Постанова Запорізький апеляційний суд № 332/3159/17

Дата документу 08.12.2020 Справа № 332/3159/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №332/3159/17 Головуючий у 1 інстанції: Сінєльнік Р.В. Провадження № 22-ц/807/2538/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «08» грудня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: В листопаді 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що ОСОБА_1 на підставі заяви б/н від 28 жовтня 2010 року отримала у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 5200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та Тарифами банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. В порушення норм закону та умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 24 жовтня 2017 року має заборгованість 18430,74 грн., яка складається з наступного: 9651,88 грн. тіло кредиту; 2491,97 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 4933,05 грн. пеня, а також штрафи відповідно до вимог договору: 500 грн. штраф (фіксована частина), 853,84 грн. штраф (процентна складова). На підставі зазначеного просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 28 жовтня 2010 року у розмірі 18430,74 грн. та судові витрати в розмірі 1600 грн. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2020 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на те, що судом не встановлено яка саме 30 листопада 2016 року відбулась транзакція за картою відповідача, спірна транзакція була проведена шляхом введення ПІН-коду, в межах кримінального провадження ще не встановлено факту шахрайських дій, збитків, винних осіб,відповідач не зверталась до банку з метою блокіровки карти, факт звернення до правоохоронних органів та наявність кримінального провадження не свідчить про вчинення злочину стосовно відповідача до ухвалення вироку, просило скасувати рішення суду та прийняти нову постанову про задоволення позову. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року). Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає. Рішення суду мотивоване тим, що банк не надав належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. Під час розгляду справи не встановлено обставин, які б свідчили, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції, у зв`язку з чим неможливо дійти висновку про вину позичальника як підставу цивільно-правової відповідальності. При цьому суд послався на правову позицію, викладену Верховним Судом України в постанові від 13 травня 2015 року у справі №127/23496/15-ц. Проте з такими висновками не погоджується колегія суддів. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно з частинами першою та другою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Матеріалами справи підтверджено, що 28 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір №б/н, оформлений заявою позичальника, за умовами якого відповідачка отримала у кредит грошові кошти в сумі 5 200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36% річних (3% на місяць) на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (т.1, а.с.8-9). Відповідач була ознайомлена з Умовами та Правилами, строк дії першої з трьох кредитних карток, отриманих ОСОБА_1 , встановлено до серпня 2014 року (т.1, а.с.202). 02 грудня 2016 року заява ОСОБА_1 про таємне викрадення її майна, яке мало місце 30.11.2016 року, Заводським відділом поліції ДВП Головного управління Національної поліції в Запорізькій області була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016080030004707 (т.1, а.с.57). Зняття готівкових коштів у сумі 8500 грн. було здійснено в банкоматі по вулиці Електрична, буд.245, м. Запоріжжя, торгівельний комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » шляхом використання належної ОСОБА_1 кредитної картки з коректним введенням ПІН-коду. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції за її карткою. Наведені висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року, ухваленій у справі №524/3979/16-ц, зазначив наступне. Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон) користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи. Згідно з пунктом 14.16 статті 14 Закону користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів; під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов`язаний відобразити дату та час повідомлення. Аналогічні норми містило Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223, яке було чинним на час подання відповідачем заяви про вчинення кримінального правопорушення. Вказаним Положенням було передбачено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Згідно з пунктом 1.1.2.10 Умов та Правил клієнт зобов`язаний вживати заходів із запобігання втрати (крадіжки) Карт, стікера PayPass, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на Карту і магнітну стрічку, або їх незаконного використання. Пунктом 1.1.2.11 Умов та Правил передбачено, що клієнт зобов`язаний інформувати банк, а також правоохоронні органи за фактом втрати карти, стікера PayPass, ПІНа, сім-карти мобільного телефону або отримання відомостей про їх незаконне використання. При настанні вищевказаних подій необхідно звернутися у відділення банку або зателефонувати за вказаними у цьому пункті номерами. За змістом статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. З огляду на положення вищенаведених правових норм суд касаційної інстанції зазначив, що висновок суду першої інстанції про те, що відповідач вжив необхідних заходів, передбачених Умовами та Правилами у випадку крадіжки картки, а саме: проінформував банк, а також правоохоронні органи про факт крадіжки його банківської карти, а тому його вини як підстави цивільної-правової відповідальності не вбачається, що виключає можливість стягнення з нього заборгованості, яка виникла, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки ОСОБА_2 не доведено того факту, що 20 липня 2013 року саме третіми особами були зняті кредитні кошти з його карткового рахунку, враховуючи, що зняття коштів відбулося з використанням оригіналу картки та шляхом коректного введення ПІН-кода. Отже, до моменту повідомлення користувачем (відповідачем) банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Згідно з витягом з кримінального провадження № 12016080030004707 крадіжка належного ОСОБА_1 майна мала місце 29 жовтня 2016 року. Враховуючи, що відповідач повідомила правоохоронні органи та відділення банку про зняття грошових коштів з її карткового рахунку лише 02 грудня 2016 року, що підтверджується Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12016080030004707 (т.1, а.с.139), банк не несе відповідальність за збитки від операцій, здійснених до цього повідомлення. Отже, суд безпідставно вважав, що відповідачка вжила необхідних заходів, передбачених Умовами та Правилами у випадку крадіжки картки (оскільки кошти було знято у банкоматі з використанням платіжної картки та правильним введенням ПІН-коду), і своєчасно повідомила банк та правоохоронні органи про факт викрадення. Наявність кримінального провадження не може свідчити, в силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину стосовно ОСОБА_1 до ухвалення вироку, яким такі обставини будуть встановлені. Неправильне застосування судами вищенаведених норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи. Вирішуючи спір, суд не дослідив належним чином та не дав правової оцінки наданим сторонами доказам, зокрема розрахунку заборгованості за кредитним договором з усіма її складовими частинами в сукупності та взаємозв`язку з іншими встановленими обставинами справи. Факт переказу Банком кредитних коштів на картковий рахунок і факт користування позичальницею банківськими коштами підтверджується витягом із карткового рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 на виконання її заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг. Згідно з вказаним витягом протягом 2010-2016 років ОСОБА_1 активно користувалася кредитним коштами, періодично знімала кредитні кошти та вносила платежі через термінали самообслуговування на погашення кредиту, а також Банком здійснювалося списання грошових коштів з депозитного рахунку, відкритого на ім`я позичальниці (т.1, а.с. 91-94). Відповідно до п. п. 5.1, 5.4, 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 254 від 18.06.2006 р. інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. У Постанові Вищого Господарського суду України від 13.11.2014 р. у справі № 908/4154/13 суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що Виписки по рахунках/карткам ПАТ КБ «ПриватБанк» є належними та допустимими доказами надання Банком кредитних коштів Клієнту, отримання і використання таких коштів Клієнтом, нарахування Банком відсотків, комісії, пені, а також часткового погашення позичальником заборгованості за кредитним договором. Довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» підтверджується, що ОСОБА_1 отримала наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 зі строком дії 08/2014 року, № НОМЕР_2 зі строком дії 08/2016 року, № НОМЕР_3 зі строком дії -10/2017 року (т.1, а.с.217). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦКУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦКУкраїни встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦКУкраїни публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦКУкраїни неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦКУкраїни визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦКУкраїни якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Судом першої інстанції встановлено, що 28.10.2010 року ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку та засвідчено, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови та Правила), а також Тарифами становлять між нею та банком Договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є договором приєднання (стаття 634 ЦК України) та отримано кредитні кошти у розмірі 5200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (т.1, а.с.8). Матеріалами справи підтверджується, що 28.10.2010 року ОСОБА_1 також підписала Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», згідно з якою сторони погодили наступні умови кредитування: базова процентна ставка за користування кредитом - 3% в місяць або 36 % річних на залишок простроченої заборгованості, виходячи з 360 днів у році; штрафні санкції 500 грн. + 5% від суми заборгованості за порушення строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості 1% від розміру заборгованості, але не менш ніж 30 грн. в місяць (т.1, а.с.9, 214). Підпис під зазначеною Довідкою відповідачкою не оспорювався. З огляду на те, що матеріали справи містять Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка підписана позичальником ОСОБА_1 , колегія суддів вважає неприйнятними заперечення відповідача про ненадання позивачем доказів укладання між сторонами кредитного договору на умовах, на які посилається позивач. Зазначений кредитний договір у встановленому законом порядку недійсним не визнавався. За приписами статей 2, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України). На підтвердження заперечень про те, що вона отримала лише одну платіжну картку зі строком дії до 28 жовтня 2011 року (т.1, а.с.52), а тому позовна давність щодо позовних вимог банку сплила 28 жовтня 2014 року, відповідач не надала належних доказів ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій. Як вбачається з Виписки з особового рахунку ОСОБА_1 та розрахунку заборгованості за кредитним договором, кредитні кошти за кредитним договором отримувались позичальницею протягом 2010-2015 років шляхом отримання готівкових коштів за допомогою платіжних карток № НОМЕР_1 та № № НОМЕР_3 через банкомати (в тому числі: 11.06.2013 року - 1500 грн., 14.06.2013 року - 1500 грн., 07.05.2014 року 300 грн. - за допомогою картки № НОМЕР_1 ; 27.03.2015 року 1000 грн. за допомогою картки № НОМЕР_3 (т.1, а.с.91-94). В суді апеляційної інстанції було задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи для надання ОСОБА_1 кредитної картки зі строком дії до 28 жовтня 2011 року, про яку відповідач зазначала у відзиві на позовну заяву (т.1, а.с.52), проте кредитну картку відповідачем суду надано не було. Пояснити, яким чином у відсутність інших кредитних карток відповідач користувалась послугами банку, а саме отримувала готівкові кошти за допомогою банкомату після закінчення строку дії кредитної картки (28 жовтня 2011 року), на отримання якої посилалась відповідач, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не змогла. Крім того, з метою спростування заперечень відповідачки щодо отримання інших кредитних карток в суді апеляційної інстанції представником банку надано фотокартки ОСОБА_1 з отриманими кредитними картками Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (т.2, а.с.35-41). Твердження представника відповідача про те, що на наданих банком фотокартках не видно номерів кредитних карток, тому зазначені картки можуть бути не кредитними, а зарплатними, не заслуговує на увагу з огляду на те, що ОСОБА_1 не надано суду для огляду будь-яких платіжних карток, отриманих нею в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк». Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість ОСОБА_1 станом на 24 жовтня 2017 року становить 18 430,74 грн. та складається з наступного: 9651,88 грн. тіло кредиту; 2491,97 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 4933,05 грн. пеня, а також штрафи відповідно до вимог договору: 500 грн. штраф (фіксована частина), 853,84 грн. штраф (процентна складова) (т.1, а.с.8). Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 процентів за користування кредитними коштами у період з 28 жовтня 2010 року по 24 жовтня 2017 року колегія суддів виходить з такого. Відповідно до змісту Довідки про отримані ОСОБА_1 картки строк дії останньої картки до жовтня 2017 року Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною другою статті 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За приписами статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незміною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений в договорі розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Оскільки за умовами договору сторони погодили відсоткову ставку в розмірі 3% на місяць (або 36% річних), нарахування банком процентів за користування кредитними коштами в розмірі 43,20% річних, у період з 01 квітня 2015 року по 31 травня 2015 року є безпідставним. За вказаних обставин, з урахуванням наданого банком та не спростованого відповідачем уточненого розрахунку (т.1, а.с.211-212) заборгованість за процентами за користування кредитом, яка підлягає стягненню із ОСОБА_1 станом на 24 жовтня 2017 року складає 1866 гривень 88 коп. Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Отже, стягненню з ОСОБА_1 на користь банку підлягає штраф у розмірі: 500 грн. (фіксована частина) + 575,91 грн. (штраф процентна складова) (9651,88 грн. (заборгованість за тілом кредиту) + 1866,37 грн.(заборгованість за процентами за користування кредитом) : 100 х 5). За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Умовами спірного договору, Довідки про умови кредитування передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань (т.1, а.с. 9). У той самий час, згідно умовам вищезазначеної Довідки передбачена сплата штрафів (500 грн. + 5% від суми заборгованості) як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів. Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Тому в частині вимог банку про стягнення пені на загальну суму 4933,05 грн. необхідно відмовити із зазначених підстав. Враховуючи вищевикладене згідно з ч.ч.1,4 ст.376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором б/н від 28 жовтня 2010 року станом на 24 жовтня 2017 року в сумі 12 594 гривні 16 копійок, яка складається з: 9651 гривні 88 коп. тіло кредиту; 1866 гривень 37 коп. заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 500 грн. штраф (фіксована частина), 575 гривень 91 коп. штраф (процентна складова). В іншій частині позову відмовити. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2020 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту. Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 28 жовтня 2010 року станом на 24 жовтня 2017 року в сумі 12 594 (дванадцять тисяч п`ятсот дев`яносто чотири) гривні 16 копійок, яка складається з: 9651 (дев`ять тисяч шістсот п`ятдесят одна) гривня 88 копійок тіло кредиту; 1866 (тисяча вісімсот шістдесят шість) гривень 37 копійок заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 500 (п`ятсот) гривень штраф (фіксована частина), 575 (п`ятсот сімдесят п`ять) гривень 91 копійок штраф (процентна складова). В іншій частині позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 11 грудня 2020 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова