Постанова 4824 № 758/11560/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 758/11560/17 провадження № 22-ц/824/581/2022 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кирилюк Г.М., суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А. при секретарі Бебі В. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року в складі судді Петрова Д. В., встановив: 31.08.2017 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації. Посилався на ті підстави, що ОСОБА_2 , як представник ОСОБА_3 , склала та особисто підписала позовну заяву про визнання правочину недійсним. В позовній заяві вказала, що ОСОБА_1 є шахраєм з дуже великим стажем, він навмисно входить в довіру до людей, яким потрібна правова допомога і натомість, щоб надавати якісні юридичні послуги, підсовує на підписання боргові розписки та договори займу. Від його діяльності вже є дуже багато потерпілих і про це є відомості на сайтах про шахраїв в інтернеті. Також Деснянським районним судом м. Києва розглядається цивільна справа №754/11556/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про оплату за договором про надання правових послуг. ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_3 . В судовому засіданні під аудиозапис ОСОБА_2 чітко і однозначно заявила, що ОСОБА_1 є шахраєм. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати заяву ОСОБА_2 в частині того, що ОСОБА_1 є шахраєм, недостовірною інформацією. Зобов`язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію шляхом направлення до суду заяви, в якій вона визнає те, що свідомо поширила відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року вказаний позов залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 1 000 грн. В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року та прийняти рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оспорювана інформація викладена у формі фактичних тверджень, які мають сильне негативне забарвлення, є надмірними, образливими та такими, що принижують його честь, гідність та ділову репутацію. Внаслідок викладення ОСОБА_2 недостовірної інформації відбулось порушення його особистих немайнових прав, оскільки така інформація спотворила та принизила оцінку його діяльності з боку громадськості та суспільства, ця оцінка перестала бути об`єктивною, поставила під сумнів його добропорядність, породила сумніви щодо дотримання ним моральних та правових норм. Таким чином, є очевидним безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між поширенням відповідачем недостовірної інформації та приниженням його честі, гідності та ділової репутації. Правдивість поширеної відповідачем інформації не ґрунтується на фактичних даних. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову без змін. Вважає рішення суду першої інстанції у вказаній частині законним, винесеним з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначила, що відповідно до змісту позовної заяви, оспорювана інформація була викладена в позовній заяві до суду. Позовні вимоги до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним ґрунтувались на вказаній інформації. Відповідно до висновку експерта №14608 від 26.02.2018 ТОВ "Київський експертно-дослідний центр" текст позовної заяви про визнання правочину недійсним від 21.06.2017, поданого до Деснянського районного суду м. Києва представником позивача - ОСОБА_2 , відповідає нормам мовної поведінки в ситуації висловлювання критичних зауважень, звинувачень, вимог та ін., а отже не містить інформації, яка ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 . Крім того, прохальна частина позову не містить конкретизації щодо спірної інформації, яку позивач просить визнати недостовірною. Позовна вимога щодо "зобов`язання відповідача направити до суду заяву, в якій вона визнає, що свідомо поширила відносно позивача недостовірну інформацію" як спосіб захисту є неприйнятним. Вважає, що таким чином позивач намагається вплинути на розгляд спору в Деснянському районному суді та на відповідача, як представника ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в розмірі 1 000 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 14 200 грн, в тому числі витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн та витрати на проведення семантико-текстуального дослідження №14608 від 26.02.2018 в розмірі 4 200 грн. Судові витрати ОСОБА_6 у вигляді судового збору в розмірі 960 грн за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 . Свої доводи обґрунтовує тим, що понесені відповідачем витрати на правову допомогу в сумі 10 000 грн підтверджуються договором, розрахунком гонорару, квитанцією до прибуткового касового ордеру від 22.05.2018. Витрати на проведення семантико - текстуальної експертизи в розмірі 4 200 грн підтверджуються рахунком № 30012018/1 від 30.01.2018, актом приймання - здачі послуг №26022018/1 від 26.02.2018, квитанцією про оплату від 11.02.2018. Вказані документи було подано до суду 23.05.2018 разом з відзивом на позовну заяву позивача, тобто заявлені відповідачем разом з першою заявою (відзивом) до суду, також до відзиву було долучено розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу від 22.05.2018, розрахунок попередньо визначених судових витрат від 23.05.2018 року. Позивач в судових засіданнях не заявляв про зменшення судових витрат. Суд самостійно зменшив відповідачу витрати на правову допомогу з 10 000 грн до 1 000 грн та взагалі не врахував витрати в розмірі 4 200 грн на проведення семантико-текстуального дослідження. Зазначила, що розміру гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником відповідача, а отже є визначеним. Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 позивачем надано не було. В судовому засіданні ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив залишити без задоволення. ОСОБА_2 подану нею апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила залишити без задоволення. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 в особі адвоката ОСОБА_2 в червні 2017 року звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору займу. Позовна заява обґрунтована тим, що договір займу від 07.09.2016 було підписано представником ОСОБА_3 - ОСОБА_1 за зловмисною домовленістю його та позикодавця ОСОБА_7 без волі та згоди на це самого позивача. Позивачу, його родичам або представникам грошові кошти за договором не передавались. В тексті позовної заяви зазначено, що : « ОСОБА_1 є шахраєм з дуже великим стажем, він навмисно входить в довіру до людей, яким потрібна правова допомога і натомість щоб надавати якісні юридичні послуги підсовує на підписання боргові розписки та договори займу. Від його діяльності вже є дуже багато потерпілих і про це є відомості на сайтах про шахраїв в інтернеті». Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що інформація, поширена ОСОБА_2 , є оціночним судженням, критичною оцінкою певного факту, суб`єктивною думкою відповідача, а тому не підлягають спростуванню чи доведенню її правдивості. Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів виходить з таких підстав. Згідно статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування. Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року). Європейський суд з прав людини вказує, що «41. У своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції. Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (UKRAINIAN MEDIA GROUP v. UKRAINE, № 72713/01, § 41, 42, ЄСПЛ, 29 березня 2005 року). Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина перша та друга статті 30 Закону України «Про інформацію»). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 200/20351/18 (провадження № 61-21258св19) вказано, що «вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, правильно виходив із того, що поширена відносно позивача інформація є оціночним судженням. В пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом. Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Зазначений правовий висновок відображений у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2019 року у справі № 464/4433/15-ц (провадження № 61-26281св18). Отже, вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі. При визначені необхідності втручання у право на висловлювання, суд аналізує нагальну суспільну потребу, пропорційність та доречність і достатність обґрунтування цього втручання з боку національних органів. Втручання потрібно оцінювати в цілому, враховуючи статус позивача і відповідача, зміст критичних коментарів, контекст та спосіб, у який вони були оприлюднені. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що подана ним апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та визначений ним час на надання таких послуг відповідачеві, а також з огляду на приписи ч.3 ст. 141 ЦПК України виходив з того, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в сумі 1 000 грн. При визначенні розміру витрат на правову допомогу суд першої інстанції також виходив з положень Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", який втратив чинність на підставі Закону № 2147-VIII від 03.10.2017. Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат з огляду на таке. Згідно з частиною першою, пунктом першим та другим частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення взято до уваги висновок експерта ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» Фраймович Л. В. №14608 від 26.02.2018 року, відповідно до якого текст позовної заяви про визнання правочину недійсним від 21.06.2014, поданого до Деснянського районного суду м. Києва представником позивача - ОСОБА_2, відповідає нормам мовної поведінки в ситуації висловлювання критичних зауважень, звинувачень, вимог та ін., а отже не містить інформації, яка ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 . За проведення семантико-текстуального дослідження ОСОБА_2 11.02.2018 проведено оплату згідно з рахунком №30012018/1 від 30.01.2018 в розмірі 4 200 грн (а.с.81). Відповідачка ОСОБА_2 до відзиву на позовну заяву надала розрахунок понесених нею судових витрат, до яких також включено вартість проведення семантико-текстуальної експертизи, які вона просила відшкодувати за рахунок позивача. У порушення статті 133 ЦПК України суд першої інстанції вказаного не врахував та не навів жодного мотиву не врахування понесення відповідачем вказаних судових витрат. Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Порядок розподілу судових витрат у разі закриття провадження у справі закріплено у статті 142 ЦПК України. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Суд першої інстанції у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що відповідачем факт понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції було підтверджено належними та допустимими доказами, а саме договором про надання правової допомоги від 20 грудня 2017 року, ордером серії КС №066179 від 20.12.2017, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №2564/10, розрахунком суми гонорару за надану правову допомогу від 22.05.2018, розрахунком попередньо визначених (орієнтовних) судових витрат, квитанцією до прибуткового касового ордера №1 від 22 травня 2018 року (а.с. 83-88). При цьому матеріали справи не містять клопотання позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні. З огляду на викладене, враховуючи що відповідач довела надання їй адвокатом Лішневським І. Г. зазначених послуг у суді першої інстанції в заявленому нею розмірі, витрати на правову допомогу мають бути відшкодовані відповідачу позивачем повністю. Отже, рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат. Доводи позивача про те, що він є особою з інвалідністю 3 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни, а тому звільнений від сплати всіх судових витрат, є необґрунтованими. Відповідно до пункту 8частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи. За відсутності доказів того, що позивач звільнений від сплати інших судових витрат, крім витрат по сплаті судового збору, клопотання ОСОБА_2 , яке порушено у відзиві на позовну заяву, про розподіл судових витрат підлягає задоволенню. З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати, пов`язані з розглядом справи: на професійну правничу допомогу - 10 000 грн; пов`язані з проведенням експертизи - 4 200 грн, всього 14 200 грн. Законом України «Про судовий збір» встановлено вичерпний перелік об`єктів справляння судового збору. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 подана на судове рішення в частині розподілу судових витрат, за її подання судовий збір не підлягав сплаті, а тому правові підстави для вирішення питання про їх розподіл відсутні. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року в частині розподілу судових витрат між сторонами скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн, витрати, пов`язані з проведенням експертизи в сумі 4 200 грн, а всього 14 200 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 26 січня 2022 року. Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. А. Семенюк