Постанова 4818 № 638/9416/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2021 року м. Харків Справа № 638/9416/19 Провадження № 22-ц/818/2970/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Тичкової О.Ю. суддів - Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання - Сабельнік Б.В., сторони справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_2 , інші учасники справи: треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Руденко Оксана Євгенівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 січня 2021 року, ухвалене у складі судді Семіряд І.В. (повний текст рішення складений 27 січня 2021 року), УСТАНОВИВ: 24.06.2019 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1 , визнати недійсним договір іпотеки від 07.09.2006, укладений між ОСОБА_2 та акціонерним комерційним інноваційним банком (надалі АКІБ) «Укрсиббанк» (т.1 а.с. 3-8). Позов обгрунтований тим, що 07.09.2006 між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №11035632000. У якості забезпечення виконання кредитного договору, 07.09.2006 між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк» був укладений договір іпотеки (надалі Договір іпотеки), предметом якої стала квартира АДРЕСА_1 (надалі Квартира НОМЕР_2). Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (надалі ТОВ) на підставі договору факторингу № 1 від 12.12.2011 набуло право вимоги за кредитним договором №11035632000 та договором іпотеки від 07.09.2006, ставши правонаступником АКІБ «УкрСиббанк». На момент укладення ОСОБА_2 договору іпотеки не існувало Квартири НОМЕР_2 , а була об`єднана квартира НОМЕР_2 та НОМЕР_3 . На момент укладення договору іпотеки ОСОБА_2 співвласником квартири була ОСОБА_5 (після зміни прізвища ОСОБА_6 ), яка мешкала разом з відповідачем ОСОБА_2 . З ОСОБА_2 позивач у справі перебувала у фактичних шлюбних відносинах з 1993 року, мала спільний побут, вони разом заробляли та витрачали спільні гроші. 02.07.2007 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровали шлюб в органах реєстрації актів цивільного стану. Однак згоди на передачу Квартири НОМЕР_2 в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» ОСОБА_1 не надавала, виділення в натурі на час укладення договору іпотеки належної ОСОБА_2 частки у спільному майні осіб не здійснювалося. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину Квартири НОМЕР_2 . У задоволенні позову про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено. Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 січня 2021 року з ОСОБА_2 та ТОВ на користь ОСОБА_1 стягнуто по 665 грн. судового збору. Рішення суду від 19.01.2021 мотивоване тим, що рішеннями судів у цивільній справі № 2-1212/10/15 установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 1993 року проживали як чоловік та жінка однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Зазначений факт не підлягає доказуванню при розгляді дійсної справи. Квартира НОМЕР_2 придбана ОСОБА_2 у власність у 2004 році, тобто є спільною сумісною власністю подружжя. Отже, у ОСОБА_1 виникло право власності на Ѕ частину Квартири НОМЕР_2 , яке підлягає захисту шляхом його визнання в судовому порядку. Але укладений 07.09.2006 договір іпотеки Квартири НОМЕР_2 є дійсним, оскільки згідно з висновками Верховного Суду, викладеними в численних постановах, укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Укладаючи договір іпотеки ОСОБА_2 зазначив, що Квартири НОМЕР_2 не є предметом іпотеки за іншим зобов`язанням, жодним способом не відчужений, у спорі та під арештом (забороною) не перебуває. Ініціювавши у 2010 році встановлення факту спільного проживання одніє`ю сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 порушили принцип добросовісності. На час укладення оспорюваного договору іпотеки зазначений юридичний факт установлений не був. Тому перешкод для передачі Квартири АДРЕСА_4 в один об`єкт нерухомості позивачем не доведено належними та допустимим доказами. У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення суду від 19.01.2021, у якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання договору іпотеки недійсним і ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити вказану позовну вимогу. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 у справі № 372/504/17 правова позиція Верховного Суду, на яку посилався суд, була змінена. Тому застосування судом неактуального висновку Верховного Суду є помилковим. ОСОБА_1 та ОСОБА_7 не мають боргових зобов`язань перед ТОВ, тому суд безпісдтавно послався на те, що цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. При вирішенні спору суд не застосував постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 у справі № 372/504/17, та не встановив, що оскільки ОСОБА_1 була співвласницею Квартири НОМЕР_2 на час укладення ОСОБА_7 договору іпотеки, останній має бути визнаний недійсним. Крім цього у справі № 2-1212/10/15 судом було усановлено, що Квартира НОМЕР_2 була об`єднана з квартирою НОМЕР_3 , тому суд у рішенні протиправно послався на недоведеність зазначеного факту. ТОВ у поясненнях на апеляційну скаргу проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив. Послався на те, що обставини у справі № 372/504/17 відмінні від обставин дійсної справи, оскільки предметом спору у справі № 372/504/17 було майно, набуте подружжям у зареєстрованому шлюбі. На час укладення договору іпотеки 07.09.2006 ОСОБА_2 у шлюбі не перебував, про його проживання з ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу банк не знав і не міг знати. Єдиним власником Квартири НОМЕР_2 на час укладення оспорюваного договору був ОСОБА_2 . Не зважаючи на те, що у ОСОБА_6 боргових зобов`язань перед ТОВ немає, існують не виконані зобов`язання ОСОБА_3 за договором кредиту, який забезпечений іпотекою Квартири НОМЕР_2 . Частки співвласників у Квартирі НОМЕР_2 не визначені. Квартира НОМЕР_2 все ще зареєстрована як окремий об`єкт нерухомості згідно з даними держаних реєстрів. Встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу відбулося рішення суду від 25.05.2010, якого на час укладення спірного договору іпотеки не існувало. У ОСОБА_2 не було перешкод для одноосібного укладення договору іпотеки Квартири НОМЕР_2 , власником якої він був. Судова колегія, заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_7 , представника ТОВ, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - залишити без змін. Згідно з частинами 1, 2 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Сторони не оскаржили рішення суду від 19.01.2021 в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину Квартири НОМЕР_2 , тому рішення в цій частині є чинним, Харківським апеляційним судом не переглядається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як установлено судовим розглядом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 1993 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Вказана обставина встановлена рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25.05.2010 у справі № 2-1212/10/15, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19.08.2010 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.02.2010 (т.1 а.с. 196-201). Офіційно шлюб між ними був зареєстрований 02.06.2007, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , виданим Дзержинським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції (т.1 а.с. 19). 06.07.2004, тобто під час перебування з ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах, ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі- продажу став власником Квартири НОМЕР_2 (т.1 а.с. 27-28). 07.09.2006 ОСОБА_2 передав АКІБ «Укрсиббанк» Квартиру НОМЕР_2 в іпотеку на підставі договору іпотеки (надалі Договір іпотеки), посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 7754 (т.1 а.с. 13-14), у якості забезпечення кредитних зобов`язань ОСОБА_3 за договором про надання споживчого кредиту №11035632000 від 07.09.2006 (т.1 а.с. 9-14). 12.12.2011 між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ був укладений договір факторингу №1, за умовами якого права вимоги перейшли від клієнта до фактору у дату відступлення, після чого фактор одержав право вимагати від боржників і гарантів виконання усіх зобов`язань за первинним договорами і договорами забезпечення (т.1 а.с. 15-18). Тобто до ТОВ перейшло право вимоги за Договором іпотеки та договором про надання споживчого кредиту №11035632000 від 07.09.2006. Оскільки Квартира НОМЕР_2 була придбана ОСОБА_2 під час перебування з ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах Дзержинський районний суд м. Харкова з посиланням на статтю 74 Сімейного кодексу України визнав за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину Квартири рішенням суду у дійсній цивільній справі (т.1 а.с. 227-233). В цій частині рішення суду сторорнами не оскаржене, отже, є чинним. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі статтею 379 ЦК України як житло розуміється житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Житло як об`єкт права власності повинен відповідати певним критеріям: це має бути приміщення; вказане приміщення має бути придатним для постійного проживання в ньому, відповідати встановленим санітарним, технічним, протипожежним нормам, які встановлюються спеціальним законодавством України. ЦК України визначає, зокрема, такі об`єкти права власності, які можуть розглядатися як житло: житловий будинок (стаття 380 ЦК України), садиба (стаття 381 ЦК України) та квартира (стаття 382 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 382 ЦК України квартирою визнається ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України). Відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору. Частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Відповідно до положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У статті 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом не враховано що на час передачі Квартири НОМЕР_2 в іпотеку вона як окремий об`єкт нерухоимості не існувала, оскільки була об`єднана з квартирою НОМЕР_3 та не була окремим об`єктом права власності, спростовуються дослідженими судом доказами, що містяться в матеріалах справи. А саме, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна в реєстрі наявна інформація щодо квартири, загальною площею 72,2 кв.м., житловою 43,7 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_5 . Зазначена довідка з реєстру сформована 26.02.2020 (т.1 а.с. 148-149). Також, згідно інформації з зазначеного реєстру наявна інформація щодо квартири, загальною площею 45,4 кв.м., житловою площею 27,5 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_6 . Довідка сформована 26.02.2020 ( т.1 а.с. 150). Отже, в реєстрі речових прав на нерухоме майно наявна інформація щодо двох різних квартир - Квартири НОМЕР_2 та квартири НОМЕР_3 . Інформація про об`єднання цих квартир в один об`єкт нерухомості в матеріалах справи відсутня. Звіт про оцінку майна №А-27/08/01 від 16.080.2006 цього також не доводить, оскільки хоча в ньому і вказано те, що у квартирах НОМЕР_3 та НОМЕР_2 виконане перепланування, технічні паспорти на квартири залишилися незмінними. Отже, відсутні підстави вважати, що Квартира НОМЕР_2 внаслідок перепланування приинила своє існування як окремий об`єкт нерухомості. Тому судова колегія погоджується з висновоком суду про відсутність підстав для визнання оспорюваного договру іпотеки недійсним з підстав відсутності предмету віпотеки на час укладення цього договору. Не є обгрунтованими і доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду в частині відмови у задоволені позову про визнання недійсним договору іпотеки квартири у зв`язку з відстуністю згоди позивачки на передачу квартири, що перебувала у спільній сумісній власності, в іпотеку банку. Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Суд першої інстнції дав належну оцінку змісту оспорюваного договору іпотеки та встановив, що при укладенні зазначеного договру , ОСОБА_2 зазначив, що предмет іпотеки до цього часу не є предметом іпотеки за іншими зобов`язаннями, жодним способом не відчуджений, у спорі та під арештом (забороною) не перебуває ( п. 1.7 Договору іпотпеки). Окрім того, згідно з п.1.5 Договору іпотеки предмет іпотеки є власністю іпотекодавця на підставі договру купівлі - продажу від 06.07.2004. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (стаття 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із статтею 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності. Це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинне бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що всі зобов`язання перед ним за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати всі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав і правомірних інтересів кредитора. Разом з тим, в порушення принципу добросовісності ОСОБА_1 одночасно з вирішенням спору про визнання права вланосості на Квартиру НОМЕР_2 , що є предметом іпотеки, заявила вимоги про визнаяння договру іпотеки недійсним з підстав порушення її права брати участь у розпорядженні належним їй майном. ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 визнав в повному обсязі. Наведені дії сторін, вчинені після відчудження банком права вимоги по кредитному договору на корсить ТОВ, свідчать про їх вчинення для уникнення виконання зобов`язання за договором кредиту за рахунок предмету іпотеки. Посилання ОСОБА_2 на те , що сторони у справі не є боржниками перед ТОВ спростовуються даними постанови Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2016 у справі № 820/3779/16, яким установлено, що Квартирою НОМЕР_2 забезпечене виконання ОСОБА_3 зобов`язань по поверненню позичених коштів за кредитним договором № 11035632000 від 07.09.2006, до ТОВ перейшло право вимоги банку до ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , боржник має перед банком невиконані зобов`язання, ТОВ правомірно зареєструвало за собою право власності на Квартиру НОМЕР_2 28.03.2016. Відповідно до п. 2.1.1 Договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором № 11035632000 від 07.09.2006 іпотекодержатель (у даному випадку ТОВ) має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами. Отже, у ОСОБА_2 є невиконані зобов`язання перед ТОВ з огляду на наявність таких зобов`язань у ОСОБА_3 . Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 10 червня 2020 року у цивільній справі № 569/16888/17 ( провадження № 61-2240св19). З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання Договору іпотеки недійсним. Доводи апеляційної скарги зазначеного не спростовують. Тому апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 19.01.2021 - залишити без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384, 390, 391 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 січня 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 02 серпня 2021 року. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді С.С. Кругова Н.П. Пилипчук