Постанова 4803 № 194/901/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8466/20 Справа № 194/901/20 Суддя у 1-й інстанції - Соколова Ю. І. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Каратаєвої Л.О. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М., за участю секретаря судового засідання Літвінової А.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2020 року по справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову, - В С Т А Н О В И Л А: 03 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову. Просила, накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.2-4). Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2020 року в задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено (а.с.24-26). Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального права, просила, скасувати ухвалу суду та задовольнити заяву про забезпечення позову (а.с.30-32). Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Ухвала про відмову в забезпечені позову мотивована тим, що посилання у заяві на потенційну неможливість чи утруднення виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами не може бути підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження можливого відчуження нерухомого майна, не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Підставою необхідності вжиття заходів забезпечення позову зазначено ймовірність відчуження відповідачем ОСОБА_2 вищевказаного майна. Одним із способів забезпечення позову відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до ч.10 зазначеної статті не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Враховуючи мету процесуального інституту забезпечення позову (забезпечення реального виконання рішення суду в майбутньому), а також необхідність суворого дотримання процесуальних прав всіх учасників процесу, суд звертає увагу на те, що, звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник повинен не лише навести , але й довести наявність підстав для вжиття заходів забезпечення цивільного позову. Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в заяві про забезпечення позову заявником не наведено будь-яких нових, обґрунтованих та об`єктивних доказів, які б існували підставою її задоволення. Відповідно до п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. В п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Обраний вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту є неспівмірним із заявленими позивачем вимогами та таким, що буде обмежувати права власника в частині користування та володіння. Відповідно до п.5.6.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам, а застосування саме такого засобу забезпечення позову як арешт позивачем належним чином не вмотивовано, що може призвести до безпідставної заборони користуватись приміщеннями, що є обмеженням та порушенням права власності. Враховуючи викладене, підстави для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відсутні, але заявник не позбавлений можливості на повторне звернення до суду з належно оформленою заявою про забезпечення позову. Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства. Судді: