Постанова Київський апеляційний суд № 757/66739/19-ц

Справа № 757/66739/19-ц Головуючий 1 інстанція- Вовк С.В. Провадження № 22-ц/824/11490/2020 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 10 грудня 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м.Києва від 12 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення пені за прострочення виконня зобов`язання,- в с т а н о в и в: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що 03 березня 2008 року між нею і ПриватБанком було укладено депозитний договір № SAMDN47000701014379, за умовами якого вона передала банку грошові кошти у розмірі 800 євро із процентною ставкою 8 % річних. Для внесення зазначених коштів було відкрито рахунок № НОМЕР_1 . Договір укладено строком на 12 місяців до 03 березня 2009 року, однак надалі його дія була пролонгована. Окрім того, 12 січня 2010 року між нею і ПриватБанком було укладено депозитний договір № SAMDN2500079087991, за яким вона передала відповідачу грошові кошти у розмірі 14000 грн. із процентною ставкою 22,5 % річних. Для внесення зазначених коштів було відкрито рахунок № НОМЕР_2 . Договір укладено строком на 12 місяців до 12 січня 2011 року. Посилалася, що навесні 2014 року у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим доступ до коштів було заблоковано, а її неодноразові звернення до банку про повернення депозитних вкладів задоволені не були у зв`язку з чим вона звернулася до суду. Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 06 березня 2017 року її позов задоволено, стягнуто з відповідача на її користь за депозитним договором № SAMDN47000701014379 від 03 березня 2008 року: 1377,98 євро - суму вкладу станом на 03 березня 2014 року; 51,65 євро - проценти за період із 03 березня 2014 року по 20 серпня 2014 року; 29,48 євро - проценти за період із 21 серпня 2014 року по 09 жовтня 2016 року; 1350,78 євро - пені за період із 03 березня 2014 року по 09 жовтня 2016 року; еквівалент 107,82 євро, що складає 3103,06 грн. - 3 % річних за період із 03 березня 2014 року по 09 жовтня 2016 року. Цим же рішенням стягнуто з відповідача на її користь за депозитним договором № SAMDN25000709087991 від 12 січня 2010 року: 13972,55 грн. - суму вкладу станом на 12 - 2 - березня 2014 року; 1395,34 грн. - проценти за період із 03 березня 2014 року по 20 серпня 2014 року; 298,97 грн. - проценти за період із 21 серпня 2014 року по 09 жовтня 2016 року; 13652,15 грн. - пені за період із 12 березня 2014 року по 09 жовтня 2016 року; 1082,97 грн. - 3 % річних за період із 12 березня 2014 року по 09 жовтня 2016 року; 11947,93 грн. - індекс інфляції. Постановою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року касаційна скарга ПриватБанку задоволена частково ухвала суду апеляційної інстанції в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення пені скасована і направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення залишено без змін. Отже зобов`язання банку перед нею станом на 21 серпня 2014 року становило 1429,63 євро за депозитним договором № SAMDN47000701014379 від 03 березня 2008 року та 15367,89 грн. за депозитним договором № SAMDN25000709087991 від 12 січня 2010 року. Вказувала, що 18 грудня 2019 року відповідач отримав та зареєстрував заяву, в якій вона запропонувала банку добровільно виконати рішення Деснянського районного суду м.Києва від 06 березня 2017 року і сплатити кошти за вкладом, яка банком не задоволена. Посилаючись на порушення її прав як споживача, на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» просила стягнути з відповідача на її користь пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення за період із 24 грудня 2018 року по 24 грудня 2019 року, а саме: за депозитним договором від 03 березня 2008 року № SAMDN47000701014379 у розмірі 15654,44 євро; за депозитним договором від 12 січня 2010 року № SAMDN25000709087991 у розмірі 168278,39 грн. Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 12 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто із АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за депозитним договором від 03 березня 2008 року № SAMDN47000701014379 пеню у розмірі 1429,63 Євро та за депозитним договором від 12 січня 2010 року № SAMDN25000709087991 пеню у розмірі 15367,89 грн. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції, зменшивши розмір пені за обома договорами відповідно до принципів розумності, справедливості та пропорційності, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що стягнутий судом розмір пені є завищеним і таким, що не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності. Надмірний розмір пені спотворює її дійсне правове призначення і перетворюється на несправедливе джерело отримання невиправданих додаткових прибутків. Вважає, що збитками позивача є неотримані ним проценти за обома договорами вкладу у розмірі 81,13 євро і 1694,31 грн. відповідно, що підтверджується постановами Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18. Суд помилково стягнув пеню у євро, що суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема ст.533 ЦК України, згідно якої грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Позивачка ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив її позов, а доводи апеляційної скарги ПриватБанку є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. В суді апеляційної інстанції представник АТ КБ «ПриватБанк» адвокат Куценко О.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Печерського районного суду м.Києва як незаконне. - 3 - Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Дугінов Д.А. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі. Судом встановлено, що 03 березня 2008 року між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір № SAMDN47000701014379, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку грошові кошти у розмірі 800 євро із процентною ставкою 8 % річних. Договір укладено строком на 12 місяців і надалі дія договору була продовжена. Окрім того, 12 січня 2010 року між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір № SAMDN2500079087991, за яким ОСОБА_1 передала банку грошові кошти у розмірі 14000 грн. із процентною ставкою 22,5 % річних. Договір укладено строком на 12 місяців до 12 січня 2011 року. У зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим навесні 2014 року доступ позивачки до коштів було заблоковано, а її неодноразові звернення до банку про повернення депозитних вкладів задоволені не були у зв`язку з чим вона звернулася до суду. Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 06 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь за депозитним договором № SAMDN47000701014379 від 03 березня 2008 року: 1377,98 євро - суму вкладу станом на 03 березня 2014 року; 51,65 євро - проценти за період із 03 березня 2014 року по 20 серпня 2014 року; 29,48 євро - проценти за період із 21 серпня 2014 року по 09 жовтня 2016 року; 1350,78 євро - пені за період із 03 березня 2014 року по 09 жовтня 2016 року; еквівалент 107,82 євро, що складає 3103,06 грн. - 3 % річних за період із 03 березня 2014 року по 09 жовтня 2016 року. Цим же рішенням стягнуто з відповідача на її користь за депозитним договором № SAMDN25000709087991 від 12 січня 2010 року: 13972,55 грн. - суму вкладу станом на 12 березня 2014 року; 1395,34 грн. - проценти за період із 03 березня 2014 року по 20 серпня 2014 року; 298,97 грн. - проценти за період із 21 серпня 2014 року по 09 жовтня 2016 року; 13652,15 грн. - пені за період із 12 березня 2014 року по 09 жовтня 2016 року; 1082,97 грн. - 3 % річних за період із 12 березня 2014 року по 09 жовтня 2016 року; 11947,93 грн. - індекс інфляції. Постановою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року касаційна скарга ПриватБанку задоволена частково ухвала суду апеляційної інстанції в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення пені скасована і направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення залишені без змін. - 4 - Таким чином, зобов`язання ПАТ КБ «ПриватБанк» перед ОСОБА_1 станом на 21 серпня 2014 року складають 1429,63 євро за депозитним договором № SAMDN47000701014379 від 03 березня 2008 року та 15367,89 грн. за депозитним договором № SAMDN25000709087991 від 12 січня 2010 року. Заява позивачки, отримана відповідачем 18 грудня 2019 року, в якій вона запропонувала банку добровільно виконати рішення Деснянського районного суду м.Києва від 06 березня 2017 року і сплатити кошти за вкладом, банком не задоволена. Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського вкладу сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом (ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів») у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день прострочення. При цьому суд виходив з того, що розмір нарахованої неустойки значно перевищує розмір збитків і є неспівмірним, а тому згідно ч.3 ст.551 ЦК України зменшив її розмір до фактичного розміру банківських вкладів. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Згідно положень ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право мирно володіти своїм майном та неможливість позбавлення особи свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права закріплені у статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч.1 ст.1058 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. У ч.3 ст.1060 ЦК України зазначено, що за договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист рав споживачів» у разі коли виконавець прострочує виконання (надання) послуги згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги). Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. - 5 - За таких обставин з огляду порушення відповідачем прав позивачки на повернення внесених нею грошових вкладів, суд вірно захистив її права як вкладника і споживача фінансових послуг та стягнув передбачену Законом України «Про захист прав споживачів» пеню за обома депозитними договорами. Також, суд вірно у відповідності з положеннями ч.3 ст.551 ЦК України зменшив її розмір до суми неповернутих вкладів. Водночас, колегія суддів не може погодитися із рішенням суду в частині стягнення пені в розмірі 1429,63 євро, оскільки вони не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Стягуючи із відповідача пеню за депозитним договором від 03 березня 2008 року № SAMDN47000701014379 в сумі 1429,63 євро, тобто в іноземній валюті, суд не врахував, що пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів», а відтак за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України. За таких обставин висновки суду першої інстанції щодо визначення суми пені на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у іноземній валюті є хибними. Така правова позиція викладена у цілому ряді постанов Верховного Суду України: від 22 березня 2017 року у справі № 6?2829цс16; від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16; від 7 грудня 2016 року у справі № 6-362цс16; від 15 травня 2017 року у справі № 6-211цс17; від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1881цс16. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, де Велика Палата вказала про можливість стягнення пені, визначеної Законом України «Про захист прав споживачів», виключно у гривні. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в в частині стягнення пені в іноземній валюті ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає зміні. З урахуванням ст.549 ЦК України, ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» та встановлених у справі обставин колегія суддів стягує пеню за депозитним договором № SAMDN47000701014379 від 03 березня 2008 року в розмірі 36852 гривні 86 коп., яка відповідає 1429,63 євро за курсом НБУ станом на 24 грудня 2019 року, згідно розрахунку курсу євро до гривні, наведеного у позовній заяві. Доводи апеляційної скарги про те, що стягнутий судом розмір пені є завищеним і таким, що не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, а надмірний розмір пені спотворює її дійсне правове призначення і перетворюється на несправедливе джерело отримання невиправданих додаткових прибутків, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Визначений судом розмір пені відповідає загальним засадам цивільного законодавства, в тому числі вимогам справедливості, розумності і пропорційності. При цьому апеляційний суд враховує, що вклад неповернуто позивачці протягом більше шести років, а також те, що внаслідок дій відповідача позивачка вимушена захищати своє право в - 6 - судовому порядку. Доводи скарги про те, що збитками позивачки є неотримані нею проценти за обома договорами вкладу у розмірі 81,13 євро і 1694,31 грн., а відтак розрахунки пені за ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» є невірними, оскільки пеня має розраховуватися не від суми вкладу, а від суми послуги, якою є проценти за вкладом, безпідставні. В даному випадку позивачці не була повернута сума внесеного нею вкладу, а відтак пеня має нараховуватися на всю суму неповернутих коштів, що підтверджується вказаним вище правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі 761/26293/16-ц, де Велика Палата вказала про правильність нарахування судами пені саме на суму неповернутого вкладу, а не на відсотки, як помилково вважає відповідач. За змістом наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду вартість послуги, на яку нараховується пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення, співпадає з розміром утримуваних банком коштів. Посилання скаржника на необхідність врахування судової практики Верховного Суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, де збитками позивача визначено лише неотримані ним проценти за вкладом, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Такі доводи, суперечать змісту наведених скаржником постанов Верховного Суду, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень і в яких Верховний Суд зазначив, що послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага. Таким благом є видача (повернення) вкладнику його коштів. Тлумачення ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави зробити висновок, що нарахування пені має відбуватися на всю суму утримуваних банком коштів. Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що з урахуванням логічного й системного тлумачення положень ст.ст.403-404 ЦПК України і ст.ст.13, 36, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати КЦС - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів КЦС. Таким чином, у випадку розбіжностей підлягає застосуванню не позиція, що міститься у постановах колегії суддів КЦС, а саме висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі 761/26293/16-ц, який і врахований судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні даного спору. Окрім того, наведене відповідає приниципу юридичної визначеності, бо якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти - 7 - Румунії», заява № 76943/11, § 123). Решта доводів апеляційної скарги враховані при зміні рішення. Оскільки зміна рішення стосується виключно зміни грошової одиниці стягнення, без зміни її розміру, то судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволити частково. Рішення Печерського районного суду м.Києва від 12 червня 2020 року в частині вимог про стягнення пені за депозитним договором № SAMDN47000701014379 в сумі 1429,63 євро змінити, стягнувши з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського 1-д, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_1 ) пеню за депозитним договором № SAMDN47000701014379 від 03 березня 2008 року за період із 24 грудня 2018 року по 24 грудня 2019 року в розмірі 36852 гривні 86 коп. В іншій частині рішення Печерського районного суду м.Києва від 12 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: