Постанова Закарпатський апеляційний суд № 712/5555/12

Справа № 712/5555/12 П О С Т А Н О В А Іменем України 10 грудня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючої судді Кожух О.А., суддів Бисаги Т.Ю., Фазикош Г.В., за участі секретаря Микуляк Є.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 10 липня 2020 року (головуючий суддя Бедьо В.І.) про відмову у задоволенні подання головного державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Міснік Н.В. про примусове проникнення до житла боржника, - в с т а н о в и в : У липні 2020 року головний державний виконавець Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (далі - відділ ПВР) Міснік Н.В. звернувся із поданням про примусове проникнення до житла боржника. Подання мотивовано тим, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 50840261 з примусового виконання виконавчого листа № 712/5555/12, виданого 16.10.2013 Ужгородським міськрайонним судом про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором в розмірі 3 796 936 гривень 81 коп., а також 3219 грн судового збору. 15.04.2016 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо боржника ОСОБА_2 , та копію вказаної постанови надіслано сторонам виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення. 21.09.2017 та 08.04.2020 державним виконавцем на адресу боржника ОСОБА_2 надіслано виклики з вимогою з`явитись до відділу ПВР для надання пояснень за фактом невиконання рішення суду та надання відомостей щодо міста роботи та декларацію про доходи. Однак боржник на виклики від 21.09.2017 та 08.04.2020 до державного виконавця не з`явився. 20.05.2020 та 16.06.2020 державним виконавцем здійснено виходи за місцем проживання боржника за адресою: АДРЕСА_1 з метою перевірки його майнового стану, однак потрапити до квартири державному виконавцю не вдалося, оскільки вхідні двері були зачинені, про що складено відповідні акти Вказував на те, що рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.03.2013 станом на день звернення з поданням боржником ОСОБА_2 не виконано, будь-яких дій, спрямованих на виконання даного рішення, Боржником не зроблено. Посилаючись на дані обставини державний виконавець просив надати дозвіл на примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 10 липня 2020 року у задоволенні подання державного виконавця про примусове проникнення до житла боржника відмовлено. На дану ухвалу подав апеляційну скаргу Відділ ПВР. Посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків обставинам справи, просить вказану ухвалу скасувати і постановити нову ухвалу, якою подання виконавця задовольнити. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам, наведеним у поданні. Зокрема зазначає про перелік виконавчих дій у виконавчому провадженні № 50840261, вказує, що на виклики від 21.09.2017 та 08.04.2020 боржник ОСОБА_2 не з`явилася; при цьому виклик від 08.04.2020 було надіслано боржнику рекомендованим листом; зазначає, що ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 09.09.2019 у справі № 712/5555/12 задоволено подання державного виконавця щодо виділення частки боржника у спільній сумісній власності (квартира у АДРЕСА_1 ); 20.05.2020 та 16.06.2020 державним виконавцем здійснено виходи за місцем проживання боржника з метою перевірки майнового стану, однак потрапити до квартири не вдалося, оскільки вхідні двері були зачинені, про що складено відповідні акти; при цьому 11.06.2020 на адресу боржника було направлено повідомлення про призначення проведення виконавчих дій на 16.06.2020 о 11:00 год. за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується списком рекомендованих поштових відправлень та квитанцією ПАТ «Укрпошта»; боржник доступу до квартири не надав, а тому здійснити перевірку майнового стану за місцем проживання боржника неможливо, що є перешкодою для виконання судового рішення. Державний виконавець відділу ПВР та боржник в судове засідання апеляційного суду не з`явились. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином (а.с.100-101). Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності учасників справи. Відповідно до положень ст. 247 ч. 2 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на виконанні у відділі ПВР перебуває виконавче провадження № 50840261 з примусового виконання виконавчого листа № 712/5555/12, виданого 16.10.2013 Ужгородським міськрайонним судом, про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором в розмірі 3796936 гривень 81 коп., а також 3219 грн. судового збору. 15.04.2016 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо боржника ОСОБА_2 та копію вказаної постанови надіслано сторонам виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення. 21.09.2017 державним виконавцем на адресу ОСОБА_2 надіслано виклик з вимогою з`явитись до відділу ПВР для надання пояснень за фактом невиконання рішення суду та надання відомостей щодо міста роботи та декларацію про доходи. Однак боржник на виклик до державного виконавця не з`явився. Згідно ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 09.09.2019 подання державного виконавця задоволено. Визначено, що частка боржника ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у об`єкті нерухомого майна, квартирі АДРЕСА_2 , становить 1/2 частини. Згідно відповіді Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, відповідно до відомостей реєстру територіальної громади за адресою: АДРЕСА_1 станом на 01.06.2020 рік зареєстровані: ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . 20.05.2020 та 16.06.2020 було здійснено виходи за місцем проживання боржника за адресою: АДРЕСА_1 з метою перевірки його майнового стану, однак потрапити до квартири державному виконавцю не вдалося, оскільки вхідні двері були зачинені, про що складено відповідні акти. Відповідно до пункту 13 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон N 1404-VIII) виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб. За наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи виконавець має право безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону N 1404-VIII). Юридично важливою обставиною при розгляді подання державного виконавця про примусове проникнення до житла боржника є не лише факт невиконання рішення та неможливість державного виконавця потрапити до жилого приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна, а саме перешкоджання державному виконавцю у вчиненні таких дій. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів про те, що боржник був обізнаний про намір державного виконавця вчинити виконавчі дії з опису та арешту майна боржника, не надано відомостей про інформування власників квартири за адресою АДРЕСА_3 про необхідність вчинення таких дій. При цьому, згідно відомостей ПАТ «Укрпошта» щодо стану пересилання поштового відправлення слідує, що повідомлення від 11.06.2020 про призначення виконавчих дій на 16.06.2020, котре направлено поштовим відправленням № 8800025042820, повернуто за зворотною адресою 16.07.2020 (а.с.102). Отже, державним виконавцем не надані відомості про дотримання ним встановленого ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» порядку повідомлення боржника про час і місце проведення виконавчих дій. Оскільки, відповідно до ч.2 ст. 439 ЦПК України, подання про примусове проникнення до житла, розглядається судом без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного (приватного) виконавця, тому саме на останнього покладається тягар доказування. Однак державним виконавцем не надано належних доказів того, що боржник умисно не виконує рішення суду, ігнорує виклики державного виконавця, та умисно чинить перешкоди у здійсненні виконавчих дій. Згідно положень ч.1 ст.18, ч.8 ст.19 Закону N 1404-VIII, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені заходи примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. Також слід зазначити, що згідно ст.10 Закону N 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. При цьому, примусове проникнення до житла є одним із заходів примусового виконання рішення суду, для застосування якого суду мають бути надані переконливі докази, які б свідчили про те, що державний виконавець вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до житла, проте це не дало результатів. Отже, в даному випадку, примусове проникнення до житла боржника для опису майна не є єдиним можливим засобом виконання судового рішення. Згідно п. 13, п. 4, ч. 3 ст. 18 Закону N 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатись до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належить боржникові від інших осіб. Частиною 1 ст. 311 ЦК України передбачено, що житло фізичної особи є недоторканним. Гарантування кожному права на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов`язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов`язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року. Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України зазначені міжнародні акти є частиною національного законодавства України. Відповідно до ст. 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, п. 1 ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла. Відповідно до п. 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. За змістом наведених положень, у разі проникнення до житла чи іншого володіння особи, яка не є учасником виконавчого провадження, у відповідному поданні мають бути зазначені обставини, які свідчили б про інформування цієї особи про необхідність вчинення дій щодо передання майна, належного Боржникові, для подальшого звернення стягнення на нього, а також дані про небажання цієї особи виконувати відповідне розпорядження державного виконавця. Проте, у поданні відсутнє повідомлення співвласників квартири за адресою АДРЕСА_1 , про необхідність передання майна, що належить боржнику. Наявність відомостей, зазначених в актах державного виконавця, що при здійсненні виходу за адресою боржника потрапити до квартири не виявилось можливим, оскільки двері були зачинені, не свідчить про перешкоджання у вчинені виконавчих дій боржником. Таким чином, подані матеріали про примусове проникнення до житла боржника не свідчать про те, що боржник належним чином повідомлявся про намір державного виконавця вчинити виконавчі дії з опису та арешту майна, що останній чинив цьому перешкоди та не надавав доступу до житла у відведений для цього час вчинення виконавчих дій. За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення і залишення ухвали місцевого суду без змін. Керуючись ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) залишити без задоволення. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 10 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 16 грудня 2020 року. Головуюча: Судді: