Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/5746/18

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 08 грудня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/5746/18 Головуючий у першій інстанції Требух Н. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1031/20 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді - Бобрової І.О., суддів Висоцької Н.В., Харечко Л.К., за участю секретаря Шкарупи Ю.В., учасники справи: позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю та поділ майна подружжя, місце постановлення рішення судом першої інстанції м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення суду 21.06.2020, У С Т А Н О В И В: В червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому після неодноразового уточнення позовних вимог, остаточно просив (а.с.237-238 т. 1): 1. визнати за ним право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0540, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7410100000:02:046:6606; 2. виділити йому рухоме майно: станок циркулярний, вартістю з урахуванням зносу 1500 грн, набір столярних інструментів, вартістю з урахуванням зносу 1500 грн, ноутбук чорного кольору, вартістю з урахуванням зносу 15000 грн; 3. стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1/2 частину вартості транспортного засобу CHERY KIMO днз НОМЕР_1 (після відчуження на користь третьої особи - днз НОМЕР_2 ), в розмірі 49343 грн, як компенсацію за частку в спільному майні подружжя; 4. стягнути судові витрати. Позов мотивовано тим, що зазначене майно було придбано сторонами за час перебування у шлюбі, який був розірваний за рішенням суду від 16.04.2018. Після розлучення вони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, відповідачка усі правовстановлюючі документи на майно, яке було ними придбано за час спільного проживання, залишила у своєму володінні. Крім того, відповідачка без відома позивача здійснила відчуження спільно придбаного спірного автомобіля на користь іншої особи. Кошти, що отримала від відчуження транспортного засобу відповідачка позивачу не надала. В липні 2018 року ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання особистою власністю майна, визнання права власності та виділення частини будівельних матеріалів та обладнання, що були використані в процесі незавершеного будівництвом будинку та поділ земельної ділянки в натурі, в якому після уточнення позовних вимог (том 2 а.с.1-2), остаточно просила: 1. визнати за нею право особистої приватної власності на автомобіль CHERY KIMO, 2008 року випуску, червоного кольору, днз НОМЕР_1 ; 2. визнати за нею право особистої приватної власності на рухоме майно, а саме: килим коричневий розміром 2х3 м, вартістю 500 грн, диван кутовий зеленого кольору, вартістю 3000 грн, мікрохвильову піч (сірий металік), вартістю 1000 грн, пилосос Samsung синього кольору, вартістю 1000 грн, кухонний куточок, стіл, два стільця коричневого кольору, вартістю 2000 грн, ротангові стільці з матрацами, вартістю 2000 грн; 3. припинити право спільної сумісної власності на 2/3 частини майна: будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва житлового будинку і господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за нею право власності на 2/3 частини будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва частини житлового будинку і господарських будівель, розташованих за вищевказаною адресою; 4. визнати за нею право власності на 2/3 частину земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 ; 5. поділити рухоме майно, набуте сторонами за час шлюбу, виділивши їй: пральну машину LG білого кольору, вартістю з врахуванням зносу 5000 грн, мультиварку чорного кольору, вартістю з врахуванням зносу 1000 грн, шафу-купе темно-коричневого кольору з трьома дзеркалами, вартістю з врахуванням зносу 7000 грн, холодильник Whirlpool сірого кольору, вартістю з врахуванням зносу 5000 грн, телевізор Samsung сірого кольору, вартістю з врахуванням зносу 2000 грн; 6. судові витрати покласти на відповідача. Позов обґрунтовано тим, що після розлучення 16.04.2018 з ОСОБА_1 угоди про добровільний розподіл майна, що є спільною власністю подружжя, не досягнуто, тому вона і подає даний позов та просить поділити майно викладеним чином. Майно, яке вона просить визнати її особистою приватною власністю їй подарували батьки, а килим бабуся. Протокольною ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова від 06 вересня 2018 року зустрічний позов ОСОБА_2 приєднано до справи та об`єднано в одне провадження для спільного розгляду. Протокольною ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова від 02 жовтня 2018 року в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено ОСОБА_3 . Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 11 червня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0540 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7410100000:02:046:6606. Виділено ОСОБА_1 станок циркулярний TS 200/800С вартістю 1500 грн., набір столярних інструментів 1500 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 49343 грн у відшкодування 1/2 частини вартості автомобіля CHERY Kimo, 2008 року випуску, днз НОМЕР_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Виділено ОСОБА_2 мультиварку чорного кольору, вартістю 1000 грн., шафу-купе темно коричневого кольору, вартістю 7000 грн., телевізор Samsung сірого кольору, вартістю 2000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 897 грн. 38 коп. в рахунок відшкодування судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження всіх обставин справи. Скаржник посилається на те, що судом не зазначено в рішенні суду на якій підставі їй відмовлено у задоволенні її вимоги про визнання за нею права власності на 2/3 частини земельної ділянки. Також судом відмовлено в задоволенні вимоги про припинення права спільної сумісної власності на 2/3 частини майна будівельних матеріалів та визнання за нею права власності на 2/3 частини вказаних будівельних матеріалів, оскільки за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №26-19 від 26.07.2019 можливість поділу нерухомого майна, а саме спірного будинку не досліджувалась експертом, хоча вона просила суд поставити експерту питання щодо можливості поділу незавершеного будівництвом житлового будинку, яке суд не поставив. Також суд не звернув увагу на той факт, що з відповідачем проживають неповнолітні діти, існує заборгованість зі сплати аліментів, а тому суд на підставі положень частин 2, 3 ст.70 СК України, може збільшити її частку при розподілі майна. Щодо поділу автомобіля, то скаржник не погоджується із висновком експерта щодо його вартості, оскільки в матеріалах справи є висновок експерта про вартість автомобіля при його продажі в сумі 42000 грн, крім того автомобіль не було оглянуто експертами, сама скаржниця не брала участь в проведенні експертизи. Експертиза проводилась не судовими експертами. Судом необґрунтовано відмовлено в поділі рухомого майна, не зважаючи на те, що ОСОБА_1 визнавав цю вимогу, а також безпідставно відмовлено в задоволенні вимоги визнати за нею право особистої приватної власності на деяке рухоме майно, що було подаровано їй особисто. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає доводи, викладені в ній, безпідставними, необгрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню. Скаржниця наполягає на виділення їй у власність 2/3 частини земельної ділянки у зв`язку з тим, що з нею проживають двоє дітей, ОСОБА_1 має заборгованість за аліментами на їх утримання, однак, жодних доказів існування та розмірів такої заборгованості нею надано не було. Крім того, земельна ділянка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності і в разі її поділу, частки кожного є рівними, а відповідно до правового висновку Верховного Суду у справі № 297/2837/17 від 27.12.2019, проживання дітей з одним із подружжя само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Судом першої інстанції законно відмовлено скаржниці у визнанні за нею права особистої приватної власності на автомобіль Chery Kimo 2008 року випуску, експертиза щодо вартості автомобіля проведена з дотриманням норм законодавства, а лист із сервісного центру № 7441 щодо його вартості не є підтвердженням дійсної ринкової вартості автомобіля, належним та допустимим доказом по справі. З вимогою про поділ незавершеного будівництвом житлового будинку позивач за первісним позовом не звертався, при цьому категорично заперечує щодо визнання за ОСОБА_2 2/3 частини незавершеної будівництвом прибудови, звертає увагу суду, що даний об`єкт прибудований до житлового будинку, що належить на праві власності матері позивача за первісним позовом, має з ним спільну стіну та опалюється через котел, що знаходиться у вищевказаному житловому будинку. Крім того, можливість поділу зазначеного нерухомого майна не досліджувалась при проведенні судової будівельно-технічної експертизи. Судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено позивачу за зустрічним позовом у визнанні за нею права особистої приватної власності на спірне рухоме майно, так як останньою не надано доказів щодо наявності в неї такого права на це майно. Заслухавши суддю доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 2,5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення частково не відповідає. Судом встановлено, що сторони з 16.02.2006 перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с.8 т.1), який розірвано заочним рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 16.04.2018 (а.с.19-20 т. 1). Під час шлюбу у сторін народилось двоє дітей 2006 та 2011 року народження (а.с. 50-51). За час перебування сторін у шлюбі ними було придбано рухоме та нерухоме майно, про розподіл якого ставиться питання як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 у поданих ними позовних заявах. Після уточнення позовних вимог, спірним майном сторони визначили: - земельну ділянку площею 0,0540, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7410100000:02:046:6606, з ринковою вартістю відповідно до висновку спеціаліста № С-836 експертного, будівельно-технічного дослідження від 29.05.2018 в сумі 141066 грн (а.с. 9-14 т.1). ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки, а ОСОБА_2 на 2/3; - автомобіль CHERY KIMO, 2008 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_3 , днз НОМЕР_1 (після відчуження його третій особі), з ринковою вартістю відповідно до висновку експерта № И-916 судової автотоварознавчої експертизи від 11.03.2019 в сумі 98686,1 грн (а.с. 171-178 т.1). ОСОБА_1 просив стягнути на його користь 1/2 частину вартості автомобіля, а ОСОБА_2 визнати автомобіль її особистою приватною власністю. Крім того, ОСОБА_1 визначив спірним майном рухоме майно, що набуте під час шлюбу: станок циркулярний (1500 грн), набір столярних інструментів (1500 грн), ноутбук чорного кольору (15000 грн); а ОСОБА_2 : пральну машину LG (5000 грн), мультиварку (1000 грн), шафу-купе (7000), холодильник Whirlpool (5000 грн), телевізор Samsung (2000), будівельні матеріали, використані в процесі будівництва житлового будинку і господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , з ринковою вартістю відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 26-19 від 26.07.2019 в сумі 246514 грн (а.с. 188-202 т.1). Спірне рухоме майно - килим (500 грн), диван кутовий (3000 грн), мікрохвильову піч (1000 грн), пилосос Samsung (1000 грн), кухонний куточок, стіл, два стільця (2000 грн), ротангові стільці з матрацами (2000 грн), ОСОБА_2 просила визнати її особистою приватною власністю. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України. Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів. Рішення суду в спорах, що виникають при поділі майна між подружжям, має бути насамперед направлене на вирішення конфлікту між ними, тобто здійснення судом своєї базової функції ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитись. В постанові Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 360/303/17-ц увага судів звертається на наступне. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення ,ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Частиною першою статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України). За статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлене домовленістю між ними. Відповідно до частини другої та третьої статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує. При цьому сторона має надати докази, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов`язком. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі N 372/504/17. Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними (ч. ч. 1, 2 ст. 71 СК України ), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України). Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини четвертої статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Отже за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. У справі, що переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на спірну земельну ділянку не спростовується. За змістом договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.02.2012, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 251, ОСОБА_2 , отримавши на це письмову нотаріально посвідчену згоду її чоловіка ОСОБА_1 , придбала земельну ділянку площею 0,0540 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7410100000:02:046:6606 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 78-79 т. 1). Відповідно до заяви ОСОБА_1 про згоду на укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу земельної ділянки, це нерухоме майно набувається ними в період перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти і буде об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, при цьому шлюбний договір між подружжям укладено не було. Підпис ОСОБА_1 у вказаній заяві засвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 236 (а.с. 80 т.1). Отже судом першої інстанції дано належну оцінку доказам та доводам ОСОБА_1 щодо спільності права власності подружжя на спірну земельну ділянку. ОСОБА_2 наполягала на виділенні їй 2/3 частини земельної ділянки посилаючись на те, що кошти на її придбання були надані її батьками, однак не підтвердила цей факт жодними належними та допустимими доказами. Також, ОСОБА_2 просила суд відступити від рівності часток у спільному сумісному майні подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що з нею проживає двоє малолітніх дітей, які фактично перебувають на її утриманні, а ОСОБА_1 має заборгованість по сплаті аліментів на дітей. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і інші обставини. Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні (постанова Верховного Суду від 16.12.2019, справа № 308/4390/18). Жодних доказів наявності заборгованості по сплаті аліментів на утримання дітей ОСОБА_2 суду надано не було, при цьому ОСОБА_1 заперечував проти цього факту, посилаючись на розрахунок, виданий виконавчою службою, відповідно до якого заборгованість по сплаті аліментів відсутня (а.с. 141 т. 2). Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 27.12.2019 по справі № 297/2837/17, від 24.09.2020 по справі № 570/685/19 проживання дітей з позивачем само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, скаржницею не доведено. Суд першої інстанції дав належну оцінку усім доводам сторін щодо спірної земельної ділянки, проте, встановивши спільність набутого під час шлюбу майна (земельної ділянки), не доведення факту придбання цього майна за особисті кошти батьків ОСОБА_2 , суд першої інстанції не навів мотивів щодо відмови в задоволенні позовних вимог останньої, не припинив право спільної сумісної власності подружжя об`єкту нерухомого майна та не вирішив питання щодо його розподілу, обмежившись визнанням за ОСОБА_1 права власності на його 1/2 частину. А тому доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є ґрунтовними. З огляду на вказане, рішення суду в цій частині підлягає зміні. Право спільної сумісної власності на земельну ділянку слід припинити, провівши розподіл земельної ділянки між подружжям в рівних частках. Підстави для відступу від рівності часток, на чому наполягала ОСОБА_2 , відсутні. Судом встановлено, що в період шлюбу, а саме 22.06.2013, сторони придбали транспортний засіб марки CHERY KIMO, кузов № НОМЕР_3 , 2008 року випуску, червоного кольору, днз НОМЕР_2 , який був зареєстрований за гр. ОСОБА_2 , а в подальшому, 06.02.2018 був проданий останньою своїй матері ОСОБА_3 та, відповідно, перереєстрований за договором купівлі-продажу на нового власника ОСОБА_3 .. Видано інший номерний знак (а.с. 133 т.1). Відповідно до вимог частин першої, другої ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Згідно з частиною третьою ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державній реєстрації, а також договорів стосовного цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державній реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Відповідно до висновку експерта судової автотоварознавчої експертизи № И-916 від 11.03.2019 дійсна ринкова вартість спірного автомобіля, з урахуванням його фізичного зносу, на дату його відчуження становить 98686,10 грн (а.с. 171-183 т. 1). Доводи апеляційної скарги про те, що дійсна вартість транспортного засобу була встановлена експертом при продажі автомобіля і складала 42000 грн, не заслуговують на увагу, оскільки, як вже зазначалось, вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається шляхом встановлення його ринкової вартості на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого. Встановивши, що автомобіль CHERY KIMO, кузов № НОМЕР_3 , який є спільним майном подружжя, відчужено ОСОБА_2 без згоди чоловіка, суд першої інстанції, зробив обґрунтований висновок про стягнення з неї на користь ОСОБА_1 компенсації вартості належної йому 1/2 частки спільного майна у сумі 49343 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що під час проведення експертизи автомобіль експертами не оглядався, скаржниця не була присутня при проведенні експертизи тому що не була повідомлена належним чином про час та місце її проведення, а також про те, що експертиза взагалі була проведена не судовими експертами, не заслуговують на увагу з огляду на наступне. Експертиза проведена відповідно до вимог Закону України «Про судову експертизу» і положень Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5. Відповідно до протоколу судового засідання від 19.10.2018 (а.с. 160-161 т.1), заперечень щодо доручення проведення судової автотоварознавчої експертизи Експертній фірмі «Еталон» сторонами не заявлено. Зауважень щодо неповноти або неправильності протоколу судового засідання в силу положень ст.. 249 ЦПК України від ОСОБА_2 не надходило. Експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову від проведення експертизи, ОСОБА_1 прибув на огляд об`єкта дослідження, однак, скаржниця та власниця автомобіля ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленими про проведення дослідження, для участі в ньому не прибули, автомобіль для проведення експертизи, всупереч зобов`язання, покладеного на ОСОБА_3 ухвалою суду від 19.10.2018 про призначення експертизи, власницею надано не було. У зв`язку з вказаними обставинами, відповідно до п. 7.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, для визначення вартості КТЗ було застосовано порівняльний методичний підхід. Клопотань про призначення та проведення додаткової судової автотоварознавчої експертизи в разі незгоди скаржниця під час розгляду справи не заявила. Згідно з положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30.05.1997 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» висновок експерта є доказом в цивільному процесі. Тому, висновок експерта є належним та допустимим доказом по справі. Підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права особистої приватної власності на автомобіль CHERY KIMO відсутні, з огляду на те, що автомобіль 06.02.2018 був відчужений і в даний час належить третій особі, а не сторонам у справі. Судом першої інстанції обґрунтовано виділено ОСОБА_2 частину спірного рухомого майна: мультиварку чорного кольору вартістю 1000 грн., шафу-купе темно коричневого кольору вартістю 7000 грн., телевізор Samsung сірого кольору вартістю 2000 грн., у зв`язку з тим, що сторони в судовому засіданні дійшли згоди щодо наявності, поділу та вартості цього майна. При цьому суд взяв до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Щодо наявності, поділу та вартості іншого спільного рухомого майна, яке просила виділити ОСОБА_2 , сторони згоди не дійшли, клопотань про проведення судової експертизи щодо визначення його вартості сторони не заявляли. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування. ОСОБА_2 просила визнати за нею право особистої приватної власності на рухоме майно, яке, за її словами, було подароване особисто їй (килим, диван кутовий, мікрохвильову піч, пилосос, кухонний куточок, два стільці, а також ротангові стільці з матрацами). Відповідач визнав, що мікрохвильову піч, пилосос та ротангові стільці з матрацами дійсно були подаровані його дружині. З огляду на положення ст. 82 ч.1 ЦПК України, за якою обставини, що визнаються сторонами не підлягають доказуванню, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню. За ОСОБА_2 слід визнати право особистої приватної власності на мікрохвильову піч (сірий металік), вартістю 1000 грн, пилосос Samsung синього кольору, вартістю 1000 грн, ротангові стільці з матрацами, вартістю 2000 грн. В цій частині доводи апеляційної скарги є ґрунтовними і такими, що підлягають задоволенню. Судом першої інстанції при розгляді позовних вимог ОСОБА_2 щодо поділу будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва житлового будинку і господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та визнання за нею права власності на вказане майно не наведено в рішенні суду підстав відмови в позові. Відмовляючи в задоволенні вимог в заявленій частині, суд виходив з того, що ОСОБА_1 з вимогою про поділ незавершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1 не звертався. Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду, враховуючи наступне. За змістом частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності на нього. 30 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 454/1678/16-ц, провадження № 61-13096св18 (ЄДРСРУ № 79805820) вказав, що у ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об`єкт будівництва» (статті 876, 877, 879, 881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься. Системне тлумачення категорій «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України ) та «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення відносно неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та у порядку визначених цивільним законодавством (постанова Верховного Суду від 16.01.2019 по справі № 367/2212/16-ц). Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Зазначене узгоджується і правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 520/16281/15-ц, від 25.05.2020 у справі № 347/955/16. Відповідач-позивач ОСОБА_2 ставила питання про припинення права спільної сумісної власності та визнання за нею права на 2/3 частини будівельних матеріалів, що були використані для будівництва житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Питання про розподіл незавершеного будівництвом домоволодіння сторони не порушували. Відповідно до висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи № 26-19 від 26.07.2019, ринкова вартість частини житлового будинку незавершеного будівництвом, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складає 246514 грн. (а.с. 188-202 т.1). Відсоток будівельної готовності вказаного об`єкта складає 100% і він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не прийнятий до експлуатації і право власності на нього ще не оформлене. Враховуючи доведеність набуття будівельних матеріалів, що були використані в процесі будівництва домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , під час шлюбу, вказане майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу. Проте підстави для припинення судовим рішенням права спільної сумісної власності на будівельні матеріали є недоцільним, оскільки вказане майно є рухомим і таким, що не тягне за собою державної реєстрації права власності. При проведенні розподілу будівельних матеріалів суд виходить з рівності часток подружжя. За обставин, що викладені вище, підстави для відступлення від рівності часток за ч.3 ст.70 СК України - відсутні. В іншій частині рішення суду є законним та обґрунтованим і доводи, що викладені в апеляційній скарзі, судових висновків не спростовують. Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат колегія суддів виходить із приписів статті 141 ЦПК України, статей 4, 6 Закону України «Про судовий збір». Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 , після всіх уточнень позовних вимог, визначив ціну позову в розмірі 137876 грн та сплатив 1378,76 грн судового збору (а.с. 1, 143, 239 т. 1). ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою, сплативши судовий збір в сумі 1027,83 грн. При розрахунку судових витрат необхідно виходити з дійсної ринкової вартості спірного майна, визначеної на час розгляду справи. Сума позову, виходячи з обсягу майна, заявленого за зустрічним позовом до розподілу, складає 386572,77 грн. Сума судового збору визначається в розмірі 1% від суми заявлених вимог та складає 3865,73 грн. Недоплачена ОСОБА_2 сума судового збору складає 2837,9 грн (3865,73 -1027,83 =2837,9). При подачі апеляційної скарги скаржниця сплатила судовий збір 4554 грн. Виходячи з суми позову та судового збору, який повинен був сплачений в суді першої інстанції (3865,73 грн) при подачі позову, позивач при подачі апеляційної скарги не доплатила 1244,6 грн (3865,73 х 150% : 100 = 5798,6 грн; 5798,6 4554 = 1244,6). Таким чином, з ОСОБА_2 на користь держави слід стягнути недоплачений судовий збір в судах першої та апеляційної інстанцій в сумі 4082,5 грн (2837,9 +1244,6 =4082,5 ). Позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково на 89 %. Виходячи з понесених судових витрат, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 1227,1 грн (1378,73 х 89% : 100 = 1227,1). Позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено частково на 54 %. Виходячи з понесених судових витрат в судах першої та апеляційної інстанцій, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 5218,73 грн (2087,49 +3131,24 = 5218,73). З огляду на положення ст. 265 ч.12 ЦПК України, провівши взаємозарахунки з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 3991,63 грн (5218,73 1227,1 грн =3991,63) судових витрат за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій. Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч.1 п.4, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 червня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про припинення права спільної сумісної власності на 2/3 частини майна - будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва житлового будинку і господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва частини житлового будинку і господарських будівель, розташованих за вищевказаною адресою; визнання рухомого майна особистою приватною власністю, та в частині розподілу судових витрат скасувати, в частині розподілу земельної ділянки - змінити. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права спільної сумісної власності на 2/3 частини майна - будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва житлового будинку і господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та визнання за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва частини житлового будинку і господарських будівель, визнання права власності на 2/3 частини земельної ділянки - задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, вартістю 123 257 грн, використаних в процесі будівництва частини житлового будинку і господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, вартістю 123 257 грн, використаних в процесі будівництва частини житлового будинку і господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Припинити право спільної сумісної власності на земельну ділянку кадастровий номер 7410100000:02:046:6606 за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині за кожним на земельну ділянку кадастровий номер 7410100000:02:046:6606 за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 рухоме майно - мікрохвильову піч (сірий металік), вартістю 1000 грн ; пилосос Samsung синього кольору, вартістю 1000 грн; ротангові стільці з матрацами, вартістю 2000 грн. В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 червня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 ) судові витрати в сумі 3991,63 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави недоплачений судовий збір в судах першої та апеляційної інстанцій в сумі 4082,5 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення Судді Чернігівського апеляційного суду І. О. Боброва Н. В. Висоцька Л. К. Харечко Повний текст постанови складений 11.12.2020.