Постанова 4874 № 906/409/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2020 року Справа № 906/409/20 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П. , суддя Коломис В.В. розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 10.09.2020р. (повний текст - 21.09.2020р.) у справі №906/409/20 (суддя Вельмакіна Т.М.) за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційне комунального підприємства про стягнення 175 352,95 грн Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252, ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України. ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.09.2020р. у справі №906/409/20 позов Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Новогуйвинського виробничого житлово ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства задоволено частково. Зменшено розмір обґрунтовано заявленої до стягнення пені на 90% - до 7952,37 грн. Стягнуто з Новогуйвинського виробничого житлово ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України": 7952,37 грн пені; 23649,05 грн 3% річних; 53757,75 грн інфляційних; 2353,96 грн судового збору. Відмовлено у стягненні 71571,32 грн пені, 9099,09грн 3% річних, 9323,37 грн інфляційних. Не погоджуючись з прийнятим рішенням Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (арк.справи 172-183). Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не погоджується з рішенням Господарського суду Житомирської області щодо часткового задоволення позовних вимог, і вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст.ст.549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України, та процесуального права, ст.ст.236, 238, 239 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог. В скарзі, зокрема, зазначає, що з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що Договір постачання природного газу є належною підставою, у розумінні норм ст.11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з купівлі-продажу природного газу, зокрема щодо розрахунків у належні строки за отриманий природний газ. Матеріалами справи підтверджується факт порушення з боку відповідача строків розрахунку за отриманий природний газ згідно умов Договору №5020/1718-ТЕ-10 на постачання природного газу від 05.09.2017р. Скаржник вважає, що твердження суду про не значні періоди прострочення по оплатах, здійснених власними коштами, не відповідає дійсності і спростовується матеріалами справи. Звертає увагу, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, а тому позиція про те, що інфляційні втрати слід нараховувати виключно на суму боргу не відповідає нормам чинного законодавства (правова позиція у постановах Верховного Суду від 17.07.2018р. у справі №904/10242/17, від 04.12.2018р. у справі №913/63/18, постанова Об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18). Боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання за будь-яких обставин. Виконання умов Договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема споживачів. Несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу, закачування природного газу у підземні сховища для забезпечення опалювального періоду 2019-2020р. Держава, покладаючи на АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» спеціальні обов`язки з постачання природного газу, не виконує свої зобов`язання з компенсації економічно обґрунтованих витрат, здійснених таким суб`єктом, тим самим спричиняючи до збитків. Зазначає, що збитковість підприємства не є винятковою обставиною для зменшення розміру неустойки. Господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені на 90% не мав права звільнити відповідача від такої сплати взагалі. Апелянт стверджує, що висновки суду про безпідставність стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суми коштів, перерахованих відповідно до Постанови КМУ №256 від 04.03.2002р., є такими, що не відповідають нормам законодавства України та висновкам Верховного Суду (правова

позиція Верховного Суду у справах №910/3657/18, №916/2286/18, №925/74/19). На підставі викладеного скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 10.09.2020р. у справі №906/409/20 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 71571,32 грн., 3% річних в розмірі 9099,09 грн. та інфляційних втрат в розмірі 9323,37 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України щодо стягнення пені в розмірі 71571,32 грн, 3% річних в розмірі 9099,09 грн та інфляційних втрат в розмірі 9323,37 грн - задовольнити; судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3153,00 грн за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача по справі. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2020р. поновлено Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 10.09.2020р. у справі №906/409/20 та відкрито апеляційне провадження. Запропоновано відповідачу у строк - до 20.11.2020р. надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів позивачу. Ухвалу суду про відкриття апеляційного провадження було отримано сторонами, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Відповідач не скористався правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Розглядом матеріалів справи встановлено наступне. 05.09.2017р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та Новогуйвинським виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним комунальним підприємством (споживач, відповідач) укладено Договір №5020/1718-ТЕ-10 постачання природного газу (арк.справи 17-26), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Згідно п.1.2.Договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Відповідно до п.6.1. Договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього Договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором. Відповідно до п.6.3. Договору оплата за природний газ здійснюється наступним чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19-Закону України "Про теплопостачання"; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника. Згідно п.6.4. Договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрат постачальника, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості. Умовами п.8.2 Договору сторони визначили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього Договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. У пункті 10.3 Договору сторони погодили, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років. Додатковою угодою №1 від 15.01.2018р. сторони внесли зміни до пункту п.6.1. Договору та виклали його в наступній редакції: "Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього Договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансовованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002р. №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором". Також, додатковою угодою №1 від 15.01.2018р. сторони виклали п.8.2. та п.8.3. Договору у наступній редакції: "8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 №256.. 8.3. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансовованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256 не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором. Згідно підписаних сторонами актів приймання-передачі природного газу (арк.справи 30-36) в період з 31.10.2017р. по 30.04.2018р., на виконання умов Договору, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передало Новогуйвинському виробничому житловому ремонтно-експлуатаційному комунальному підприємству природний газ на загальну суму 6180757,76грн. Відповідач свої зобов`язання за договором в частині оплати вартості отриманого природного газу виконав у повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками (арк.справи 38-76), однак з порушенням визначеного п.6.1. Договору строку оплати. При цьому, оплату заборгованості у розмірі 2219497,13грн позивач здійснив власними коштами, а частину боргу у розмірі 3961260,63грн здійснено державними коштами на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 (арк.справи 98-103). Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне: Згідно ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч.1 ст.173 ГК України). Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення щодо належного виконання сторонами зобов`язання містяться в ст.526 Цивільного кодексу України. Згідно ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, крім випадків, передбачених законом або договором. Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору постачання природного газу. Згідно ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Як встановлено ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу підтверджено, що в період з 31.10.2017р. по 30.04.2018р., на виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 6180757,76грн. При цьому, як було встановлено, оплату заборгованості у розмірі 2219497,13грн позивач здійснив власними коштами, а частину боргу у розмірі 3961260,63грн здійснено державними коштами на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 запроваджено механізм фінансування субвенцій на надання пільг та житлових субсидій населенню. Затверджений постановою №256 Порядок визначає, зокрема, що відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання). Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядками, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності). Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів. Відтак правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. На виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить Порядок від 11.01.2005р. №20 та Порядок №256 від 04.03.2002р. Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. Покладення обов`язків щодо оформлення та підписання відповідних документів, у даному випадку, на органи державної влади, позбавило відповідача можливості самостійно впливати в повній мірі на правовідносини за договором купівлі-продажу природного газу стосовно виконання обов`язку з оплати обсягів природного газу. З аналізу положень Порядку №256 вбачається, що державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу сплати за поставлений природний газ та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів за рахунок державних субвенцій. Аналогічні правові висновки міститься в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.05.2019р. у справі №924/296/18 та постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.04.2019р. у справі №906/278/18, постанові Верховного суду від 09.09.19р. у справі №908/885/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019р. у справі №922/3013/18, постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 17.12.2019р. у справі №922/932/19. Враховуючи допущене порушення умов Договору в частині своєчасного проведення розрахунків, позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача 79523,69 грн пені, 32748,14 грн 3% річних та 63081,12 грн інфляційних. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Згідно п.3 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Як передбачено ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Частинами 1,3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пеню в сумі 79523,69грн позивачем нараховано: за зобов`язаннями жовтня 2017 року у розмірі 361013,10грн за період з 28.11.2017р. по 19.12.2017р., що складає 3568,59грн; за зобов`язаннями листопада 2017 року у розмірі 758480,08грн за період з 26.12.2017р. по 21.01.2018р., що складає 8721,48грн; за зобов`язаннями лютого 2018 року у розмірі 122288,73грн за період з 27.03.2018р. по 04.05.2018р., що складає 1999,17грн; за зобов`язаннями березня 2018, за період з 26.04.2018р. по 07.06.2018р. на суму боргу 802598,33грн, пеня складає 14466,56грн; за період з 08.06.2018р. по 21.08.2018р. на суму боргу 732598,33грн пеня складає 23031,69грн; за період з 22.08.2018р. по 27.02.2019р. пеня складає 19143,40грн, а всього, 56641,65грн; за зобов`язаннями квітня 2018 у розмірі 111408,49грн, за період з 25.11.2018р. по 04.03.2019р. складає 8592,80грн. Також у наведених розрахунках позивач вказав, що нарахування пені здійснено без нарахування на суми оплат, проведених відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002р. №256, а в обґрунтуванні позовних вимог зазначив, що з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов Договору складає 79523,69грн. Позивач зазначав, що розмір нарахованої пені визначено з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором. Згідно здійсненого позивачем розрахунку пені, кошти, сплачені згідно постанови КМУ №256 першочергово зараховувались в погашення боргу, а власні кошти зараховувались в порядку їх надходження, виходячи з суми заборгованості, яка могла бути погашена цими власними коштами, зважаючи на їх розмір на дату надходження. Пеню позивач нарахував виключно на прострочення оплат, які проводилися власними коштами відповідача. Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок пені (арк.справи 11-16), колегія суддів дійшла висновку, що її нарахування в сумі 79523,69грн за визначений позивачем період, виходячи з обумовлених Договором періодів прострочення щодо кожного факту передачі природного газу за актом, проведено вірно. Крім цього, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач, зазначаючи у позовній заяві про те, що розмір нарахованої пені визначено з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, при розрахунку річних та інфляційних, зарахування коштів, які надходили на погашення заборгованості здійснив у іншому, ніж при розрахунку пені, порядку, що призвело до не вірного визначення сум простроченої заборгованості у відповідні періоди та не вірного визначення періодів здійснення вказаних нарахувань, а в кінцевому результаті - до не вірного визначення сум цих нарахувань. Відповідно до ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Тобто, якщо прострочення оплат мало місце, то дата початку періоду такого прострочення, є аналогічною як для нарахування пені, так і для нарахування річних та інфляційних. Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних в апеляційному провадженні, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи із початку періодів прострочення та сум заборгованості у відповідні періоди, визначені позивачем при нарахуванні пені, однак враховуючи закінчення таких нарахувань за датою погашення простроченої заборгованості, обґрунтовано заявлена сума 3% річних складає 23649,05грн, сума інфляційних - 53757,75грн, а тому, у стягненні 9099,09грн 3% річних та 9323,37грн інфляційних слід відмовити, оскільки у цій частині позовні вимоги є безпідставними. Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, Господарський суд Житомирської області дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають задоволенню на суму 156930,49грн, з яких: 79523,69 грн пені, 23649,05 грн 3% річних, 53757,75 грн інфляційних. При цьому, відповідачем до суду першої інстанції було заявлено клопотання про зменшення пені. Як встановлено положеннями ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України, має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора, у разі порушення зобов`язання, шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 04.06.2019 у справі №904/3551/18. При вирішенні питання про зменшення розміру пені враховано, що газ за договором використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, що впливає на дотримання порядку та строків проведення розрахунків, що вбачається з довідок про дебіторську заборгованість населення станом на 31.03.2018р. та станом на 01.05.2020р. (арк.справи 96, 97). Як вірно відмічено судом першої інстанції, про тяжкий фінансовий стан підприємства свідчать також копії фінансових звітів відповідача станом на 01.01.2019р. і на 01.10.2019р. (арк.справи 104-106) та довідка про існуючу заборгованість перед позивачем по інших договірних зобов`язаннях, укладених між позивачем і відповідачем (арк.справи 107). Як вбачається з матеріалів справи, на час звернення позивача до суду першої інстанції, заборгованість, на яку він нарахував та заявив до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні, відповідач погасив у повному обсязі. Також, з матеріалів справи вбачається системне виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого природного газу та, в основному, не значні періоди прострочення по оплатах, здійснених власними коштами. Водночас, враховується співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій із розміром збитків кредитора. Також, слід врахувати, що позивач компенсує свої втрати у частині інфляційних втрат, оскільки нарахував та заявив до стягнення інфляційні за період прострочення. Крім того, нараховано та заявлено до стягнення 3% річних. Згідно правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 11.07.2013р. №7-рп/2013, неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. З огляду на викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про зменшення розміру пені, виходячи з обґрунтовано заявленої суми, на 90% - до 7952,37 грн. Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі. При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії"). У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.275-280 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на скаржника. Керуючись ч.13 ст.8, ч.3 ст.252, ст.269, ч.ч.2, 10 ст.270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 10.09.2020р. у справі №906/409/20 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України. Повний текст постанови складено 09.12.2020р. Головуючий суддя Саврій В.А. Суддя Дужич С.П. Суддя Коломис В.В.