Постанова Київський апеляційний суд № 759/15052/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 759/15052/19 Головуючий у 1 інстанції: Фролова І.В. провадження №22-ц/824/13475/2020 Суддя-доповідач: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 09 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Судді-доповідача: Олійника В.І., суддів: Кулікової С.В., Желепи О.В., при секретарі: Гоін В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення пені, - в с т а н о в и в : У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» пеню в розмірі 3% в день за прострочення виконання зобов`язання по перерахуванню грошових коштів з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на його ім`я ( ОСОБА_1 ) - пеню у частковому розмірі: 1/10 частини суми пені, нарахованої за 90 днів прострочення, що становить 1 357 892 грн. 64 коп., судові витрати стягнути з відповідача. Свої вимоги обґрунтовував тим, що у столичному відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» протягом 2017-2018 років було відкрито ним (позивачем) банківські рахунки фізичної особи (поточні та депозитні рахунки на підставі поданих анкет-заяв про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк». Зазначав, що 01 вересня 2017 року у АТ КБ «Приватбанк» йому ( ОСОБА_1 ) було відкрито рахунки для поповнення в іноземних валютах в доларах США: НОМЕР_2 та в EURO: НОМЕР_3 . Згідно угоди №SAMDNWFC00035432316 від 12.06.2017 року позивачу було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховувалися кошти з депозитних рахунків після закінчення строку депозитів або на вимогу вкладника (позивача), проценти за депозитом; по якому здійснювалися розрахункові операції в торговельній мережі, розрахунки в мережі Інтернет, зняття готівки через банкомати і каси банківських установ, а також списання, перерахування коштів згідно поданих власником рахунку платіжних (меморіальних) доручень на банківські рахунки різних отримувачів в банках України та за кордоном. Також було відкрито депозитний рахунок № НОМЕР_4 на підставі Угоди №SAMDNWFD0072133091800 від 19.11.2018 року, де зберігалися грошові кошти позивача. На один із рахунків позивача надійшли кошти у розмірі 459 791,09 доларів США. Вказував, що 26 грудня 2018 року у позивача виникла потреба у перерахуванні коштів з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його рахунок у турецькому банку для розрахунку із третіми особами згідно наявних зобов`язань перед ними. Однак дане розпорядження не було виконано. Неможливість отримання позивачем належних йому коштів змусили позивача звернутися з позовом до суду. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року позовну заяву задоволено у повному обсязі. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню за 36 днів прострочення виконання зобов`язання за період від 27 грудня 2018 року до 31 січня 2019 року (включно), що становить 5 905 440 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 10510 грн. в дохід держави В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким в задоволенні позову відмовити. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що 08 червня 2017 року ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.11). 12 червня 2017 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» укладено договір №SАMDNWFС00035432316 на оформлення поточного рахунку, на який зараховувалися кошти з депозитних рахунків після закінчення строку депозитів або на вимогу вкладника (позивача), проценти за депозитом; по якому здійснювалися розрахункові операції в торговельній мережі, розрахунки в мережі Інтернет, зняття готівки через банкомати і каси банківських установ, а також списання, перерахування коштів згідно поданих власником рахунку платіжних (меморіальних) доручень на банківські рахунки різних отримувачів в банках України та за кордоном. За п.2.1.2 Умов та Правил надання банківських послуг у «Приватбанк» передбачено, що поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України; 2.1.2.1. БАНК відкриває кожному КЛІЄНТУ Банківський рахунок відповідно до Інструкції НБУ "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" після проходження Клієнтом процедури Ідентифікації та здійснює його розрахунково-касове обслуговування; 2.1.2.2. Клієнт на підставі ст.634 Цивільного кодексу України приєднується до Умов та правил надання банківських послуг шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил, що разом становлять Договір банківського рахунку. 01 вересня 2017 року у АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 відкрито рахунки для поповнення в іноземних валютах США: НОМЕР_2 та в EURO: НОМЕР_3 . Судом встановлено, що 26 грудня 2018 року ОСОБА_1 надав платіжне доручення (ID:SW24IC26052353) в АТ КБ «Приватбанк» для перерахування коштів у розмірі 200 000 доларів США з рахунку у АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_5 на реквізити у CREDITWEST BANK FINAL Beneficiary1/Boris Samoilov/ISTANBUL. Проте, дане розпорядження по перерахуванню коштів АТ КБ «Приватбанк» не виконано. Відповідач у своєму відзиві зазначав, що за результатами здійсненого аналізу валютним контролем банку, відповідно до вимог Положення про порядок здійснення банками аналізу та перевірки документів (інформації) про фінансові операції та їх учасників, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.08.2016 року №369 (втрата чинності з 07.02.2019 року), та відповідної перевірки, Банк дійшов висновку, що ініційована позивачем фінансова операція, а саме: переказ коштів SWIFT-платежем на суму 200 000 доларів США за межі України, містить ознаки ризикової, у зв`язку з чим, згідно п.7 Положення, у Банку виник обов`язок встановити джерело походження таких коштів. Оскільки позивач не надав підтвердження походження зазначених коштів, тому банк відмовив у здійсненні операції щодо перерахування коштів у розмірі 200 000 доларів США. Також відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначав, що позивач здійснив переказ коштів у розмірі понад 200 000 доларів США за межі України зі свого рахунку НОМЕР_5 на рахунок у банку CREDITWEST BANK FINAL Beneficiary1/Boris Samoilov/ISTANBUL. Саме тому відповідач вважав, що факт здійснення банком перешкоди у користуванні та розпорядженні позивачем власними коштами на власний розсуд не відбувся. Встановлено, що 20 червня 2019 позивач звернувся із заявою про досудове врегулювання спору. Отже, ПАТ КБ «Приватбанк» взяті на себе зобов`язання не виконав, доказів, які б спростовували наявність депозитних зобов`язань перед позивачем, суду не надано і такі дані матеріали справи не містять. Судом встановлений факт звернення позивача до відповідача із заявою про видачу коштів та нарахованих відсотків та незадоволення відповідачем даної заяви. Стороною укладеного договору банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», тому згідно зі статтями 526, 631, 651, 653, 1058,1075 ЦК України зобов`язання за договором має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як вбачається з ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що клієнт банку є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме, сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення. Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання. Питання зменшення розміру пені вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин. Як вбачається з положень ч.1, 2 ст.1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу. Згідно зі ст.1075 ЦК України договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відмовляючись повернути кошти, які належать на праві власності позивачу, відповідач порушив положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до ст.5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції. Згідно зі ст.1 Протоколу №1 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цей же принцип закріплено і в ст.41 Конституції України. Висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для нарахування та стягнення пені на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» є обґрунтованим. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) висловила правову позицію щодо стягнення пені та зазначила, що відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3% вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Отже, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові дійшла висновків щодо стягнення з банку пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за прострочення зобов`язання з видачі клієнтові належних йому за договором банківського рахунку, яка обраховується від суми утримуваних банком коштів. Аналогічні висновки про те, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені у розмірі 3% від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі викладено у постановах Верховного Суду: від 05 червня 2019 року у справі №757/32522/17-ц (провадження №61-461св19), від 19 червня 2019 року у справі №359/8114/17 (провадження №61-81св19), від 11 січня 2020 року у справі №335/11482/16-ц (провадження №61-19787св19), від 29 січня 2020 року у справі №757/53464/18 (провадження №61-14248св19), від 15 квітня 2020 року у справі №756/14910/16-ц (провадження №61-14561св19). Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суд визнає у межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, ураховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між інтересами сторін у справі, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України). Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі №6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 грудня 2018 року у справі №703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц. Отже, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі, що більше ніж удвічі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи. Враховуючи викладене, колегія суддів, вважає можливим зменшити розмір неустойки, що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві. Частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, положення ч.3 ст.551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що цей розмір значно перевищує розмір збитків. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться лише до переоцінки доказів у справі. Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на викладене, оскільки відсутні докази завдання збитків ОСОБА_1 , що затримка у виплаті призвела до великих збитків, то колегія суддів вважає відсутніми підстави для стягнення пені у зазначеному судом першої інстанції розмірі і вважає за необхідне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року змінити, зменшивши розмір стягнутої пені за прострочення виконання зобов`язання до суми 200 000 грн. В іншій частині рішення слід залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.207, 260, 261, 263, 373, 374 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року змінити, зменшивши розмір стягнутої пені за прострочення виконання зобов`язання до суми 200 000 грн. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 11 грудня 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: