Постанова 4855 № 640/7440/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7440/20 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-14302-17 від 13.05.2019. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.08.2020 позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 27.01.2020 ОСОБА_1 отримав лист Шевченківського районного відділу ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві № 60886895/26 від 17.12.2019 «Про відкриття виконавчого провадження» разом із постановою про відкриття виконавчого провадження № 60886895 від 17.12.2019, прийнятою по примусовому виконанню вимоги від 13.05.2019 № Ф-14302-17. Крім того, 16.03.2020 у відповідь на адвокатський запит до позивача надійшов від ГУ ДПС у м. Києві лист № 794/АДВ/26-15-10-05-15 від 06.03.2020, в якому повідомляється, що згідно із даними інформаційної системи ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 11.06.2002 перебував на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, у зв`язку із чим на момент надання відповіді в інтегрованій картці платника обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску у розмірі мінімального страхового внеску згідно обраної системи оподаткування, а саме: за 2017 р. - на суму 8 448,00 грн.; за І-ІV квартали 2018 р. - на суму 9 828, 72 грн.; за І-ІV квартали 2019 р. - на суму 11 016, 72 грн. За весь період сплата єдиного внеску відсутня, а тому обліковується заборгованість на загальну суму 29 293,44 грн. До вказаного вище листа ГУ ДПС у м. Києві була додана копія вимоги № Ф-14302-17, з огляду на яку судом першої інстанції було встановлено, що ГУ ДФС у м. Києві повідомляє ОСОБА_1 про заборгованість зі сплати єдиного внеску, яка станом на 30.04.2019 становить 21 030, 90 грн., та вимагає відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» сплатити суму недоїмки. Вважаючи вказану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду першої інстанції з даним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що висновки відповідача про те, що ОСОБА_1 з 11.06.2002 перебуває на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не відповідають дійсності, а тому позов необхідно задовольнити. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема у доводах апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржувана вимога № Ф-14302-17 сформована контролюючим органом правомірно, оскільки за даними інтегрованої картки ФОП ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску за 2017 рік, І - ІV квартали 2018 рік та І квартал 2019 рік на загальну суму 21 030,90 грн. сплачена не була. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України) та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI). Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - єдиний внесок/ЄВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Права та обов`язки платника єдиного внеску визначені ст. 6 Закону № 2464, у п. 1, п. 2, п. 4, п. 11 та п. 12 ч. 2 якої зазначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема (але не виключно): - своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; - вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; - подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю; - у випадках, передбачених цим Законом і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, стати на облік в податковому органі як платник єдиного внеску; - виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом. Обов`язки, передбачені ч. 2 цієї статті, поширюються на платників, зазначених у п.п. 1, 4, 5, 51 та 16 ч.1 ст. 4 цього Закону (ч. 3 ст. 6 Закону № 2464). При цьому за вимогами ч. 1 ст. 5 Закону № 2464 облік осіб, зазначених у п.п. 1, 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом. Взяття на облік осіб, зазначених у п.п. 1, 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому п. 1 та п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку. Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 5 Закону № 2464 взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у п.п. 4, 5, 51, 15 та 16 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб. Платникам єдиного внеску, зазначеним у п.п. 1, 4, 5, 51 та 15 ч. 1 ст. 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням з Пенсійним фондом безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік. Поряд із цим п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 передбачається, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.п. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (ч. 5 ст. 7 Закону № 2464). Тобто, починаючи з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані нараховувати єдиний внесок на суму доходу/прибутку, отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Згідно із цим ст. 7 Закону № 2464 покладає обов`язок визначати базу нарахування єдиного внеску саме на фізичну особу-підприємця. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19. В зазначеній справі Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Водночас, згідно із ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з ч. 5 ст. 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 4 ст. 9 Закону № 2464). За вимогами ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у п.п. 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч.11 ст. 9 Закону № 2464). Крім того, відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464). Також, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (надалі - Інструкція № 449). Розділом VI Інструкції № 449 визначений порядок стягнення заборгованості з платників, у п.1 якого викладено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. За вимогами п. 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Відповідно до п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: - дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; - платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; - платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пп. 3, 4, 6 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). При цьому, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. Таким чином, аналіз викладених норм свідчить про те, що фізичні особи-підприємці, які відповідно до Закону № 2464 є платниками єдиного внеску, зобов`язані самостійно нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі невиконання ФОП-платником єдиного внеску обов`язку щодо своєчасності сплати єдиного внеску контролюючим органом до таких платників застосовуються заходи впливу та стягнення. Зокрема, орган доходів із зборів наділений повноваженнями у відношенні такого платника сформувати та надіслати (вручити) вимогу про сплату боргу з моменту виникнення, зростання або частково зменшення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), яка є обов`язковою до виконання. При цьому, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, згідно із чим облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність. Однак, першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску та щодо правомірності стягнення, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків, має визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця. Так, Господарський кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ГК України) встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб`єктів господарювання різних форм власності. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст.1 ГК України). За вимогами ч.1 та п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Крім того, відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу. При цьому у ч. 1 ст. 58 та ст. 59 ГК України викладено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом, а також відповідно до закону здійснюється припинення суб`єкта господарювання. Водночас, з метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб суд враховує вимоги Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV (далі - Закон № 755), який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців. Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 755 Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (надалі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи. Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 13 Закону № 755 відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію створення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації їх припинення є підставою для взяття їх на облік в органах державної статистики, державної фіскальної служби та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства. Відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є підставою для зняття їх з обліку в органах державної статистики, державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства. У п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 755 також зазначено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (надалі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом. Відповідно до п.п.1, 2, 7-9 ч. 1 ст. 4 Закону № 755 державна реєстрація базується на таких основних принципах: - обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; - публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; - об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; - внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; - відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру. Частиною 8 ст. 4 Закону № 755 встановлено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Таким чином, державна реєстрація підприємницької діяльності фізичної особи та її припинення здійснюється виключно на підставі відповідних записів, внесених до Єдиного державного реєстру, відомості з якого, у свою чергу, є підставою для взяття їх на облік/зняття з обліку в органах державної податкової служби та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства. Судом першої інстанції було зазначено, що з копії витягу з Єдиного державного реєстру № 1006495418 від 25.03.2020 записів про ФОП ОСОБА_1 станом на 25.03.2020 в Єдиному державному реєстрі не знайдено. При цьому, слід вказати, що витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 755). У свою чергу, при перевірці наявності в Єдиному державному реєстрі записів про ФОП ОСОБА_1 через веб-сайт Міністерства юстиції України, що знаходиться за посиланням https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch, за критеріями пошуку « ОСОБА_1 » та «ІПН НОМЕР_1 » у Єдиному державному реєстрі також нічого не знайдено, що вказує на безумовну відсутність такого суб`єкта господарювання. За таких обставин, оскільки у Єдиному державному реєстрі відсутні записи про державну реєстрацію підприємницької діяльності ОСОБА_1 , то факту набуття позивачем статусу фізичної особи-підприємця не підтверджено, що свідчить про протиправність оскаржуваної вимоги, що вірно було встановлено судом першої інстанції. Посилання апелянта на те, що ФОП ОСОБА_1 перебував на податковому обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа-підприємець з 11.06.2002, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Законом, який визначав станом на 11.06.2002 загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлював гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки був Закон України «Про підприємництво» від 07.02.1991 № 698-XII (надалі - Закон № 698). Крім того, станом на 11.06.2002 порядок державної реєстрації та перереєстрації суб`єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційних форм і форм власності, за винятком окремих видів суб`єктів підприємництва (банки, засоби масової інформації, фондові біржі тощо), для яких законодавчими актами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, визначало Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності» від 25.05.1998 № 740 (надалі - Положення № 740). Відповідно до ст. 8 Закону № 698 та п.2 Положення № 740 державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності, крім об`єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб`єкта, якщо інше не передбачено законом. Відомості про зареєстровані суб`єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності. Порядок його ведення визначається Кабінетом Міністрів України. Державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п`яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов`язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов`язкових платежів. У п`ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України. Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду. Також у п. 14 Положення № 740 зазначено, що суб`єкти підприємницької діяльності підлягають внесенню, зокрема: фізичні особи - до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, що ведеться податковими інспекціями. Порядок внесення визначається Законом України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів». Пунктом 25 Положення передбачалось, що скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється органом державної реєстрації за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду. З 01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»). Отже, до 01.07.2004 державна реєстрація фізичної особи як суб`єкта підприємницької діяльності здійснювалась виконавчим комітетом міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання такого суб`єкта шляхом внесення даних з його реєстраційної картки до реєстру суб`єктів підприємницької діяльності - Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів (щодо фізичної особи) та видачею свідоцтва про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов`язкових платежів. З 01.07.2004 відомості про державну реєстрацію набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою вносяться до Єдиного державного реєстру. Разом з цим, з 03.03.2011 у Законі № 755 набрали чинності ряд змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» від 01.07.2010 № 2390-VI (надалі - Закон № 2390), відповідно до п.п.2-4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов`язані у встановлений п. 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого п.2 цього розділу строку вважаються недійсними. Згідно із п.п. 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390 спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (надалі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого п.2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, відомості про яких до строку, встановленого п.2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Починаючи з 25.04.2014 викладені вище п.п.2-4 та п.п.7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390 були виключені на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VII (надалі - Закон №1155). До того ж, Законом № 1155 були внесені зміни до Закону № 755, згідно із якими п.2 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» цього Закону викладено в редакції, яка передбачає, що усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог ст. 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. При цьому, 26.11.2015 Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» № 835-VIII (надалі - Закон №835), що набрав чинності 13.12.2015, та п.1 цього Закону постановлено викласти Закон №755 у новій редакції. При цьому відповідно до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №835 п.1 цього Закону набирає чинності з 01.01.2016. За таких обставин, з 01.01.2016 згідно із ч. 2 ст. 18 Закону № 755 для державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу-підприємця, зареєстровану до 01.07.2004, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, подається заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру. Таким чином, з 03.03.2011 по 25.04.2014 існувала процедура, згідно із якою відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що створені та зареєстровані до 01.07.2004, підлягали внесенню до Єдиного державного реєстру навіть за відсутності звернення таких юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Тобто, зміст наведених положень дає підстави для висновку, що навіть у разі набуття особою статусу фізичної особи-підприємця до початку функціонування Єдиного державного реєстру внесення відомостей про таку особу до Єдиного державного реєстру забезпечується державою через відповідні органи, а тому в обов`язковому порядку містяться у такому Реєстрі. Водночас, апелянт, посилаючись на перебування ОСОБА_1 на податковому обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа-підприємець з 11.06.2002, не надав будь-яких доказів на підтвердження своїх тверджень. Натомість, додані позивачем до позовної заяви докази доводять факт відсутності у ОСОБА_1 такого статусу, адже Єдиний державний реєстр не містить жодних відомостей про його державну реєстрацію як фізичної особи-підприємця. Більше того, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києві від 07.04.2020 у даній справі судом першої інстанції було витребувано від ГУ ДПС у м. Києві належним чином завірені копії матеріалів, що стали підставою для прийняття оскаржуваної вимоги № Ф-14302-17, однак зазначена вимога суду першої інстанції ГУ ДПС у м. Києві виконана не була. Отже, оскільки матеріалами справи не підтверджено факт наявності у Єдиному державному реєстрі запису про державну реєстрацію підприємницької діяльності ОСОБА_1 , то останній не є платником єдиного внеску у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 та не зобов`язаний подавати звітність, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок у визначений законодавством строк. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем безпідставно нараховано суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 21 030, 90 грн., у зв`язку із чим оскаржувана вимога № Ф-14302-17 від 13.05.2019 є протиправною та підлягає скасуванню. Аналізуючи всі інші доводи апеляційної скарги, колегія враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 21.01.1999 по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», де суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Враховуючи вищевикладене та перевіривши рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення даного адміністративного позову. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2020 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Шурко О.І.