Постанова 4818 № 643/4114/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «08» грудня 2020 року м. Харків справа № 643/4114/16-ц провадження № 22ц/818/5630/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б. за участю секретаря Дмитренко А.Ю., учасники справи: позивач Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», представник позивача Невечеров Д.В., відповідач - ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Маслак Н.В., Управління Служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 липня 2020 року в складі судді Сугачової О.О. в с т а н о в и в: У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Маслак Н.В., Управління Служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовна заява мотивована тим, що 26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 20 на суму 2 644 000,00 доларів США зі строком повернення до 25 грудня 2012 року та сплатою 12,5% річних за користування кредитними коштами. Вказав, що в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 16/08-Б від 09 червня 2008 року, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно - житловий будинок літ. В-5 загальною площею 6422,9 кв м, житловою площею 2285,6 кв м (в житловому будинку розташовано 123 квартири), що знаходиться по АДРЕСА_1 . Зазначив, що з дозволу банку квартири АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , 104-106, 108, 114 вказаного будинку виведено з іпотеки та відчужено власником. Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек та накладено заборону на відчуження предмету іпотеки. Вказав, що у зв`язку з тим, що позичальник не виконував взяті на себе зобов`язання з грудня 2008 року, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року та рішенням Апеляційного суду Харківської області від 07 липня 2010 року на користь банку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнуто солідарно суму заборгованості в розмірі 1 664 543,02 грн, 2 630 252,33 доларів США, судові витрати в сумі 1700,00 грн та 120,00 грн. Зазначив, що постановами про відкриття виконавчого провадження ВП № 29965421 від 11 листопада 2011 року та ВП № 31363558 від 22 лютого 2012 року Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкриті виконавчі провадження щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , однак рішення суду не виконується, примусові дії щодо виконання рішення суду позитивних наслідків не мають. Вказав, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки № 16/9-Б від 09 червня 2008 року визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з реєстру іпотек, проте 04 квітня 2012 року рішенням Апеляційного суду Харківської області вказане рішення скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до банку про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено, поновлено відомості у Державному реєстрі іпотек щодо предмету іпотеки та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Зазначив, що квартира АДРЕСА_3 відчужена, та її власником став ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маслак Н.В. 25 листопада 2011 року за реєстровим № 3490, внаслідок чого він став іпотекодавцем вказаної квартири та банк, відповідно, має право звернути на неї стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Вказав, що вимога про повернення заборгованості за кредитом від 12 листопада 2014 року № 4036 отримана ОСОБА_1 та його дружиною, однак залишена ними без відповіді. Просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 20 від 26 грудня 2007 року позичальника ОСОБА_2 у розмірі 4 539 595,58 доларів США, що складається з простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 2 382 796,72 доларів США, простроченої заборгованості за процентами в розмірі 2 156 798,86 доларів США, та 120 125 824,52 грн пені, яка складається з пені за прострочення погашення кредиту у сумі 70 653 760,00 грн, пені за прострочення погашення процентів у сумі 49 472 064,52 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_4 , що є частиною житлового будинку АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маслак Н.В., 25 листопада 2011 року за реєстровим № 3490; реалізацію предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_4 , що є частиною житлового будинку АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маслак Н.В., 25 листопада 2011 року за реєстровим № 3490, провести шляхом надання Публічному акціонерному товариству Акціонерний Банк «Укргазбанк» права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 456 100,00 грн з наданням Акціонерному Банку «Укргазбанк» всіх повноважень продавця, в тому числі, права отримання у нотаріуса дублікату договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маслак Н.В., 25 листопада 2011 року за реєстровим № 3490, реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дублікату договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маслак Н.В., 25 листопада 2011 року за реєстровим № 3490, здійснювати будь-які платежі за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; стягнути з ОСОБА_1 на користь банку понесені по справі судові витрати. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог Публічному акціонерному товариству Акціонерний банк «Укргазбанк» - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що окрема квартира у житловому будинку, переданому в іпотеку, не є предметом іпотеки. Вказав, що банком обрано належний спосіб захисту своїх прав, оскільки у позасудовому порядку він не може задовольнити свої вимоги, адже вимога, направлена відповідачу, залишена без задоволення, а у вчиненні виконавчого напису нотаріусом відмовлено. Вважав, що іншого ефективного способу захисту прав банку немає. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що квартира у багатоквартирному житловому будинку не була самостійним предметом іпотеки, тому банк не вправі звернути на неї стягнення, а також банком обрано невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу банком передбачено в іпотечному договорі як позасудовий спосіб захисту прав. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 20 на суму 2 644 000,00 доларів США зі строком повернення до 25 грудня 2012 року та сплатою 12,5% річних за користування кредитними коштами (а. с. 56-60, том 1). Пунктом 3.2.8. зазначеного договору передбачено, що в разі невиконання позичальником зобов`язань, визначених цим договором, відшкодування заборгованості здійснюється банком шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки. У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та іпотекодавцями ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 16/08-Б від 09 червня 2008 року, відповідно до пункту 2.1.1. якого предметом іпотеки є нерухоме майно житловий будинок літ. «В-5» загальною площею 6422,9 кв. м, житловою площею 2856,00 кв. м (в житловому будинку розташовано 123 квартири, серед яких є й спірна квартира), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать іпотекодавцям на праві приватної спільної сумісної власності на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2008 року (а. с. 61-64, 139-142, том 1). Пунктом 3.1.6. зазначеного договору встановлено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі одноразового чи неодноразового прострочення позичальником сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту іпотекодержателю, використання кредиту не за цільовим призначенням або порушення інших умов кредитного договору. Пунктом 6.2. зазначеного договору передбачено, що у випадку порушення іпотекодавцями обов`язків за цим та/або кредитним договором іпотекодержатель надсилає іпотекодавцям та позичальнику письмове повідомлення про порушення обов`язків за цим та/або кредитним договором, в якому зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет застави у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. За змістом пункту 6.3. договору звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з домовленістю сторін. Пунктом 6.6 вказаного договору передбачено, що у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених в Законі України «Про іпотеку». При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою сторін між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Заборгованість позичальника за кредитним договором вважається погашеною в день отримання іпотекодержателем від покупця за договором купівлі-продажу ціни купівлі-продажу предмета іпотеки в повному обсязі. Іпотекодержатель, реалізувавши предмет іпотеки (в силу рішення суду або даного договору), має надіслати іпотекодавцям, (позичальнику, якщо він с відмінним від іпотекодавця), та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки № 16/08-Б від 09 червня 2008 року визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек та знято заборону відчуження зазначеного житлового будинку (а. с. 66-68, том 1). Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року та рішенням Апеляційного суду Харківської області від 07 липня 2010 року на користь банку стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 1 664 543,02 грн., 2 630 252,33 доларів США, судові витрати у сумі 1700,00 грн. та 120,00 грн (а. с. 69-71). На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маслак Н.В. від 25 листопада 2011 року за реєстровим № 3490, квартира АДРЕСА_3 набута ОСОБА_1 (а. с. 65, том 1). На час укладання угоди зазначена квартира під забороною відчуження не перебувала, оскільки відомості щодо цього з Державного реєстру іпотек виключені на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року. Постановою ВП № 29965421 від 11 листопада 2011 року Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження щодо ОСОБА_3 про стягнення 1 664 543,02 грн та 2 630 252,33 доларів США. Постановою ВП № 31363558 від 22 лютого 2012 року Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження щодо ОСОБА_2 про стягнення 1 664 543,02 грн та 2 630 252,33 доларів США (а. с. 77-78, том 1). Як вбачається з листа Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України від 13 грудня 2017 року, рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не виконано (а. с. 153-154, том 1). Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року рішення Московського районного суду від 11 вересня 2009 року у справі № 2-9061 скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до банку про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено (а. с. 72-76, том 1). 12 листопада 2014 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» направив ОСОБА_1 вимогу про повернення заборгованості за кредитом, яка отримана його дружиною 15 листопада 2014 року та ним особисто 21 листопада 2014 року, що підтверджується поштовими повідомленнями (а. с. 80, том 1). Як вбачається зі звіту про оцінку майна - предмета іпотеки, виготовленого 14 березня 2016 року ПП «Академія Оцінки та Права» вартість вищезазначеної квартири складає 456 100,00 грн (а. с. 8-52, том 1). 13 вересня 2018 року банк звертався до суду першої інстанції з клопотанням про заміну неналежного відповідача ОСОБА_1 на ОСОБА_4 та залучення третьої особи приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Задорожної Н.В., оскільки квартира АДРЕСА_5 відчужена ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2018 року № 229, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна від 11 вересня 2018 року (а. с. 196-198, 206-207, том 1). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Частиною п`ятою статті 3 цього Законупередбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно з частиною першою статті 7 вказаного Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Частинами першою, третьою статті 33 Законупередбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі, в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Оскільки на час звернення банку до суду з позовом у цій справі право власності на вказану квартиру перейшло до ОСОБА_1 , до спірних правовідносин підлягала застосуванню стаття 23 Закону України «Про іпотеку». Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до частини третьої статті 3 вказаного Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації. Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою взаємні права й обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. Крім того, державна реєстрація іпотек на час її виникнення регулювалася Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410(втратив чинність 31 січня 2013 року), та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №

868. Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься відповідний запис. Пунктами 74, 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно. Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Тому, ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. За таких обставин, ураховуючи сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, ефективним відновленням прав кредитора у зв`язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї з умов надання (отримання) кредиту. Саме такі висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (провадження № 6-1193цс15) та від 05 жовтня 2016 року (провадження № 6-1582цс16), а також неодноразово підтримані колегією суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц (провадження № 61-4453св18), від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц (провадження № 61-18566св18) та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц (провадження № 61-5447зпв18). Разом з тим, відповідно до статті 5 вказаного Закону предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому закономпорядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому закономпорядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору. Частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Згідно зі статтею 379 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) як житло розуміється житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Житло як об`єкт права власності повинен відповідати певним критеріям: 1) це має бути приміщення; 2) вказане приміщення має бути придатним для постійного проживання в ньому, відповідати встановленим санітарним, технічним, протипожежним нормам, які встановлюються спеціальним законодавством України. ЦК Українивизначає, зокрема, такі об`єкти права власності, які можуть розглядатися як житло: житловий будинок (стаття 380 ЦК України), садиба (стаття 381 ЦК України) та квартира (стаття 382 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 382 ЦК України квартирою визнається ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»визначено, що багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна. Чинне законодавство, зокрема ЦК України, Закон № 898-IVтаЗакон України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу», не містить жодної статті, яка б визначала особливості іпотеки житла - багатоквартирного житлового будинку чи квартир у ньому. У разі передачі в іпотеку багатоквартирного житлового будинку в цілому, а не окремої квартири у ньому, таке житлове приміщення - квартира, як і інші нежитлові та допоміжні приміщення, що знаходяться у ньому, не можна вважати відокремленими предметами іпотеки, на які може бути звернуто стягнення, як на самостійні об`єкти нерухомого майна. Оскільки квартира у багатоквартирному житловому будинку не була самостійним предметом іпотеки, тому позивач не вправі реалізувати свої права іпотекодержателя шляхом примусового звернення стягнення на неї у встановленому законом порядку незалежно від інших квартир у багатоквартирному житловому будинку, бо таке житлове приміщення як окрема частина об`єкта нерухомого майна не було самостійним предметом іпотеки, а може бути визначено як частка багатоквартирного будинку, який є предметом іпотеки. Зазначених висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19, у якій підтримала правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (провадження № 6-1193цс15) та від 05 жовтня 2016 року (провадження 6-1582цс16), де зазначено, що неможливо звернути стягнення на квартиру як на частину об`єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будинку у цілому, а не окремих квартир. За відсутності підтверджень: введення в експлуатацію на момент передачі в іпотеку багатоквартирного житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 ; співвідношення предмета іпотеки (будинку) з його частиною (квартирою) і вартості предмета іпотеки з вартістю спірної квартири; передбачення укладеним між сторонами договором, а також законодавством правових підстав, процедури та порядку звернення стягнення в примусовому порядку на квартиру як складову предмета іпотеки - багатоквартирного житлового будинку, вимоги банку щодо звернення стягнення на житлову квартиру як предмет іпотеки є необґрунтованими. Погоджується судова колегія і з висновком суду першої інстанції про те, що банк обрав неналежний спосіб захисту його порушених прав як кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов`язань, забезпечених іпотекою, з огляду на таке. Пунктом 6.6. договору іпотеки передбачено, що у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених в Законі України «Про іпотеку». При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою сторін між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Заборгованість позичальника за кредитним договором вважається погашеною в день отримання іпотекодержателем від покупця за договором купівлі-продажу ціни купівлі-продажу предмета іпотеки в повному обсязі. Іпотекодержатель, реалізувавши предмет іпотеки (в силу рішення суду або даного договору), має надіслати іпотекодавцям, (позичальнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки. Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»). Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту. Частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку», способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України «Про іпотеку»), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112 цс 19 та від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц (провадження № 14-48цс19). Порядок задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі визначено умовами договору іпотеки (пункт 6.6 цього договору), та з урахуванням положень статей 36, 38 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Судовий спосіб звернення стягнення застосовується у випадку, коли позасудове врегулювання не привело до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі. Відповідних доказів, які б підтверджували виникнення перешкод для іпотекодержателя у реалізації позасудового способу звернення стягнення на підставі іпотечного застереження у договорі іпотеки, позивачем суду не надано. Доводи апеляційної скарги банку та його представника в суді апеляційної інстанції щодо того, що у позасудовому порядку він не може задовольнити свої вимоги, адже вимога, направлена відповідачу, залишена без задоволення, а у вчиненні виконавчого напису нотаріусом відмовлено, та щодо відсутності інших ефективних способів захисту його прав, є безпідставними, оскільки невиконання відповідачем у добровільному порядку вимоги банку щодо погашення заборгованості не є перешкодою у зверненні стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», а вчинення нотаріусом виконавчого напису взагалі є іншим способом захисту. Отже, позивачем не обґрунтовано порушення, невизнання або оспорювання права, за захистом якого він звернувся до суду. Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №643/4636/16-ц, провадження №61-5157св19, від 29 січня 2020 року у справі №643/5757/16-ц, провадження № 61-1734св19, від 31 липня 2019 року у справі № 643/10533/13-ц, провадження № 61-12911св18, від 18 вересня 2019 року, справа № 643/19763/13-ц, провадження № 61-4059св19. Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову банку, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання позивачу права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, що є свободою договору (статті 6, 627 ЦК України), та квартира, на яку він просив звернути стягнення, не є самостійним предметом іпотеки. Крім того, як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна, на час розгляду справи право власності на квартиру АДРЕСА_5 набуто ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2018 року № 229, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Задорожною Н.В. (а. с. 206-207, том 1). Отже, ОСОБА_1 на даний час вже не є власником спірної квартири та не може бути належним відповідачем за вимогами банку про звернення стягнення на предмет іпотеки. Доводи та вимоги апеляційної скарги, в межах яких суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу банку залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» - залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 15 грудня 2020 року.