Постанова 4824 № 758/10955/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/13004/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 грудня 2020року місто Київ справа № 758/10955/19 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 серпня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Белоконної І.В., повний текст рішення складено 11 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Громадська організація «Інформаційне агентство «ЦЕНЗОР.НЕТ» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації,- В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , в якому просив: визнати недостовірною, такою, що порушує його немайнові права на повагу до честі та гідності, а також на недоторканність ділової репутації, інформацію, автором якої є ОСОБА_3 , поширеної ІНФОРМАЦІЯ_1 о 14 год. 24 хв. на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 в статті під заголовком (мовою оригіналу) « ІНФОРМАЦІЯ_3 », про те, що (мовою оригіналу): «В министерстве морское направление курирует замминистра инфраструктуры ОСОБА_1 . Весь основной негатив, связанный с процессами в морской отрасли, связан именно с ним.»; « Например , конкурсная комиссия, которую возглавляет ОСОБА_1 , «не смогла» найти профессионала на должность начальника Инспекции по дипломированию, и министерством на эту должность внезапно назначен совершенно сторонний человек - экс-сотрудник СБУ ОСОБА_4 »; « К сожалению, согласно указу президента №453 ОСОБА_1 включен в состав Нацсовета по вопросам антикоррупционной политики. Однако организатор коррупции в Мининфраструктуры не может входить в состав Национального совета по антикоррупционной политики. Эту ошибку руководству страны нужно будет исправлять»; зобов`язати відповідача протягом п`яти днів з дня набрання рішенням у цій справі законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом оприлюднення резолютивної частини рішення у цій справі під заголовком «Спростування інформації» на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 . В мотивування вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 14 год. 24 хв. ОСОБА_3 розмістив на веб-сайті «Бизнес Цензор» за посиланням https://biz.censor.net.ua/ статтю російською мовою із заголовком (мовою оригіналу) « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Вказував, що в одному із розділів цієї статті з підзаголовком «Кто виноват» міститься наступна інформація (мовою оригіналу): «Все эти вопросы находятся в сфере ведения Мининфраструктуры. В министерстве морское направление курирует замминистра инфраструктуры ОСОБА_1 . Весь основной негатив, связанный с процессами в морской отрасли, связан именно с ним. Например, конкурсная комиссия, которую возглавляет ОСОБА_1 , «не смогла» найти профессионала на должность начальника Инспекции по дипломированию, и министерством на эту должность внезапно назначен совершенно сторонний человек - экс-сотрудник СБУ ОСОБА_4 . Я не знаю, какая роль в этих вопросах действующего министра инфраструктуры ОСОБА_5 , но деятельность центрального органа исполнительной власти в виде Морской Администрации, в соответствии с законом, координируется непосредственно через министра инфраструктуры. К сожалению, согласно указу президента №453 ОСОБА_1 включен в состав Нацсовета по вопросам антикоррупционной политики. Однако организатор коррупции в Мининфраструктуры не может входить в состав Национального совета по антикоррупционной политики. Эту ошибку руководству страны нужно будет исправлять». Позивач зазначав, що з 18 травня 2016 року він призначений на посаду заступника Міністра інфраструктури України та негативна інформація, яка була поширена відповідачем стосується його як заступника Міністра інфраструктури України. Посилався на те, що частина поширеної в статті інформації не відповідає дійсності, порочить його честь, гідність та ділову репутацію, підлягає визнанню недостовірною та спростуванню, виходячи з того, що вказана стаття розміщена на веб-сайті, вона доступна через мережу Інтернет для широкого кола осіб та поширюється іншими сайтами й соціальними мережами з посиланням на першоджерело. Вказував, що відповідач у своїй статті в стверджувальній формі заявляє про конкретні факти отримання неправомірної вигоди (корупції) працівниками підпорядкованих установ та структурних підрозділів Міністерства інфраструктури України; перевищення влади та службових повноважень з метою тиску на конкретні бізнеси (тренажерні центри для моряків); розтрату конкретного державного майна (державної інформаційної системи) без посилання чи надання будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували достовірність цих фактів. Зазначав, що відповідач у статті вказує на факт порушення конкурсною комісією, а, відповідно, і ним як головою цієї комісії визначеного порядку проведення конкурсу у конкретному випадку - в процесі підбору кандидатів на зайняття вакантної посади начальника Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків. Вказував на те, що доказів достовірності поширених відповідачем фактів у статті не наведено. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 серпня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини щодо визнання паперової копії електронного доказу (знімку з екрану комп`ютера з веб-сайту та веб-сторінки «Бизнес Цензор») належним та допустимим доказом, у зв`язку з чим дійшов до помилкового висновку про неврахування таких доказів під час розгляду справи, помилково відніс такі докази до електронних документів, неправильно застосував до зазначених доказів положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», чим порушив вимоги статей 77, 78, 79, 80, 95, 100 ЦПК України. Вказував, що позивачем в обгрунтування своїх вимог було надано суду висновок експерта №056/326 від 25 жовтня 2019 року, складений експертом Українським бюро лінгвістичних експертиз ОСОБА_6 Зауважував, що суд першої інстанції, досліджуючи вказаний доказ, встановив, що у ньому не зазначено про те, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність, а тому, виходячи з вимог ст.89 ЦПК України, не поклав його в основу рішення, а взяв до уваги виключно його інформаційно-рекомендаційну складову. Зазначав, що такий висновок суду не відповідає дійсності, оскільки на другій сторінці висновку експерта №056/326 від 25 жовтня 2019 року в шостому абзаці зазначено:«Я, експерт ОСОБА_6 , обізнаний з положеннями про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок відповідно до ст.384 та ст.385 КК України», проставлений підпис експерта та зазначено прізвище і ініціали експерта. Посилався на те, що суд першої інстанції не звернув увагу, що наведена у статті відповідача інформація стосується певної фактичної поведінки позивача щодо вчинення корупційних діянь під час роботи в Міністерстві інфраструктури, наявність чого позивач заперечує та спростовує наданими доказами про відсутність інформації про притягнення його до кримінальної чи адміністративної відповідальності за вчинення корупційних діянь чи інших злочинів. Вказував, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини щодо характеру поширеної відповідачем інформації, яку позивач просить визнати недостовірною, у зв`язку з чим дійшов до помилкового висновку, що поширена інформація виражена у формі оціночних суджень та не може бути визнана недостовірною. Зазначав, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини щодо автора статті з недостовірною інформацією, власника веб-сайту та веб-сторінки, у зв`язку з чим дійшов до помилкового висновку, що відповідач не є автором зазначеної статті та авторської веб-сторінки в розділі «Колонки», а, також, припустивши, що автором та поширювачем статті може бути інша особа, порушив вимоги ч.6 ст.81 ЦПК України про недопустимість доказування на припущеннях. 19 жовтня 2020 року на адресу Київського апеляційного суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказував, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з вищевказаних підстав. Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечував. Третя особа ГО «Інформаційне агентство «ЦЕНЗОР.НЕТ» у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, шляхом направлення судової повістки на електронну пошту третьої особи. Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у її відсутність на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено ті обставини, що саме внаслідок неправомірних дій відповідача було створено та розповсюджено інформацію, що принижує ділову репутацію позивача, а також що вказана інформація не є оціночним судженням. Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 о 14 год. 24 хв. на веб-сайті «Бизнес Цензор» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 було розміщено статтю із заголовком (мовою оригіналу) «Кто в Мининфраструктуры налаживает коррупционный бизнес в портах». Автором статі зазначено ОСОБА_3 . В одному із розділів цієї статті з підзаголовком «Кто виноват» міститься наступна інформація (мовою оригіналу): «Все эти вопросы находятся в сфере ведения Мининфраструктуры. В министерстве морское направление курирует замминистра инфраструктуры ОСОБА_1 . Весь основной негатив, связанный с процессами в морской отрасли, связан именно с ним. Например, конкурсная комиссия, которую возглавляет ОСОБА_1 , «не смогла» найти профессионала на должность начальника Инспекции по дипломированию, и министерством на эту должность внезапно назначен совершенно сторонний человек - экс-сотрудник СБУ ОСОБА_4 . Я не знаю, какая роль в этих вопросах действующего министра инфраструктуры ОСОБА_5 , но деятельность центрального органа исполнительной власти в виде Морской Администрации, в соответствии с законом, координируется непосредственно через министра инфраструктуры. К сожалению, согласно указу президента №453 ОСОБА_1 включен в состав Нацсовета по вопросам антикоррупционной политики. Однако организатор коррупции в Мининфраструктуры не может входить в состав Национального совета по антикоррупционной политики. Эту ошибку руководству страны нужно будет исправлять». Звертаючись до суду з даним позовом до відповідача ОСОБА_3 , позивач вказував на те, що оскаржувані вирази відповідача є самі по собі провокаційними, носять негативне забарвлення, мають на меті довести до відома необмеженої кількості осіб недостовірну інформацію про його діяльність, як публічної особи - заступника Міністра інфраструктури України, дійсного члена Національної ради з питань антикорупційної політики, створюють у читача враження про вчинення ним корупційних правопорушень, і як наслідок вказана інформація порочить та принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Згідно зі статтями 94, 277 ЦК України, ч.4 статті 32 Конституції України кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію. Під поширенням інформації необхідно розуміти опублікування її у пресі, передавання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення у мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Згідно абзацу 1 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У п.12 вказаної постанови надано роз`яснення, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал,оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №439/1469/15-ц міститься висновок про те, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації. У пункті 6.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18 зроблено висновок, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Враховуючи наведене, відповідачами у справі мають бути автор та власник веб-сайта відповідного інформаційного матеріалу. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. При цьому достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 за захистом свого порушеного права звернувся до суду із позовом, у якому відповідачем зазначив ОСОБА_3 , вказуючи на те, що автором розміщеної на веб-сайті «Бизнес Цензор» за посиланням https://biz.censor.net.ua/ статті російською мовою із заголовком (мовою оригіналу) « ІНФОРМАЦІЯ_3 »є саме ОСОБА_3 , оскільки в заголовку статті зазначено його прізвище, ім`я та по-батькові з його фотографією. Заперечуючи проти позову, представник відповідача, зокрема, вказував на те, що відповідач не розміщував вказану статтю на веб-сайті «Бизнес Цензор» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким чином вказана інформація та його фото з`явилося у третьої особи ОСОБА_3 невідомо. З матеріалів справи вбачається, що на веб-сайті «Бизнес Цензор» за посиланням https://biz.censor.net.ua/ міститься стаття із заголовком (мовою оригіналу) «Кто в Мининфраструктуры налаживает коррупционный бизнес в портах». Автором статті зазначено (мовою оригіналу): (ОСОБА_3 ). Аналіз матеріалів позовної заяви свідчить про те, що вимоги про захист честі, гідності та ділової репутації пред`явлені лише до ОСОБА_3 як автора статті. Проте, власник веб-сайту до участі у справі як відповідач не залучений. Клопотань про залучення до участі в справі в якості співвідповідача власника веб-сайту, на якому розміщена інформація, яку ОСОБА_1 просить спростувати позивач не заявляв. Тобто не пред`явлення позову до одного із належних співвідповідачів є самостійною підставою для відмови узадоволенні позову. На наведене вище суд першої інстанції уваги не звернув. Враховуючи викладене, судом першої інстанції при ухваленні рішення було допущено порушення норм процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ГО «Інформаційне агентство «ЦЕНЗОР.НЕТ» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації з інших підстав. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 серпня 2020 року - скасувати та ухвалити нове. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Громадська організація «Інформаційне агентство «ЦЕНЗОР.НЕТ» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 09 грудня 2020 року. Головуючий: Судді: