Постанова Львівський апеляційний суд № 466/1832/20

Справа № 466/1832/20 Головуючий у 1 інстанції: Донченко Ю.В. Провадження № 22-ц/811/2449/20 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. Категорія: 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І. з секретаря: Сеньків Х.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИЛА: У березні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 та просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на його користь 2 300 дол. США, а також судовий збір у розмірі 840, 80 грн. Позов мотивував тим, що 08.07.2019 року позивач позичив відповідачу грошові кошти у сумі 2300 доларів США та останній згідно розписки від 08.07.2019 року зобов"язувався повернути до 09.01.2020 року, однак до сьогоднішнього часу борг не повертає. Оскільки відповідач порушив взяті на себе зобов"язання, добровільно кошти не повертає, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 - 2 300 дол. США, що згідно курсу 24,9215 гривень за 1 долар США, станом на день подачі позову ( 10.03.2020 року) становить 57 319,45 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 840,80 грн. судового збору. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Посилається на те, що розписка була написана про тримання грошей як гарантія того, що відповідач в майбутньому компенсує моральну шкоду завдану позивачу в результаті побиття. Звертає увагу на те, що сторонам було відомо у зв`язку з якими обставинами повертались кошти, тому відповідач не просив розписки про факт передачі коштів, оскільки такі передавались в присутності свідків. Стверджує, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про допит позивача та судом не усунуто протиріччя між показами відповідача та змістом розписки. Також судом було проігноровано клопотання сторони відповідача та не допитувались особи, які зазначені в розписці як свідки. Стверджує, що розписка була удавана та між сторонами фактично виникли правовідносини щодо відшкодування шкоди завданої злочином. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Частиною першою ст.369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою прийняття рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 26 листопада 2020 року, є дата складення повного судового рішення 09 листопада 2020 року. Згідно з частинами 1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Зазначеним вимогам оскаржуване рішення відповідає. Судом встановлено такі обставини. Між сторонами був укладений договір позики, за умовами якого відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 2300 доларів США та зобов`язався їх повернути до 09.01.2020 року. Позивач зазначив, що розписка складена 08.07.2019 року, що відповідачем не спростовано (факт написання розписки). Усі умови договору позики були погоджені сторонами та викладені у відповідній розписці, підписаній відповідачем ОСОБА_1 у присутності свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , оригінал якої був долучений позивачем до матеріалів справи ( а.с. 39). При цьому відповідачем не заперечувався факт написання цієї розписки, однак він заперечував передачу будь-яких грошей позивачем. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про виникнення між сторонами боргового зобов`язання, з огляду на те, що Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 18.09.2013 року (Справа №6-63цс13), письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, факт отримання відповідачем від позивача позики підтверджується написаними відповідачем розписками, жодних доказів на спростування доводів позивача відповідач суду не надав, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову позивача. При цьому наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано. До відповідного правового висновку, зокрема, прийшов Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 у справі № 613/919/16-ц. У тексті розписки прямо зазначено, що вона є договором позики, й грошові кошти є позиченими у ОСОБА_3 . Судом першої інстанції правильно враховано положення абзацу 2 частини першої статті 218 ЦК України, яким визначено, що заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Аналогічні положення містяться й у статті 1051 ЦК України, згідно з якою позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги про необхідність допиту свідків колегією суддів не беруться до уваги, оскільки показання свідків не можуть бути допустимим доказом, що гроші насправді не були одержані позичальником від позикодавця, а інших доказів (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису тощо), які відповідно до положень статей 218, 1051 ЦК України, можуть підтвердити ці обставини відповідачем не надано. Суд першої інстанції правильно зазначив, що будь-які інші правовідносин сторін не спростовують факту укладення договору позики та реальність цього договору, оскільки в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, яку відповідач у судовому порядку не спростував, а відтак позов підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до висновку Верховного Суду України, що викладений в Постанові від 02 липня 2014 року у справі 6-79цс14, аналіз норм ст.99 Конституції України, ст.ст.192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов`язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і його виконання є національна валюта України гривня. Відтак, апеляційний суд вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції про стягнення суми боргу 2300,00 дол. США з відповідача в користь позивача в примусовому порядку з визначенням за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 09 грудня 2020 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.