Постанова 4857 № 140/3385/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/3385/19 пров. № А/857/12922/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Онишкевича Т.В., Шинкар Т.І., за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року (рішення ухвалене у м. Луцьк судом у складі головуючого судді Костюкевича С.Ф., повний текст рішення суду складено 11 вересня 2020 року) у справі № 140/3385/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд- В С Т А Н О В И В : І. ОПИСОВА ЧАСТИНА У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0016001302 та №0016011302 від 04.09.2019 року. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 04.09.2019 року №0016001302 та №0016011302. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 6536,80 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На обґрунтування апеляційних вимог відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що згідно митної декларації від 01.10.2018 митна вартість товару країни імпорту 48891,56 грн (1400 євро), тоді як згідно митної декларації в країні експорту від 25.09.2018 та касового-ордера (інвойса) митна вартість товару становить 117810,98 грн (3600 євро). Крім того, в результаті порівняння та співставлення відомостей, задекларованих позивачем у митній декларації від 01.10.2018 і супровідних документів до неї, та митній декларації, отриманій від уповноважених органів Литовської Республіки, що стосується експорту транспортного засобу з території іноземної держави встановлено повну ідентичність транспортного засобу. Враховуючи вищезазначене, перевіркою встановлено, що при митному оформленні товарів їх митна вартість в Україні була задекларована недостовірно. Вартість товару нижча, ніж задекларована в країні відправлення республіці Литва, тобто позивачем при здійсненні митного оформлення на Волинській митниці заявлено недостовірні відомості щодо митної вартості товару. Разом з тим, позивач оскаржуючи податкові повідомлення-рішення, які винесені у зв`язку із встановленим фактом заниження митної вартості транспортного засобу, не надав суду жодного документа на підтвердження зазначеної у митній декларації від 01.10.2018 вартості такого транспортного засобу саме в розмірі 1400 євро, як і не надав експортної декларації на підтвердження того факту, що саме така вартість автомобіля зазначена у країні відправлення. Крім того, вказує, що не погоджується з розміром присуджених судом витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. Надані позивачем договори про надання правової допомоги, складені на загальне представництво інтересів позивача в судах без конкретизації у яких правовідносинах буде надаватися така допомога, у свою чергу із акту здачі-приймання, ні з рахунку-фактури не вбачається, що такі послуги пов`язані саме із розглядом даної справи та оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень. Тому враховуючи викладене, вважають, що відсутні правові підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань управління на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. По суті заперечення на апеляційну скаргу співпадають з мотивами та висновками, здійсненими в судовому рішенні судом першої інстанції. Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 124 КАС України, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибули, представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі та участі позивача. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли. В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що ОСОБА_1 за митною декларацією ІМ40ДЕ №UA205090/2018/081337 від 01.10.2018 року ввезено товар: легковий автомобіль марки OPEL, модель - ZAFIRA - 1 шт; кузов № НОМЕР_1 загальна кількість місць, включаючи місце водія - 7, календарний рік виготовлення - 2010; модельний рік виготовлення - 2010; тип двигуна-дизельний; робочий об`єм циліндрів - 1686 см3; бувший у використанні; тип кузова - легковий універсал; колір-сірий; колісна формула 4x2; Категорія ТЗ-М1; призначення- для перевезення людей; на базі легкового автомобіля; Виробник: ADAM OPEL, DE. Торгівельна марка: OPEL. Одержувачем товару згідно графи 8 вказаної декларації та особою відповідальною за фінансове врегулювання згідно графи 9 заначено ОСОБА_1 , а декларантом згідно графи 14 - ОСОБА_2 . Відповідно до граф 22 та 42 митної декларації №UA205090/2018/081337 від 01.10.2018 року ціною ввезеного транспортного засобу зазначено 1400,00 євро. На підставі наказу ГУ ДФС у Волинській області від 12.06.2019 року №2114 з метою перевірки дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 351 МК України та у зв`язку із неповним наданням відповіді на запит ГУ ДФС у Волинській області від 15.04.2019 року №1730/Р/03-20-13-02-06, ГУ ДФС у Волинській області проведено документальну невиїзну перевірку ОСОБА_1 в частині перевірки правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при здійсненні митного оформлення товарів за митною декларацією від 01.10.2018 року №UA205090/2018/081337. За наслідками проведення зазначеної перевірки складений акт від 17.07.2019 року №14896/03-20-13-02/ НОМЕР_2 , яким встановлено порушення: - пункту 49.1 статті 49, частини 2 пункту 52.2. статті 52, частини 1 статті 257, частини 1 статті 295 МК України; - пункту 190.1 статті 190 ПК України, у результаті чого занижено податкове зобов`язання за митною декларацією ІМ40ДЕ UA205090/2018/081337 від 01.10.2018 року, які підлягають перерахуванню до Державного бюджету України на загальну суму на загальну суму 22 054,21 грн., в тому числі ввізне мито 6 891,93 грн., податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів 15 162,28 грн. Зокрема, у акті перевірки зазначено, що Митний орган Литовської Республіки на підставі Угоди між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про співробітництво у боротьбі з порушеннями митного законодавства та Меморандуму про порядок надання взаємодопомоги між Державним митним комітетом України та Митним департаментом при Міністерстві фінансів Литовської Республіки від 18.04.1995, що діє на період цієї Угоди, звернувся до Державної фіскальної служби України в частині надання адміністративної допомоги щодо підтвердження фактів ввезення на митну територію України та митного оформлення транспортного засобу Легковий автомобіль марки OPEL ZAFIRA (кузов № НОМЕР_1 ). При цьому, митним департаментом Міністерства фінансів Литовської Республіки надані документально підтверджені відомості про фактичну ціну придбання транспортного засобу, що експортований на митну територію України, а саме: експортна декларація Литовської республіки №18LTLC0100EK0F8DC2 від 25.09.2018 року та касовий-ордер (інвойс) LUV18 0001838 від 25.09.2018 року на суму 3 600 євро. Під час опрацювання та порівняння документів, отриманих від митних органів Литовської Республіки, та документів, на підставі яких здійснено митне оформлення на Волинській митниці ДФС за митною декларацією типу ІМ40ДЕ № UA205090/2018/081337 від 01.10.2018 року, встановлено заниження митної вартості вищевказаного транспортного засобу на загальну суму 68 919,42 грн. Зокрема, відповідно до експортної декларації Литовської Республіки №18LTLC0100EK0F8DC2 від 25.09.2018 року відправником транспортного засобу легковий автомобіль марки OPEL, модель - ZAFIRA; (кузов № НОМЕР_1 ) виступала компанія UAB LUVESA (VYTAUTO 14А, TAURAGE LT), отримувачем - громадянин України ОСОБА_3 , а вартість вищезазначеного автомобіля становила 3 600 євро. Перевіркою встановлено, що при митному оформленні товарів їх митна вартість в Україні була задекларована недостовірно. Вартість товарів нижча, ніж задекларована в країні відправлення - республіці Литва. ОСОБА_1 при здійсненні митного оформлення на Волинській митниці заявила недостовірні відомості щодо митної вартості товару. На підставі вищезазначеного акту перевірки ГУ ДФС у Волинській області винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення: - від 04.09.2019 року №0016001302, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з ввезених товарів в загальному розмірі 18 952,84 грн. (у тому числі: 15 162,28 грн. - основний платіж; 3790,56 грн. - штрафні санкції); - від 04.09.2019 №0016011302, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності в загальному розмірі 8614,91 грн. (в тому числі: 6891,93 грн. - основний платіж; 1722,98 грн. - штрафні санкції). Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернулася до суду із даним позовом. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Задовольняючи повністю адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що самостійне визначення відповідачем розміру платежів на підставі документів, що були отримані від литовських митних органів, не відповідає положенням МК України щодо процедури коригування такої вартості (останніми не передбачено можливості переходу від резервного методу до основного методу), через що висновки акту перевірки не ґрунтуються на вимогах закону. Суд зазначив, що висновки відповідача фактично здійснені лише на підставі припущення про фіктивність поданих позивачем документів, що стосуються вартості розмитненого транспортного засобу. Однак відповідач не встановив такого факту. Підсумовуючи викладене, на переконання суду, у ході судового розгляду справи контролюючий орган не довів належними, допустимими та достатніми доказами правомірності оспорюваних позивачем податкових повідомлень-рішень та не спростував його доводів про безпідставність таких. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами факт порушення позивачем вимог митного та податкового законодавства, в частині заниження податкових зобов`язань та сплати митних платежів під час ввезення товарів на митну територію України, з огляду на що прийняті за наслідками перевірки позивача податкові повідомлення-рішення від 04.09.2019 року №0016001302 та №0016011302 слід визнати протиправними та скасувати, а тому позовні вимоги підлягають до повного задоволення. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно з частиною першою статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Пунктом 4 частини п`ятої статті 54 цього ж Кодексу передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску. Згідно із частиною першою статті 345 МК України документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів. Частиною першою статті 351 цього ж Кодексу визначено, що предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств. Як передбачено пунктом 2 частини другої статті 351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих органові доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України. Відповідно до частини восьмої статті 264 Митного кодексу України з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації. При цьому, згідно з пунктом 2 частини другої статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Проаналізувавши вищезазначені положення митного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що декларант, здійснюючи ввіз на митну територію України товарів або транспортних засобів, з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації несе повну відповідальність за достовірність відомостей в ній, в тому числі щодо достовірності митної вартості. Згідно із статтею 352 МК України посадовими особами органів доходів і зборів під час проведення перевірок можуть бути використані: 1) документи, визначені цим Кодексом; 2) податкова інформація; 3) експертні висновки; 4) судові рішення; 5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення; 6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України. Частиною шостою статті 345 цього ж Кодексу визначено, що результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення органом доходів і зборів суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів. Згідно із підпунктом 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях. Відповідно до пункту 54.4 статті 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах. Отже, підставою для висновку про заниження суб`єктом господарювання податкових зобов`язань під час ввезення товарів на митну територію України може слугувати лише офіційна документально-підтверджена інформація від уповноважених органів іноземних держав щодо, зокрема, вартості ввезених товарів. Крім того, така інформація повинна підтверджувати або не підтверджувати автентичність поданих документів щодо ввезених товарів і стосуватись зовнішньоекономічних операцій, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України. Як було встановлено судом позивачем на митну територію України був ввезений транспортний засіб - Легковий автомобіль, призначений для перевезення людей, бувший у використанні, марки - OPEL ZAFIRA (кузов № НОМЕР_1 ), що оформлений за митною декларацією ІМ40ДЕ № UA205090/2018/081337 від 01.10.2018 року. Згідно договору купівлі-продажу від 27.09.2018 року даний автомобіль був придбаний ОСОБА_4 у Toyota Service Autohaus-Holsten Гамбург Німеччина за ціною 1 400 євро. Разом з тим, у ході перевірки (акт перевірки від 17.07.2019 року №14896/03-20-13-02/ НОМЕР_2 ) відповідачем було встановлено, що при митному оформленні позивачем вказаного товару його митна вартість в Україні була задекларована недостовірно, аналіз документів, отриманих від митного органу Литовської Республіки, свідчить про те, що вартість товару є нижчою ніж та, що була задекларована в країні відправлення (Республіки Литва). Так, зокрема, з експортної митної декларації Литовської Республіки №18LTLC0100EK0F8DC2 від 25.09.2018 року та інвойса LUV180001838 від 25.09.2018 року вбачається, що транспортний засіб марки OPEL ZAFIRA (кузов № НОМЕР_1 ), відправлявся з Литовської Республіки в Україну за митною вартістю 3 600 євро. Однак, слід зазначити, що самі по собі документи митних органів Литовської Республіки не є виключними, беззаперечними і визначальними доказами тому, що позивачем при ввезені на митну територію України автомобіля марки OPEL ZAFIRA (кузов № НОМЕР_1 ), було занижено його митну вартість. Лист митних органів Литовської Республіки є лише рекомендацією посадовій особі митниці більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для висновку про встановлення порушення при оформленні товару за самостійно заявленою митною вартістю. Законом не передбачено також і співставлення заявленої декларантом вартості товару із тією, що генерується АСАУР ДФС, як методу перевірки правильності визначення заявленої вартості. Як встановлено судом у ході судового розгляду справи контролюючим органом не було доведено того, що під час здійснення митного оформлення автомобіля позивача у її розпорядженні були документи, копії яких працівниками контролюючого органу було взято до уваги при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень. Сама позивач категорично заперечує те, що їй було відомо про іншу вартість придбаного нею транспортного засобу та надала суду документальні докази на підтвердження придбання такого саме за ціною 1 400 євро. Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що при митному оформленні згаданого транспортного засобу його митна вартість була визначена за резервним методом і у митного органу з цього приводу не було жодних зауважень. Так, в імпортній митній декларації ІМ40ДЕ № UA205090/2018/081337 від 01.10.2018 року, декларантом позивача було зазначено, що автомобіль марки OPEL ZAFIRA (кузов № НОМЕР_1 ), імпортується з Франції (графа 15 країна відправлення: Франція, Код країни відправлення FR). При цьому, до митного оформлення було подано договір купівлі-продажу від 27.09.2018 року, за умовами якого продавцем транспортного засобу виступає Toyota Service Autohaus-Holsten. У копії документа, наданого митними органами Литовської Республіки, який має назву PVM-SASKAITA FAKTURA Nr.LUV18 0001838 від 25.09.2018 року, де вказано ціну автомобіля марки OPEL ZAFIRA (кузов № НОМЕР_1 ) на рівні 3 600 євро, де продавцем вказано компанію UAB LUVESA (VYTAUTO 14А, TAURAGE LT), покупцем - громадянин України ОСОБА_3 . Таким чином, між відомостями експортної декларації, представленої уповноваженим органом іноземної держави та наданими для митного оформлення транспортного засобу на території України документами, є відмінності в частині його продавця та покупця, а також вартості транспортного засобу. Також відповідачем не було здобуто жодних даних стосовно того, що країною відправлення (імпорту) вказаного транспортного засобу є саме Литовська Республіка, а не Франція. Окрім того, надані митними органами Литовської Республіки документи не свідчать про завершення процедури експортного митного оформлення за вказаними документами та про придбання вказаного транспортного засобу позивачем за ціною зазначеною у вказаних документах. Що стосується копії експортної декларації Литовської Республіки MRN №18LTLC0100EK0F8DC2 від 25.09.2018 року, то апеляційний суд зазначає наступне. Перевірку виїзду задекларованого товару з Євросоюзу можна здійснити за допомогою сервісу Єврокомісії на офіційному сайті https://ec.europa.eu/, в розділі Оподаткування та митний союз (Тaxation and customs) і підрозділі Експорт MRN-спостереження (лише міжнародні рухи) (Export MRN Follow-up (international movements only)). Перевіркою на вказаному сайті MRN декларації №18LTLC0100EK0F8DC2 (https://ec.europa.eu/taxationcustoms/dds2/ecs/ecshome.jsp?Lang=en&MRN=18LTLC0100EK0F8DC2&Expand=true#top-page) судом встановлено, що вказана декларація по даний час не закрита. Так, є два записи: 25.09.2018 Released for Export, тобто Випущено для експорту, і 16.01.2019 Movement Under Exit Confirmation Request, тобто Рух під запитом на підтвердження виходу, і обидва стосуються Литовської Республіки. Запис Еxport declaration closed відсутній. Наведене свідчить, що в Литовській Республіці здійснено саме лише декларування автомобіля OPEL ZAFIRA (кузов № НОМЕР_1 ) на рівні 3 600,00 євро на експорт, але самого експорту, як такого не відбулося. Виїзд такого транспортного засобу з території Литовської республіки не підтверджений. Більше того, і сам митний орган Литовської Республіки звернувся до Державної фіскальної служби України в частині надання адміністративної допомоги щодо підтвердження фактів ввезення на митну території Україну та митного оформлення транспортного засобу марки OPEL ZAFIRA (кузов № НОМЕР_1 ). Таким чином, сама по собі експортна декларація №18LTLC0100EK0F8DC2 від 25.09.2018 року свідчить виключно про оформлення експорту даного транспортного засобу із Європейського Союзу в Литовській Республіці, а не про фактичне здійснення такого експорту. Слід зазначити, що самі по собі повідомлення, отримані від митних органів Литовської Республіки про проведення перевірки по факту незакінченої процедури експорту транспортних засобів чи підтвердження факту ввезення на митну територію України та митного оформлення такого транспортного засобу не є беззаперечним доказом вчинення дій, спрямованих на неправомірне зменшення розміру митних платежів. Вказана експортна декларація доводить лише факт оформлення експорту транспортного засобу в Литовській Республіці, оскільки, згідно запитів митних органів Литовської Республіки вони просять підтвердження ввезення на митну територію України вищевказаного автомобіля, так як згідно наявних у них документів таке вивезення не відбулось. Крім того, при митному оформленні вказаного транспортного засобу рішення про коригування митної вартості митними органами не приймалися, додаткові дослідження поданих декларантом документів податковими та митними органами не проводилися. У свою чергу, митне оформлення транспортного засобу проведено відповідно до декларації ІМ40ДЕ № UA205090/2018/081337 від 01.10.2018 року, згідно якої митна вартість автомобіля визначена за 6 (резервним) методом (графа 43 декларації). В порядку статті 55 МК України контролюючий орган коригування митної вартості транспортного засобу, в тому числі із застосуванням основного методу (за ціною договору), не проводив, відповідне рішення в матеріалах справи є відсутнім. Таким чином, самостійне визначення відповідачем розміру таких платежів на підставі документів, що були отримані від литовських митних органів, не відповідає положенням МК України щодо процедури коригування такої вартості (останніми не передбачено можливості переходу від резервного методу до основного методу), через що висновки акту перевірки не ґрунтуються на вимогах закону. Висновки відповідача фактично здійснені лише на підставі припущення про фіктивність поданих позивачем документів, що стосуються вартості розмитненого транспортного засобу. Однак відповідач не встановив такого факту. Відповідач, взявши до уваги єдиним і беззаперечним доказом документи литовських митних органів, не перевірив обставини завершення експорту товару; для усунення сумнівів не скерував запитів відповідним компаніям, які фігурують відправниками товару по литовських документах та документах, поданих до митного оформлення декларантом. При цьому відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Водночас судом також враховано, що адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям. Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. Одночасно суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі Федорченко та Лозенко проти України (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом, тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у ході судового розгляду справи контролюючий орган не довів належними, допустимими та достатніми доказами правомірності оспорюваних позивачем податкових повідомлень-рішень та не спростував його доводів про безпідставність таких. Також, відповідач не довів належними та допустимими доказами факт порушення позивачем вимог митного та податкового законодавства, в частині заниження податкових зобов`язань та сплати митних платежів під час ввезення товарів на митну територію України. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прийняті за наслідками перевірки позивача податкові повідомлення-рішення від 04.09.2019 року №0016001302 та №0016011302 слід визнати протиправними та скасувати, а позовні вимоги підлягають до повного задоволення. Доводи скаржника стосовно відсутності правових підстав для стягнення за рахунок управління витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн є безпідставними, з огляду на наступне. Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За правилами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України). Згідно частин 2, 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З матеріалів справи вбачається, що позивачем у якості доказу понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн надано договір про надання правничої допомоги від 01.11.2019 року, рахунок-фактура №1-000000100 від 12.11.2019, акт №1-000000100 здачі-приймання робіт (наданих послуг), в якому міститься детальний опис наданих послуг адвоката, квитанція №1-к від 12.11.2020 року на суму 5 000,00 грн. Отже, позивач виконав вимоги ст. 134 КАС України, надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та акт виконаних робіт до договору про надання професійної правничої допомоги. Наявний рахунок та квитанція, як доказ сплати коштів адвокату. При цьому, посилання скаржника про те, що дані документи складені на загальне представництво інтересів позивача і не містять конкретизації по якій справі здійснюється представництво до уваги судом не беруться, оскільки вказані вище види послуг пов`язані з розглядом даної справи та реально надані. Відповідачем не надано суду та судом апеляційної інстанції не здобуто доказів протилежного, а тому дані витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню. Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України, вказана справа відноситься до справ незначної складності, а відтак на неї поширюються положення п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 140/3385/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Т. В. Онишкевич Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 17 грудня 2020 року.