Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/2247/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6627/20 Справа № 212/2247/20 Суддя у 1-й інстанції - Чорний І. Я. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 грудня 2020 року м. Дніпро колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Городничої В.С., суддів Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Криворізький залізорудний комбінат на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 травня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Криворізький залізорудний комбінат про стягнення моральної шкоди, спричиненої нещасний випадком, В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2020 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що з 01 січня 1988 року по 02 березня 1998 року він працював слюсарем - монтажником на підприємстві ВО «Кривбасруда» правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат». 13 березня 1997 року в результаті нещасного випадку при виконанні трудових обов`язків він отримав травму пальця на лівій руці. За результатами розслідування нещасного випадку 17 березня 1997 року було складено Акт № 2 про нещасний випадок де в п. 15.1 вказано діагноз: Відкритий перелом пальця лівої руки. Відповідно до п. 11.3 Акту №2 причиною нещасного випадку є недоліки в навчанні безпечних прийомів праці. 28 травня 1997 року при огляді МСЕК, йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності, а саме: 25% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву. 01 червня 2000 року при повторному огляді МСЕК, йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності, а саме: 20% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву безстроково. У зв`язку з вказаним трудовим каліцтвом, отриманим в результаті нещасного випадку на виробництві, порушено його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, він відчуває періодичні болі в правій руці, затерпання травмованого пальця, погано працює ліва рука в момент затискання речей. Наявність даних негативних явищ в його житті свідчить про постійне перенесення больових відчуттів та про необхідність проходження лікування, а також вказує на відсутність можливості в достатній мірі реалізовувати себе в професійній сфері, повноцінно працювати, реалізовувати свої звички та бажання, що в свою чергу, призводить до зниження якості життя та зменшення благ, які він мав до моменту отримання професійного захворювання та втрати професійної працездатності. На підставі викладеного, просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду, спричинену нещасним випадком у розмірі 150 000 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 травня 2020 року - позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинену моральну шкоду, в зв`язку з ушкодженням здоров`я, в розмірі 35 000,00 грн, без утримання податку з доходів з фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. У решті позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, яка могла б призвести до заподіяння моральної шкоди позивачу; що суд першої інстанції, під час ухвалення рішення у справі помилково застував положення ст. 237-1 КЗпП України. Позивач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що у період з 01 січня 1988 року по 02 березня 1998 року ОСОБА_1 працював слюсарем-монтажником на підприємстві відповідача ВО «Кривбасруда» правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат». 02 березня 1998 року був звільнений відповідно до ст. 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію (а.с.8-9). 13 березня 1997 року в процесі виконання монтажу футеровки корпуса дробилки, він доставляв плити до місця установки, притримуючи при цьому все лівою рукою. В подальшому виникло зачіпання плити за частину дробилки. В момент зачеплення він намагався швидко прибрати свою руку, але її все одно було притиснуто до борту дробилки, в результаті чого він отримав травму пальця на лівій руці. Згідно з матеріалами справи, на підприємстві було проведено розслідування з приводу нещасного випадку, який стався із позивачем та складено Акт № 2 про нещасний випадок від 17 березня 1997 року, де в п. 15.1 вказано діагноз: відкритий перелом пальця лівої руки. Відповідно до п. 11.3 Акту № 2, причиною нещасного випадку є недоліки в навчанні безпечних прийомів праці. 28 травня 1997 року при огляді МСЕК, позивачу було визначено ступень втрати професійної працездатності - 25% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву. 20 червня 2000 року при повторному огляді МСЕК, позивачу було визначено ступень втрати професійної працездатності - 20% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву безстроково (а.с.12). Таким чином, саме при виконанні трудових обов`язків, в результаті нещасного випадку позивач отримав трудове каліцтво на підприємстві відповідача, наслідки якого несуть незворотній характер, та спричинили позивачу 20% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву. Встановлено, що ОСОБА_1 в зв`язку з отриманим трудовим каліцтвом не має змоги вести звичне життя, змушений постійно перебувати на обліку у ЛПЗ, приймати ліки, бо без них його стан погіршується і він взагалі не може вести нормальне життя. Професійне захворювання обмежує його у побуті, зокрема він не має можливості виконувати більшість домашніх робіт, які, враховуючи стан його здоров`я, мають робити члени його родини. Внаслідок таких обмежень він постійно відчуває себе тягарем. Відчуття того, що він ніколи не буде здоровою людиною постійно переслідує його внаслідок чого він постійно перебуває в стані психічного напруження. Моральні страждання позивача мають постійний характер, незважаючи на регулярні курси лікування, стан здоров`я позивача покращується тимчасово. Фізичний стан, самопочуття з часом не покращується, лікування в медичних установах приносить тимчасовий результат, періодично відбуваються загострення позивач відчуває періодичні болі в правій руці затерпання травмованого пальця, погано працює ліва рука в момент затискання речей. Зазначені обставини викликають відчуття неповноцінності, через що він переживає моральні страждання. Такі обставини вносять суттєві зміни в життєвих стосунках, він вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, змінити спосіб життя. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України Про охорону праці роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Згідно з ст. 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Встановлено, що втрата професійної працездатності позивача, що стало підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, встановлена первинно Висновком МСЕК від 28.05.1997 року, тобто мала місце до 01 січня 2004 року, до набрання чинності Цивільного кодексу України, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до правовідносин сторін мають застосовуватися положення Цивільний кодекс Української РСР 1963 року та Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року. У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. За правилами ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Приписами ст. 3 Закону України "Про оплату праці" встановлено: мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначено: мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4723 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний 944 600,00 грн. Відповідно до роз`яснень у п.9 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та інше. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, враховуючи тяжкість наслідків, які настали для здоров`я позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, настання негативних змін у його житті, неможливість відновлення стану, який мав потерпілий до трудового каліцтва, виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію за спричинену моральну шкоду у зв`язку з ушкодженням здоров`я в розмірі 35 000,00 грн. Доводи апеляційної скарги про відсутність вини відповідача у настанні нещасного випадку, не заслуговують на увагу, оскільки нещасний випадок із ОСОБА_1 стався під час роботи на підприємстві відповідача, що підтверджується Актом № 2 про нещасний випадок від 17 березня 1997 року, яким встановлено причину нещасного випадку, а саме: недоліки в навчанні безпечних прийомів праці,а відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Факт спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 у зв`язку з ушкодженням здоров`я під час виконання трудових обов`язків підтверджений наданими позивачем доказами, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону України Про охорону праці, у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, власник зобов`язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Відповідно до положень ст.12 Закону, у редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу для обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції, під час ухвалення рішення помилково застував положення ст. 237-1 КЗпП України, не спростовують встановлених судом обставин справи та не дають підстави для висновку про неправильне вирішення по суті спірного питання. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. На час виникнення спірних правовідносин, 28 травня 1997 року (первина МСЕК) можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків за рахунок роботодавця на підставі рішення суду, передбачалась пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою КМ України від 23.06.1993 №

472. Як роз`яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю моральну шкоду (п.5). Події, які породили цивільне право позивача на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року та Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою КМ України від 23.06.1993 №

472. Приведені відповідачем інші доводи в апеляційній скарзі про те, що суд не надав належної оцінки обставинам справи, про невірне застосування судом норм матеріального права, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають . Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Криворізький залізорудний комбінат залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 травня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів згідно ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий В.С.Городнича Судді: О.В.Лаченкова М.Ю,Петешенкова