Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/5306/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5306/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючий суддя: Черпіцька Л.Т. Глущенко Я.Б. судді:Собків Я.М. за участю секретаря: Зуєнка Д.П. за участю: представника позивача - Новогребельська І.М. представника відповідача - Карпюк І.С. представника відповідача - Шевченко Е.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.02.20 у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішень , В С Т А Н О В И Л А: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Київській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 вересня 2019 року №0001291303, № 0001281303 та № 0001331303; вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19 вересня 2019 року № Ф-0001321303 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 19 вересня 2019 року № 0001301303. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що не вчиняла податкових правопорушень, які зафіксовано в акті перевірки контролюючого органу. Крім того, позивач вказала, що реальність господарських операцій з рядом контрагентів, за результатами яких сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та витрати, підтверджена первинними та іншими обліковими документами. Позивач також наголосила, що при укладенні та виконанні договорів з контрагентами, діяла добросовісно, відповідно до ділової мети підприємницької діяльності, та не була обізнана про будь-які можливі правопорушення зі сторони контрагентів, а тому не повинна нести негативні наслідки за недотримання податкової дисципліни іншими платниками податків. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19 вересня 2019 року № 0001291303, № 0001281303 та №0001331303; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19 вересня 2019 року № Ф-0001321303; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 19 вересня 2019 року № 0001301303; стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 9 605,00 грн. Суд попередньої інстанції при вирішені даного спору виходив з того, що факт придбання позивачем послуг підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, спричинили реальні зміни у майновому стані сторін, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача. Крім того, суд зазначив, що у ході проведення перевірки та дослідження первинних бухгалтерських документів та податкової звітності позивача відповідачем не враховано особливості правової природи господарської діяльності позивача, та безпідставно виокремлено господарські операції з надання послуг перевезення в окремі правовідносини, ігноруючи їх невід`ємну складову у даному випадку - транспортно-експедиторські послуги. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. При цьому, відповідач зазначає, що суд попередньої інстанції не взяв до уваги та не надав належної правової оцінки наявним беззаперечним доказам у справі. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, співробітниками ГУ ДПС у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року. За результатами вказаної перевірки податковим органом складено акт від 14 серпня 2019 року №743/10- 36-13-03/ НОМЕР_1 , згідно висновків якого зафіксовано порушення: 1) пункту 167.1 статті 167, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України в частині заниження суми чистого доходу за період 01 січня 2017 по 31 грудня 2018 року у розмірі 14 777 833,32 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 2 690 010,00 грн.; 2) пункту 2 частини першої статті 7, статті 8, частини другої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині заниження доходу, з якого відраховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 14 777 833,32 грн., що призвело до заниження ЄСВ, який підлягає сплаті до відповідного цільового фонду у розмірі 73 383,35 грн.; 3) пункту 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України в частині заниження суми чистого доходу за 2017- 2018 pоки у розмірі 14 777 833,32 грн., що призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності у розмірі 221 667,49 грн.; 4) пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту у сумі ПДВ 3 284 967,00 грн. На підставі висновків перевірки відповідачем прийняті такі рішення: 1) податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 19 вересня 2019 року №0001291303, яким визначено зобов`язання із військового збору в сумі 332501,24 грн, в т.ч. за основним платежем - 221667,49 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями -110833,76 грн.; 2) податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 19 вересня 2019 року №0001281303, яким визначено зобов`язання із ПДФО у сумі 4 035 015,00 грн, в т.ч. за основним платежем - 2 690 010,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями -1 345 005,00 грн.; 3) рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 19 вересня 2019 року № 0001301303, яким до позивача застосовані штрафні санкції з ЄСВ на суму 11 420,30 грн.; 4) податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 19 вересня 2019 року №0001331303, яким визначено зобов`язання із ПДВ у сумі 4 927 449,50 грн, у т.ч. за основним платежем - 3 284 967,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 642 482,00 грн.; 5) вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19 вересня 2019 року № Ф-0001321303, якою визначено зобов`язання із ЄСВ у сумі 73 383,35 грн. Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимогу необґрунтованими, протиправними та такими, що не базуються на нормах чинного законодавства та фактичних обставинах, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних і з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України). Згідно з пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) (пункт 177.3 статті 177 Податкового кодексу України). У відповідності до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: - витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; - витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); - обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством; - суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця; - інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Не включаються до складу витрат підприємця: 1) витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; 2) витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; 3) витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; 4) документально не підтверджені витрати. Разом із тим, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті14 Податкового кодексу України). Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарських операцій та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Крім того, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного також випливає, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Так, твердження контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року позивач придбавала транспортні послуги у підприємств з ознаками фіктивності, зокрема: ТОВ "ТРАНСЕТХОЛД", ТОВ "ТРЕИДКЛОЗЕР", ТОВ "ІЗТЕРС", ТОВ "ЛАВЕРНА ТРЕИД І КО", ТОВ "РІЛЕИЗ", ТОВ "СІЗІОНТРЕИД", ТОВ "НЕОСТІЛ ЛТД", ТОВ "ЮБЕРТА", ТОВ "ДАРТРЕИДІНГ", ТОВ "БЦ ТРАНС-ГРУП", ТОВ "ГРІН ЕИР", ТОВ "БРУВЕР ТРЕИД", ТОВ "ТОРГМЕИК", ТОВ "ФІНАНС ПРОДАКШН ГРУП", ТОВ "МАКСОФТ ГРУП", ТОВ "ТЕГРАНД ЛТД", ТОВ "ІНЖИНІРІНГ ПЛЮС", ТОВ "ЕТАЛОН", ТОВ "ІНБРІДІНГ", ТОВ "ДЕПР0ТРАФІК", ТОВ "ТАЙГОР КОНСАЛТ", ТОВ "СІНК КОНСАЛТИНГ", ТОВ "АБАНДОН КОНСАЛТИНГ", TOB "ПЕНЬЯРОЛБ", TOB "ГЛОБАЛ БУДІНВЕСТ", ТОВ "СОЛІТРЕИД", ТОВ "ЗЕРОЛІС", ПП "ВІКТОРГ", ТОВ "СЕЙЛЗПРОМОУШЕН", ТОВ "ІНФОФАЛ", ТОВ "ДЕРВЕИН", ТОВ "ЮТЕМ ЛТД", ТОВ "БЕТА СТОУН", ТОВ "ЕЛКРОФТ", ТОВ "ФЕМЕЛІ-ФУДС", ТОВ "БЛЕКРОК", ТОВ "ОРГАНІК", ТОВ "АДІТУМ 7", ТОВ "АРХБУД СТУДІО", ТОВ "АЛЬЯНС СТАР ЛТД", ТОВ"ЮДЖИН КОМПАНІ2018", ТОВ "РОЛІСТАР-ГРУП", ТОВ "ПЕИМЕТ ДЕВЕЛОПМЕНТ", ТОВ "ВЕЛЮ КОМПАНГ", ТОВ "ІНКРМЕНТ", ТОВ "КОМБІКОР", ТОВ "ФОРТЛАИТС", ТОВ "ТРАНСКРОС", ТОВ "ЕСТАДО", ТОВ "СТАРЛІЗИНГ ЛТД". В обґрунтування своїх доводів відповідач посилається на відсутність у вказаних контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих потужностей, офісних, складських приміщень, транспортних засобів, тощо. Відповідач також зазначає, що вказані суб`єкти господарювання обслуговуються в однакових банківських установах, формують податковий кредит та зобов`язання з податку на додану вартість за рахунок фінансово-господарських операцій з однією групою підприємств, здійснюють реєстрацію податкових накладних з однакових ІР-адрес, що свідчить, на думку податкового органу, про їх фактичне використання в одній і тій самій схемі ухилення від сплати податків та вказує на те, що такі підприємства використовуються для вчинення злочинів у сфері оподаткування. Крім того, відповідач вказує на обставини, встановлені вироками №761/13585/19, яким директора ТОВ "ІЗТЕРС" та ТОВ "СЕЙЛЗПРОМОУШЕН" визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 2051 Кримінального кодексу України та встановлено, що така особа ніякого відношення до діяльності підприємств немає, стала учасником таких підприємств за грошову винагороду; №757/16438/19-к, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 205, ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 2051 Кримінального кодексу України та встановлено, що в листопаді 2017 року підприємство ТОВ "ТРАНСЕТХОЛД" придбано даною особою з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у документальному оформленні від імені даного підприємства псевдо фінансово-господарських операцій з підприємствами реального сектору економіки, які використовували ТОВ "ТРАНСЕТХОЛД" для незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а також з метою переведення безготівкових коштів у готівку, аналогічні дані встановлено стосовно підприємств ТОВ "ФІНАНС ПРОДАКШН ГРУП", ТОВ "ЮТЕМ ЛТД" та TOB "ГЛОБАЛ БУДІНВЕСТ"; №759/4764/19, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчинені кримінальних правопорушень, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205, за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 2051 Кримінального кодексу України та встановлено, що даною особою у квітні 2018 року придбано ТОВ "ТАЙГОР КОНСАЛТ" з метою прикриття незаконною діяльності, яка полягала у документальному оформленні від імені підприємства псевдо фінансово-господарських операцій з підприємствами реального сектору економіки, які використовували реквізити ТОВ "ТАЙГОР КОНСАЛТ" та незаконно формували податковий кредит з податку на додану вартість в результаті чого ухилялися від сплати податків, а також з метою переведення безготівкових коштів у готівку. Серед іншого, відповідач посилається на протоколи допиту свідків, які значились директорами таких підприємств як - ТОВ "МАКСОФТ ГРУП", ТОВ "ТЕГРАНД ЛТД", ТОВ "ТРАНСКРОС", ТОВ "АБАНДОН КОНСАЛТИНГ", ТОВ "ФОРТЛАИТС", ТОВ "КОМБІКОР", ТОВ "ДЕПРОТРАФІК", ТОВ "ЗЕРОЛІС", ТОВ "АЛЬЯНС СТАР ЛТД", ТОВ "РОЛІСТАР-ГРУП" та ТОВ "СТАРЛІЗИНГ ЛТД", відповідно до яких такі особи не мають відношення до господарської діяльності названих підприємств. З наведеного відповідач дійшов висновку, що фактично позивачем здійснювалось виключно документальне оформлення операцій без їх реального здійснення, а відтак задекларовані позивачем операції не можуть вважатись операціями, що дають право на їх віднесення до складу витрат та податкового кредиту. Оцінюючи наведені відповідачем обставини суд виходить із такого. Під час розгляду справи встановлено, що господарські відносини позивача із переліченими суб`єктами господарювання у 2017-2018 роках, відбулись на підставі договорів на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом та договорів транспортно-експедиційних послуг, наявних в матеріалах справи. Здійснення операцій з отримання послуг оформлено актами надання послуг. За результатами наданих послуг, виставлені рахунки на оплату. В матеріалах справи також наявні податкові накладні, виписані та зареєстровані в ЄРПН за фактом виникнення податкових зобов`язань у контрагентів позивача. Про оплату послуг згідно договорів свідчать наявні у матеріалах справи платіжні доручення, проведені банком. У свою чергу, правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначені Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність», відповідно до статті 1 якого транспортно-експедиторська діяльність визначена, як підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська ж послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Відповідно до абзацу 2 статті 12 цього ж Закону клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування. Таким чином, плата (винагорода) експедитору є складовою частиною вартості транспортно-експедиторських послуг. Крім того, відповідно до пункту 1 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. З аналізу наведених правових норм вбачається, що експедитор за плату і за рахунок клієнта виконує або організовує виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу, при цьому може укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, в у відносинах з третіми особами може виступати як від свого імені так від імені клієнта. Як вбачається зі змісту договорів на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом та договорів транспортно-експедиційних послуг, укладених між позивачем та контрагентами, вони включають в себе елементи різних договорів, зокрема елементи договорів перевезення вантажу та договорів про надання транспортно-експедиторських послуг. Отже, фактично позивачем надавались транспортно-експедиторські послуги клієнтам (замовникам), а позивач виступала посередником щодо спірних контрагентів. Тобто, після отримання грошових коштів від замовників, які включали плату експедитора, позивач розраховувалась із перевізниками, щодо яких виник спір, за кінцевий продукт - послуги з перевезення. Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду попередньої інстанції, що послуги перевезення були надані не позивачу, а замовникам, проте через посередництво (експедирування) позивача, а отже відповідачем невірно тлумачиться суть транспортно-експедиційних послуг та помилково прирівнюється до перевезення. Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань, відповідачем до суду не надано. Посилання відповідача на той факт, що ряд транспортних засобів, які значяться в первинній документації позивача та якими здійснювались послуги перевезення, перебували у віддані інших осіб у вказані періоди суд оцінює критично за наявності первинних та інших документів, які в умовах звичайної ділової практики супроводжують та підтверджують фактичне вчинення платником податків господарських операцій, як то - договори, акти надання послуг, рахунки на оплату, податкові накладні та платіжні доручення, які у сукупності не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій з придбання послуг чи їх невідповідності господарській діяльності позивача. Доводи контролюючого органу щодо наявності вироків, якими затверджено мирові угоди між особами, які значились директорами ряду підприємств-контрагентів позивача та прокурорами, колегія суддів вважає не обґрунтованими, оскільки податковим органом не надано жодних належних і допустимих у розумінні статтей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України доказів, які б підтверджували, що у межах вказаних проваджень встановлено беззаперечні докази фіктивності спірних операцій позивача з його контрагентами та, взагалі, що такі провадження стосуються господарської діяльності позивача, а також не надано відповідних процесуальних документів. Положеннями статті 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами. Висновки відповідача про непричетність до фінансово-господарської діяльності керівників таких підприємств як ТОВ "МАКСОФТ ГРУП", ТОВ "ТЕГРАНД ЛТД", ТОВ "ТРАНСКРОС", ТОВ "АБАНДОН КОНСАЛТИНГ", ТОВ "ФОРТЛАИТС", ТОВ "КОМБІКОР", ТОВ "ДЕПРОТРАФІК", ТОВ "ЗЕРОЛІС", ТОВ "АЛЬЯНС СТАР ЛТД", ТОВ "РОЛІСТАР-ГРУП" та ТОВ "СТАРЛІЗИНГ ЛТД" не підтверджуються належними доказами, оскільки протокол допиту є лише одним із доказів у відповідному кримінальному процесі. Варто також зазначити, що на момент вчинення спірних операцій між позивачем та вказаними контрагентами останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як діючі підприємства та перебували на обліку в податкових органах як платники податків. Крім того, відповідно до приписів частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. В контексті спірних правовідносин належить вказати на рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява №803/02),"Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави. Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. Крім того, податкове законодавство визнає критерій добросовісності платника податків, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Судова колегія вважає, що первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, надані позивачем, відповідають вимогам діючого законодавства та відображають факт надання послуг. На адресу суду надійшло письмове пояснення від відповідача, в якому останній вказує на нереальність господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та контрагентами, що заявлені ним як виконавці транспортно-експедиційних послуг, а саме вироками суду, протоколами допитів, поясненнями власників транспортних засобів, інформацією від органів МВС України, як тримача бази даних регіональних сервісного центру МВС, податкова інформація стосовно контрагентів позивача. Щодо кримінальних проваджень і протоколів допиту свідків, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно частини першої статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженню внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не є доказом, а лише відомостями про джерело тих обставин, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. Дана позиція судової колегії підтверджується і постановою Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №822/1815/17. Як зазначив Верховний Суд в постанові від 27 березня 2018 року у справі №816/809/17, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. За наведеного, безпідставним є посилання скаржника на матеріали кримінального провадження № 32019100000000633, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, якими встановлено, що ФОП ОСОБА_1 в період 2017-2018 років шляхом документального оформлення безтоварних операцій умисно ухилилась від сплати податку на додану вартість на суму 3 285 тис. грн; податку на доходи фізичних осіб на суму 2 690 тис. грн; військового збору на суму 221,7 тис. грн. Всього на загальну суму 6 196 тис. грн. Крім того, окремі документи з матеріалів кримінального провадження, не можуть вважатися доказом, на який податковий орган вправі посилатися в обґрунтування безтоварності операції, адже в силу статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Що стосується протоколів допиту свідків, то колегія суддів зазначає таке. Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України). Згідно ч.1 та 2 статті 23 КПК, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій між позивачем та її контрагентами, а отже правомірність формування позивачем витрат за результатами таких господарських операцій та податкового кредиту З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим задоволення судом першої інстанції позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги. Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції. Згідно з частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.241,242,310,316,321,322,325,329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.02.20 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст рішення складено 14 грудня 2020 року. Головуючий суддя: Л.Т. Черпіцька судді:Я.Б. Глущенко Я.М. Собків