з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Лише посилання заявника на відсутність висновків Верховного Суду у категорії справ щодо реалізації Нацбанком України права відмовити у затвердженні особи кандидата на посаду керівника банку, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Отже, враховуючи те, що заявником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судового рішення у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, У Х В А Л И В: 1.Касаційну скаргу Національного банку України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, за участю третьої особи - Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання протиправним та скасування рішення повернути особі, яка її подала.