Постанова Херсонський апеляційний суд № 766/1258/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И «10» грудня 2020 року м. Херсон Справа № 766/1258/19 Провадження № 22-ц/819/1442/20 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя доповідач)Воронцової Л. П. суддів:Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М. розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Рядчої Т. І. від 10 серпня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У січні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що 17 липня 2010 року сторони уклали договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору відповідач отримала кредит у розмірі 4 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок та своїм підписом у заяві підтвердила, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Посилаючись на те, що банк свої зобов`язання за договором виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами в межах встановленого угодою ліміту, а остання своєчасно не надала банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, розмір якої станом на 25 грудня 2018 року становить 16 812,08 грн, із яких: 4 007,04 грн заборгованість за тілом кредиту; 6 514,75 грн заборгованість за відсотками за користування кредитом; 5 013,52 грн нарахована пеня; 500 грн штраф (фіксована частина); 776,77 грн штраф (процентна складова), а також судові витрати в розмірі 1 921 грн. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 10 серпня 2020 року у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відмовлено. В апеляційний скарзі Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що безпідставним є фактичне звільнення боржника від сплати заборгованості, оскільки остання заборгованість не оспорювала та не заявляла позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним або нікчемним. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частини 1 статей 353 та 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається апеляційним судом у письмовому провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 17 липня 2010 року та довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 30 днів пільгового періоду» вбачається, що вказані документи підписані ОСОБА_2 , в той час як позивачем позов подано до ОСОБА_1 ; наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу, оскільки позивачем не доведено факт укладення кредитного договору; інших доказів на підтвердження обставин щодо фактичного надання відповідачу кредитних коштів, їх розміру, дати видачі, строку користування та повернення заборгованості позивач суду не надав. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. ст. 626-628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З матеріалів справи вбачається, АТ КБ «ПриватБанк», звертаючись до суду з вказаним позовом, обґрунтовувало свої вимоги тим, що 21 травня 2010 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір. При цьому, судом встановлено, що 17 травня 2010 року між Банком та ОСОБА_2 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання останньою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку /а. с. 12/. У той же день ОСОБА_2 підписала Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 30 днів пільгового періоду» /а. с. 13/. Як доказ укладення кредитного договору саме з ОСОБА_1 , банк долучив до позовної заяви розрахунок заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 і витяг із паспорту ОСОБА_1 про реєстрацію 18 лютого 2011 року шлюбу з ОСОБА_3 , які не свідчать про укладення договору з відповідачкою ОСОБА_1 /а. с. 7-11, 29/. Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» належними та допустимими доказами не доведено факт укладення кредитного договору саме з відповідачем ОСОБА_1 , отримання останньою кредиту у розмірі 4 000 грн, а також наявності у неї заборгованості за кредитним договором у розмірі 16 812,08 грн, а долучені до позовної заяви розрахунок заборгованості та витяг з паспорту не можуть оцінюватися судом як безспірний доказ існування між сторонами договірних відносин. Долучені до апеляційної скарги: довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитних карток, оформлених на ОСОБА_2 ; довідка про отримані ОСОБА_2 кредитні картки та виписка по рахунку ОСОБА_1 не є доказом укладення кредитного договору з ОСОБА_1 , або підтвердження факту, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 це одна і та сама особа. Крім того, вище зазначені докази банк не додавав, не приєднував у якості доказу під час розгляду справи у суді першої інстанції, на їх наявність в суді не посилався. При цьому позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина перша статті 83 ЦПК України). Відповідно до частини восьмої статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Колегія суддів звертає увагу, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку на позивача). Однак, про наявність таких об`єктивних обставин позивач суду не повідомляв. Банк зазначив про вказані вище докази лише в апеляційній скарзі, додавши їх копії до апеляційної скарги /а. с. 76-85/. Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таким чином, враховуючи, що банк в апеляційній скарзі взагалі не мотивував неможливість подання вказаних доказів до районного суду, вони судом апеляційної інстанції не приймаються та не оцінюються. Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 756/671/19. Крім того, довідка про видачу ОСОБА_1 банківських карток та витяг з руху коштів по рахунку не є підтвердженням укладення договору Банку з ОСОБА_1 . Враховуючи викладене, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ «КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 . Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права та підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» зводяться до повторення доводів позовної заяви, які не ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи і наданим на їх підтвердження доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з вимогами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», висновки суду не спростовують, тому підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий Л. П. Воронцова Судді: П. Я. Ігнатенко О. М. Полікарпова