Постанова 4857 № 463/8623/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 463/8623/20 пров. № А/857/14502/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Святецького В.В., Коваля Р.Й., за участі секретаря судового засідання Хітрень О.Ю., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2020 року (головуючого судді Головатого Р.Я. ухвалене у відкритому судовому засіданні о 14 год. 32 хв. в м. Львів) у справі №463/8623/20, провадження № 2-а/463/173/20 за позовом ОСОБА_1 до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 14.09.2020 звернулася в суд з позовом до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради в якому просить скасувати постанову №82 адміністративної комісії при Личаківській районній адміністрації Львівської міської ради по справі про адміністративне правопорушення від 03.09.2020 про накладення на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. та закрити справу про адміністративне правопорушення. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2020 року задоволено позов. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради подала апеляційну скаргу. В якій просить рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, вважає рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Позивач не з`явився до апеляційного суду, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 268 КАС України. Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.07.2020 КП «Адміністративно-технічне управління» скеровано вимогу керівнику ОСББ «На Ковельській, 63» №2410Б-в1436, про виявлення порушення Закону України «Про благоустрій населених пунктів», інших нормативно-правових актів, зокрема пункт 20.1.24 «Правил благоустрою м.Львова» за адресою: вул. Ковельська, 63, та заявлено вимогу про демонтаж постійної огорожі за адресою: м.Львів, вул.Ковельська, 63, в термін до 28.07.2020. Протоколом №5-025б від 29.07.2019, щодо ОСОБА_1 , як керівника ОСББ «На Ковельській, 63» встановлено порушення п. 20.1.24 «Правил благоустрою м. Львова», яка вчинила адміністративне правопорушення, за яке передбачена відповідальність згідно з вимогами статті 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Як встановлено постановою №82 адміністративної комісії при Личаківській районній адміністрації Львівської міської ради по справі про адміністративне правопорушення від 03.09.2020, вбачається, що ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статті 152 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. у зв`язку із тим, що вона 17.07.2020 за адресою: АДРЕСА_1 , самочинно встановила металеву огорожу, що є порушенням вимог п. 20.1.24 «Правил благоустрою м. Львова». Не погодившись із даною постановою про адміністративне правопорушення позивачка звернулась до суду щодо її скасування. Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, беручи заявлені позивачем позовні вимоги та суть спору встановлено підстави для задоволення позову. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 №2807- IV (далі - Закон №2807-IV) благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 10 Закону №2807-IV до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. Відповідно до статті 20 Закону №2807-IV організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста). Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають. Відповідно до частини 1 статті 34 Закону №2807-IV правила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування. У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято рішення про затвердження Правил, застосовуються Типові правила. Відповідно до статті 42 Закону №2807-IV до відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів притягаються особи, винні у порушенні правил благоустрою територій населених пунктів. Відповідно до пункту 20.1.24 Правил благоустрою м. Львова, які затверджені ухвалою Львівської міської ради № 376 від 21.04.2011, передбачена адміністративна відповідальність за порушення вимог цих Правил, а саме за самочинне встановлення літніх майданчиків, відгороджень, постійних і тимчасових огорож, риштувань, дорожніх знаків, кіосків, яток стаціонарних, спеціальних конструкцій зовнішньої реклами та несвоєчасна їх перереєстрація, самовільне паркування автомобілів у межах зони паркування. Відповідно до статті 152 КУпАП порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно із статтею 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Згідно із статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП). Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави вважати, що порушення Правил благоустрою населеного пункту без дотримання дозвільної процедури, або з порушення відповідно процедури регламентованої законодавством, є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтею 152 КУпАП. Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України). Як вбачається з матеріалів справи, жодних доказів встановлення огорожі саме позивачем, за яке настає адміністративна відповідальність статтею 152 КУпАП відповідачем до суду не представлено, а посилання апелянта на те, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , що свідчить про те, що вона діяла від свого імені, як фізична особа і самовільно встановила огорожу та не заперечувала встановлення нею огорожі під час складення протоколу, не спростовують наведеного позивачем твердження про те, що вона Правил благоустрою м.Львова не порушувала. Крім того, стаття 152 КУпАП передбачає умисну форму вини у скоєнні адміністративного правопорушення. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 62 Конституції України визначає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Згідно частин 1,2 статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом. Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що вина позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП, не доведена в повному обсязі, а тому виключає притягнення її до адміністративної відповідальності, таким чином доводи відповідача викладенні в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 статті 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Частина 3 встановлює, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 268, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2020 року у справі №463/8623/20, провадження № 2-а/463/173/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Святецький Р.Й. Коваль Повний текст постанови складено 16.12.2020