Постанова 4824 № 378/269/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 378/269/20 Головуючий у суді першої інстанції: Гуртовенко Р.В. № апеляційного провадження: 22-ц/824/13008/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Волошиної В.М. Суддів Слюсар Т.А., Кирилюк Г.М. Секретаря судового засідання Рудик О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 20 серпня 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, в с т а н о в и л а: У березні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відповідно до укладеного між банком та відповідачем договору б/н від 29 березня 2012 року. Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 20 серпня 2020 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» кредитну заборгованість згідно анкети-заяви б/н від 29 березня 2012 року за тілом кредиту в сумі 1 639,45 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 44,14 грн. В задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених вимог, позивач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмовлених вимог у стягненні заборгованості за відсотками за користування кредитом та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», мотивуючи тим, що рішення суду в цій частині вимог ухвалено з порушенням норм процесуального і матеріального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що висновки суду першої інстанції про те, що сторонами не погоджено умов кредитування щодо сплати процентів за кредитним договором ґрунтуються на припущеннях. Судом першої інстанції не враховані надані позивачем докази, з яких вбачається, що відповідач приєднався до запропонованої банком пропозиції, а тому відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про те, що договір не був укладений. Підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи часткове погашення заборгованості відповідач висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Таким чином, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні процентів за користування кредитом, чим порушив вимоги ст. 1048,1054 ЦК України. Відповідач, у визначений ухвалою суду строк, не скористався процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу. У судовому засіданні представник позивача Штронда А.М. підтримав доводи апеляційної скарги. Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи судом повідомлений у встановленому законом порядку, у тому числі у порядку, передбаченому ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, з опублікуванням оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. У відповідності до вимог статті 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у його відсутності. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. З матеріалів справи вбачається, що 29 березня 2012 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, з видачею платіжної картки для авторизації (а.с. 20). В анкеті-заяві зазначено, що позичальник (відповідач у справі) згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. На підтвердження обставин приєднання позичальника ОСОБА_1 до умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що викладені на банківському сайті, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна COLD» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 (а.с.21, 45). Доказів ознайомлення позичальника ОСОБА_1 з тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умовами і правилами надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», з якими він погодився при підписанні анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, позивачем не надано. У зв`язку з порушенням позичальником строків повернення грошових коштів, що встановлені договором та виникненням заборгованості, кредитор 15 березня 2020 року звернувся до суду, пред?явивши вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором в сумі 77 942,60 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 1 639,45 грн.; залишку заборгованості за процентами за користування кредитом - 70 115,41 грн., нарахована пеня у розмірі 2 000,00 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 3 687,74 грн. (штраф процентна складова). Надаючи юридичну оцінку правовідносинам сторін, судом першої інстанції встановлено, що за умовами укладеного сторонами договору у вигляді анкети-заяви від 29 березня 2012 року банк надав позичальнику ОСОБА_1 суму кредиту у розмірі 300,00 грн., з подальшим збільшенням ліміту до 3200,00 грн., останній отримав грошові кошти та користувався ними. Взяті на себе зобов`язання з повернення суми позики не виконав, станом на 29 лютого 2020 року за позичальником обліковується заборгованість за тілом кредиту в сумі 1 639,45 грн. Задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк» в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості за зобов`язанням з повернення суми позики у розмірі 1 639,45 грн., суд першої інстанції виходив із того, що у порушення умов кредитного договору позичальник ОСОБА_1 фактично отримані та використанні кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернув, чим порушив права кредитора, а тому позовні вимоги в цій частині є доведеними та підлягають задоволенню. В цій частині задоволених вимог рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржується. Не містить апеляційна скарга позивача і доводів щодо оскарження рішення суду першої інстанції в частині відмовлених вимог щодо стягнення неустойки у вигляді пені за порушення виконання зобов`язання в сумі - 2 000,00 грн., а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 3 687,74 грн. (штраф процентна складова). Перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в частині вирішення вимог позивача щодо стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, колегія суддів виходить з такого. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 626, 628 ЦК України). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом - стаття 1054 ЦК України. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що розмір і порядок одержання процентів за користування кредитними коштами поділяються на такі, що встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В частині договірних зобов`язань правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - частина першою, другою статті 207 ЦК України. Досліджений колегією суддів укладений сторонами кредитний договір у вигляді анкети-заяви б/н від 29 березня 2012 року вказує на те, що умови договору не містять домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами. Отже, аналіз умов договору сторін та зміст зазначених правових норм не дає підстав для висновку про досягнення сторонами згоди щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, а тому такий договір не може бути підставою для покладення на позичальника ОСОБА_1 цивільно-правової відповідальності за невиконання позичальником умов кредитного договору в частині сплати процентів за користування кредитними коштами. Посилання позивача про приєднання позичальника до викладених на банківському сайті тарифів, умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», якими передбачено розмір та підстави стягнення процентів за користування кредитом є безпідставним, з огляду на наступне. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, сторона, яка розробляє та встановлює умови договору ( у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк») повинна підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші, вони доведені до відома споживача послуг та йому зрозумілі, оскільки в силу статей 633, 634 ЦК України другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У справі, що переглядається, договірні відносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід дійти висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Позивач АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи право вимоги стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 70 115,41 грн. посилається на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна COLD» та витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, як невід`ємні частини спірного договору. Разом з тим, матеріали справи не містять та позивачем не підтверджено, що саме ці Тарифи та Умови і правила надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними при підписанні анкети-заяви про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, тому наданий банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не може розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. Правовий аналіз умов договору сторін та зміст зазначених правових норм не дає підстав для висновку про застосування до спірних правовідносин частини першої статті 634 ЦК України (договір приєднання), оскільки при укладенні договору з ОСОБА_1 банк АТ КБ «ПриватБанк» не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування, зокрема щодо розміру і порядку нарахування процентів. Суд першої інстанції, надаючи юридичну оцінку правовідносинам сторін, правильно виходив із того, що тарифи обслуговування кредитних карт і умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача, а тому вони не є складовою частиною укладеного з позичальником ОСОБА_1 договору № б/н від 29 березня 2012 року, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з позичальника на користь банку процентів за користування кредитом. Інші доводи апеляційної скарги позивача, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування судового рішень в частині вирішених вимог АТ Комерційний банк «ПриватБанк» щодо стягнення заборгованості по нарахованим процентам за користування кредитом. В частині задоволених вимог про стягнення з відповідача заборгованості за зобов`язанням з повернення суми позики у розмірі 1 639,45 грн., а також в частині відмовлених вимог щодо стягнення неустойки у вигляді пені за порушення виконання зобов`язання в сумі - 2 000,00 грн., а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500,00 грн. (штраф фіксована частина) та 3 687,74 грн. (штраф процентна складова) рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ Комерційний банк «ПриватБанк» в межах її доводів задоволенню не підлягає, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги не відшкодовуються та покладаються на позивача. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 20 серпня 2020 року в частині вирішення вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 14 грудня 2020 року. Головуючий Судді: