Постанова 4810 № 431/1148/20

Справа № 431/1148/20 Провадження № 22-ц/810/588/20 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 грудня 2020 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П. суддів Кострицького В.В., Назарової М.В. за участю секретаря судового засідання Лобанцева С.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 22 липня 2020 року,ухваленого судом у складі судді Пелих О. О. у справі про визнання права власності на спадкове майно учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області встановив: 11 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, який мотивований тим, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір, які перебували на обліку та отримували щомісячні страхові виплати. Проте, з липня 2014 року їм були припиненні щомісячні страхові виплати у зв`язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією частини території Луганської області. Позивач вважає, що має право на отримання недоотриманих батьками страхових виплат в порядку спадкування. Посилаючись на вказані обставини, позивач в уточнених позовних вимогах остаточно просила суд:визнати за нею право власності на загальну суму грошей 80 622,54 грн, які входять до складу спадщини, у виді страхових виплат, що не були отримані її померлими батьками ОСОБА_2 у розмірі 39 698,28 грн, та ОСОБА_3 у розмірі 40 924,26 грн за період починаючи з моменту припинення липень 2014 року по момент їх смерті включно; стягнути вказану суму на її користь та судові витрати. Від відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позовної заяви. Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 22 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Учасники справи в судове засідання не з`явились, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи з огляду на те, що вони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду вказаним вимогам відповідає. Апеляційний суд, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.13, 14). ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про смерть (а.с.11, 12 ). Статтею 1261 ЦК України визначена перша черга спадкоємців за законом, а саме у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували на обліку та отримували страхові виплати у відділені м. Сорокине Луганської області, нарахування та виплату страхових сум потерпілим припинено з 01.12.2014 року, при цьому щомісячна страхова виплата складала 1 049 грн. - ОСОБА_3 , 2 205, 46 грн. ОСОБА_2 . Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки страхові виплати успадковуються на загальних підставах, а відсутність у померлих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 статусу внутрішньо переміщених осіб та не отримання ними за життя страхових виплат за період з липня 2014 року по місяць смерті включно не є підставами для відмови у виплаті ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом цих страхових виплат, а також не є підставами для не нарахування та виплати страхових виплат за період з липня 2014 року по місяць смерті включно, що складає у розмірі: ОСОБА_2 39698,28 грн (18 місяців х 2205,46 грн - щомісячний розмір страхової виплати = 39 698,28 грн.), ОСОБА_3 - 40 924,26 грн (39 місяців х 1049,34 грн. = 40 924,26 грн.). Таким чином, загальна сума заборгованості складає 80 622,54 грн. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та правильно застосованим нормам матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ч.10 ст.47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини. Відповідно до ст.1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. За змістом вищезазначених норм спадкодавці мали право на призначені їм щомісячні страхові виплати, а тому це право на неотримані суми страхових успадковується, а неотримані суми страхових виплат входять до складу спадщини. Апеляційний суд відхиляє довід апеляційної скарги про те, що неотриманні суми страхових виплат не входять до складу спадщини, оскільки спадкодавці за життя не звертались до робочих органів Фонду, розташованих на території підконтрольній владі України та не скористались своїм правом на отримання призначених страхових виплат, виходячи з наступного. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Відповідно до п/п. «в» п. 1 ч.1 ст. 21 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, тобто до 01 січня 2015 року) у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого. Згідно зі ст. 28 вказаного Закону грошові суми, які відповідно до ст. 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку, є страховими виплатами. Зазначені грошові суми складаються, зокрема, із страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності. Статтею 40 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції до 01 січня 2015 року) передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком. Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Належні суми страхових виплат, що з вини Фонду соціального страхування від нещасних випадків не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини. З 01 січня 2015 року зазначені норми встановлені частинами першою, п`ятою та шостою ст.47 закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ). Статтею 27 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г)внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами. Крім того, ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено припинення страхових виплат: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Тобто, вищевказаним законом не передбачено припинення страхових виплат у зв`язку з тим, що особа не зверталася до робочих органів Фонду, розташованих на території підконтрольній владі України, на що посилається скаржник в апеляційній скарзі. Судом встановлено, що страхові виплати, які належали спадкодавцям при житті і не були ними отримані мають включатися до складу спадщини. Та обставина, що батьки позивача за життя не перемістились із тимчасово окупованої території на підконтрольні органам державної влади території не припиняє право на щомісячні страхові виплати, оскільки відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Однак, на окремих територіях Донецької та Луганської областей не запроваджено воєнний та/або надзвичайний стан. Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» на території Донецької області розпочато антитерористичну операцію. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року N 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України«Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Відповідно до ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України. Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Це знаходить своє підтвердження і в п.2 ст.4 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», де зазначено, що цілями державної політики є, зокрема, захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб; та пунктах 1, 3, 4статті 6 цього Закону, де вказано, що основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях є: захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини; сприяння забезпеченню відновлення порушених матеріальних прав; сприяння забезпеченню соціально-економічних, екологічних та культурних потреб. Держава Україна не відступала від зобов`язань, визначених ст. 1, ст.14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до ст.15 Конвенції, оскільки у постанові Верховної Ради України № 462-УІІІ від 21 травня 2015 року, якою схвалено заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», зазначено про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статями 5, 6, 8 та 13, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України. Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №243/3505/16-ц. Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, не заслуговують на увагу. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України понесені відповідачем судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 388, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області залишити без задоволення. Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 22 липня 2020 року залишити без змін. Постанова Луганського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Дата складення повної постанови 14 грудня 2020 року. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: В.В. Кострицький М.В. Назарова