Постанова 4805 № 289/1678/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №289/1678/19 Головуючий у 1-й інст. Сіренко Н. С. Категорія 39 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2020 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого - судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Кучерявого О.В. без участі сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 01 червня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Сіренко Н.С. у м.Радомишлі, у цивільній справі №289/1678/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У жовтні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом. Банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 99870, 80 грн. та судові витрати. В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_2 з метою отримання банківських послуг звернувся в банк, у зв`язку із чим підписав заяву №б/н від 21.12.2017 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 25000,00грн., чим підтвердив свою згоду на приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Позивач зазначив, що вказаними Умовами та Правилами передбачено повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, пені та штрафів. Відповідач зобов`язання належним чином не виконував, а тому станом на 14.07.2019 року заборгованість за договором становила 99870, 80 грн., з яких: 59766,10 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 31837,00 грн.- заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3035,76 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками;0,00 грн.- нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 0,00 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн.; 500 грн. - штраф (фіксована складова); 4731,94 грн. - штраф (процентна складова). Виходячи із наведеного, позивач просив задовольнити позовні вимоги. Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 травня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 41818,99 грн. (сорок одна тисяча вісімсот вісімнадцять грн. 99 коп.) та судовий збір в розмірі 804,38 грн. (вісімсот чотири грн. 38 коп.), а всього 42623,37 грн. (сорок дві тисячі шістсот двадцять три грн. 37 коп.). У поданій апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині незадоволених вимог та ухвалити нове судове рішення в цій частині про задоволення позову. Зокрема зазначає, що відповідач підписав анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку та отримав кредитну картку, а тому кредитний договір вважається укладеним. Вказує, що відповідач отримував кредитні кошти та користувався ними. Зазначає, що розмір заборгованості по кредитному договору підтверджується поданим розрахунком, і на його думку суд безпідставно стягнув суму непогашеного кредиту, виходячи із розрахунку різниці фактично використаних коштів і фактично внесених, оскільки Банк просив стягнути заборгованість по тілу кредиту, заборгованість за простроченим тілом кредиту, процентів та неустойок, що підтверджується і поданою ним випискою. Вказує, що договір є чинним, відповідач прийняв його умови, а відтак і заявлені суми неустойок та штрафів підлягають стягненню. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 1.12.2017 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. При цьому зазначалось, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті Приватбанку, і позичальник зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку. Згідно розрахунку за договором б/н від 21.12.2017 року станом на 14.07.2019 року погашено заборгованість за тілом кредиту - 51737,85, погашено заборгованість за простроченим тілом кредиту - 20,89, погашено заборгованості по нарахованим відсоткам - 0,00, погашено заборгованості по простроченим відсоткам - 0,00, погашено заборгованості по пені (штрафам), комісії - 0,00. Заборгованість за тілом кредиту - 59766,10, заборгованість за простроченим тілом кредиту - 31837,00, заборгованість за нарахованими відсотками 3035,76, нарахована пеня за прострочене зобов`язання - 0,00, заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 0,00, загальна заборгованість за наданим кредитом - 94638,86, заборгованість по судовим штрафам - 5231,94, а разом 99870,80 (а.с.7). Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції дійшов висновку, оскільки у анкеті-заяві від 21.12.2017 сума наданого кредиту не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді пені, штрафів та строку кредитування, тому банком необґрунтовано визначено суму боргу за тілом кредиту - 59766,10 грн., простроченим тілом кредиту у сумі 31837,00 грн., заборгованість за нарахованими відсотками у сумі 3035,76 грн., а також судові штрафи у сумі 5231,94 грн., так як позивачем не надано доказів того, що з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, відповідач був ознайомлений та ним вони підписані. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, яку обрахував, керуючись висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.04.2020 у справі № 127/6915/19. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з таких мотивів. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за тілом кредиту, за простроченим тілом кредиту, неустойки та штрафи. Водночас, анкета-заява не містить відомостей щодо визначення розміру цих сум. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, сплати процентів за користування кредитними коштами, стягнення пені та штрафів, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, пені, штрафів, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, оскільки доведення факту укладення договору і наявності заборгованості є обов`язком позивача, тому колегія суддів вважає, що Банком не доведено обов`язку сплати відповідачем суми заборгованості за простроченим тілом кредиту, пені, штрафів у зазначеному банком розмірі, а тому висновки суду першої інстанції є обгрунтованими. Водночас, визначаючи розмір фактичної заборгованості перед Банком відповідача, суд першої інстанції обгрунтовано керувався роз`ясненнями Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.04.2020 по справі №127/6915/19 та враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд встановивши, що з 21.12.2017 року по 14.07.2019 року сума витрат клієнтом кредитних коштів фактично становить 93577,73грн., а сума коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості становить 51758,74 грн. (а.с.7). Таким чином сума непогашеного кредиту складає 41818,99 грн. Колегія суддів зазначає, що відсутність тлумачення такого поняття як "заборгованість за простроченим тілом кредиту" позбавляє суд можливості покладати на споживача банківських послуг відповідальність по їх сплаті, оскільки при цьому буде порушуватися принцип юридичної (правової) визначеності, який визначає якість законодавства, однозначність та точність формулювання правових норм. Так, в даному випадку позивачем не наведено чітких, однозначних та зрозумілих норм закону, на підставі яких ним було пред`явлено вимогу про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, та які б слугували достатньою правовою підставою для її задоволення. Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів того, що з Умовам та Правилам надання банківських послуг, Правилам користування платіжною карткою та Тарифами банку, відповідач був ознайомлений та ним вони підписані, а отже, й не доведено правомірність дій банку щодо нарахування відсотків та комісії, які були стягнуті позивачем за рахунок коштів, які вносив відповідач на погашення заборгованості за кредитом, а тому доводи банку в цій частині є безпідставними. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням меж перегляду справи в апеляційній інстанції, апеляційний суд вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна правова оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення. Керуючись ст. 268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 01червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді