Постанова Житомирський апеляційний суд № 278/2007/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/2007/20 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М. Категорія 84 Доповідач Галацевич О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Галацевич О.М., суддів: Борисюка Р.М., Микитюк О.Ю., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №278/2007/20 за заявою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на рішення Житомирського районного суду Житомирської області, ухвалене 11 серпня 2020 року суддею Дубовік О.М. у м. Житомирі, в с т а н о в и в : У серпні 2020 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яким заборонити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 протягом шести місяців наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця проживання ОСОБА_2 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2020 року заяву ОСОБА_2 частково задоволено. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на строк 1 місяць, яким визначено такі тимчасові обмеження: заборонено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця проживання ОСОБА_2 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 . На його думку, судом не перевірено право на звернення у заявника із відповідною заявою, не була надана оцінка ризиків та їх існування взагалі. Зокрема, вказав, що заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Проте, подана представником заявника заява, у якій стверджується про вчинене відносно ОСОБА_2 психологічне насильство, не містить посилання на те, у чому саме полягало (проявлялось) таке насильство та якої шкоди завдано заявнику або буде завдано у разі невжиття обмежувального припису. Надані до заяви докази не містять відомостей про підтверджені факти вчинення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 насильства по відношенню до заявника. Тому вважає, що останні відповідно до закону не є кривдниками, а заявник постраждалою особою. Окрім того, вказав, що судом не враховані обставини, на які посилалися заінтересовані особи, зокрема, зміна поведінки заявника після ДТП, догляд за яким здійснювали вони, агресія по відношенню до них, ініціювання конфліктів, вплив на заявника інших осіб. Також послався на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 тривалий час проживали із заявником у будинку в с.Глибочиця, вели спільне господарство і побут, хоча зареєстровані у м. Житомирі. Вважає, що застосування обмежувального заходу не лише невиправдано погіршує їх матеріальне та психологічне становище, а й становище самого заявника, який фактично залишився без стороннього догляду та утримання. Також, зазначив, що всі випадки конфліктних ситуацій між заінтересованими особами і заявником виникали у зв`язку з наявністю в суді спору за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Отже, на його думку, фактичною метою подачі заяви про застосування обмежувального припису є примусове виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зі спірного будинку в с. Глибочиця. Зазначене також підтверджується пред`явленням представником заявника зустрічного позову з вимогою про усунення перешкод у користуванні будинком та виселення і заявою про забезпечення зустрічного позову, у якій містилась вимога про заборону ОСОБА_3 наближатися до домоволодіння на відстань не менше 100 метрів. Таку заяву суд залишив без задоволення, у зв`язку з чим представником заявника була подана заява про застосування обмежувального припису з аналогічною вимогою. На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення заяви ОСОБА_2 . В судовому засіданні представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримав. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Закон № 2229-VIIIвизначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів - осіб, які постраждали від такого насильства. Відповідно до пунктів 3, 6, 8 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII домашнє насильство - діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Частиною другою статті 26 Закону № 2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців. Судом першої інстанції встановлено та матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 19.01.2001. ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . За інформацією Житомирського районного відділення поліції (лист від 22.06.2020) ОСОБА_2 у 2020 році дев`ять разів звертався до поліції з приводу неправомірних дій ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 15). Факт звернень заявника до поліції з приводу неправомірних дій колишньої дружини та дочки підтверджується рапортами поліцейських (а.с. 16-17, 19, 27-32), довідками про результати розгляду матеріалів, зареєстрованих органами поліції, щодо вчинення заінтересованими особами у справі відносно заявника домашнього насильства (а.с. 18, 68-69), протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення по факту заподіяння ОСОБА_3 тілесного ушкодження ОСОБА_2 (а.с. 20-21), письмовими поясненнями ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , наданими під час здійснення перевірки органам поліції (а.с. 22-24), протоколом про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП складеним відносно ОСОБА_3 (а.с. 25), листом Житомирського РВП щодо перевірки фактів звернень ОСОБА_2 з приводу домашнього насильства (а.с. 26), витягом з ЄРДР, відповідно до якого 02.07.2020 зареєстровано кримінальне провадження за фактом заподіяння ОСОБА_3 тілесних ушкоджень ОСОБА_2 (а.с. 33). Агресивний та конфліктний настрій заявника та заінтересованих осіб одне до одного підтверджено дослідженим судом першої інстанції відеозаписом. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту вчинення заінтересованими особами домашнього насильства стосовно заявника. Тому, враховуючи потреби та інтереси останнього, який є особою з інвалідністю першої групи, та психічний стан його здоров`я, оцінюючи ризики, тобто вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, суд видав обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на строк один місяць. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, який на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків), зробив висновок, що існує вірогідність продовження чи вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Посилання у апеляційній скарзі на те, що судом не перевірено право на звернення у ОСОБА_2 із відповідною заявою, є безпідставним, оскільки таке право передбачено чинним законодавством, а заявник, у свою чергу, довів наданими ним доказами, що є особою, яка постраждала від домашнього насильства, а саме психологічного насильства зі сторони його колишньої дружини і дочки, яке носило систематичний характер. Як свідчать матеріали справи, пояснення її учасників, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю, перебував тривалий час на лікуванні внаслідок ДТП, а тому враховуючи його вік і стан здоров`я, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість настання тяжких наслідків від дій заінтересованих осіб у разі подальшого можливого їх наближення до місця проживання заявника. Невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо заінтересованих осіб могло призвести до завдання шкоди здоров`ю заявника від насильства у сім`ї. При цьому, суд врахував принцип пропорційності, відповідність вимог ОСОБА_2 щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та видав обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав щодо заборони останнім наближатися до місця проживання заявника за адресою: АДРЕСА_1 на строк один місяць. Також суд врахував, що заінтересовані особи у справі мають інше місце проживання. Посилання у апеляційній скарзі на наявність конфлікту між колишнім подружжям з приводу права на будинок за вищевказаною адресою та користування ним не мають значення для вирішення даної справи. Не є підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги щодо неправомірних дій зі сторони саме заявника до заінтересованих осіб, з огляду на наявність у них відповідного права на звернення до суду в порядку, передбаченому Главою 13 Розділу IV ЦПК України, та доведення таких обставин у суді. У даній справі заявником доведена необхідність видачі обмежувального припису саме відносно заінтересованих осіб, як кривдників, а тому рішення суду є законним і обґрунтованим. Інші наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та на правильність ухваленого рішення не впливають. Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 11 грудня 2020 року.