Постанова Північний апеляційний господарський суд № 920/562/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" березня 2020 р. Справа№ 920/562/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Хрипуна О.О. суддів: Чорногуза М.Г. Агрикової О.В. при секретарі судового засідання Король Я.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 04.12.2019 (повний текст рішення складено 10.12.2019) у справі № 920/562/19 (суддя Жерьобкіна Є.А.) за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" про стягнення 1 392 345,81 грн. за участю представників: від позивача: Безпалюк О.Л., від відповідача: Дубовик В.В. ВСТАНОВИВ: АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до ТОВ "Сумитеплоенерго" про стягнення 1 392 345,81 грн., в тому числі 943 281,10 грн. пені, 292 390,42 грн. 3% річних, 156 674,29 грн. інфляційного збільшення суми боргу, у зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем природного газу відповідно до укладеного між сторонами договору постачання природного газу № 6183/1718-ТЕ-29 від 22.09.2017. Рішенням Господарського суду Сумської області від 04.12.2019 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 471 640,55 грн. пені, 181 962,04 грн. 3% річних, 156 674,29 грн. інфляційних втрат, 19 228,76 грн. витрат по сплаті судового збору; у задоволенні позову в іншій частині відмовлено; відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Сумитеплоенерго" про розстрочення виконання рішення. Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку, враховуючи встановлений судом факт несвоєчасної оплати відповідачем природного газу поставленого у жовтні 2017 року - вересні 2018 року, суд визнав правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 943 281,87 грн. пені, 181 962,04 грн. 3% річних, 156 674,29 грн. інфляційних втрат. Відмовляючи у стягненні з відповідача 110 428,38 грн. 3% річних, місцевий господарський суд виходив з неправомірності їх нарахування на суму коштів, що були сплачені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002. Скориставшись приписами ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, місцевий господарський суд зменшив до 50% суму пені. Не погодившись з рішенням, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального, зокрема ст.ст. 549 - 552, 599, 625 ЦК України, та процесуального права (ч. 2 ст. 11, ст.ст. 74, 76, 77, 86, 236, 238 ГПК України), просить рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 471 640,55 грн. та 3% річних у розмірі 110 428,38 грн., ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. За твердженням скаржника, суд безпідставно зменшив суму пені, а висновки суду про безпідставність стягнення 3% річних, нарахованих на суми коштів, перерахованих відповідно до постанови КМУ № 256 від 04.03.2002 є такими, що не відповідають нормам законодавства та висновкам Верховного Суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 04.12.2019 у справі № 920/562/19. 26.02.2020 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з огляду на її необґрунтованість. В судовому засіданні представник скаржника вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача вимоги та доводи апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення з огляду на її безпідставність. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне. Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 22.09.2017 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ТОВ "Сумитеплоенерго" (споживач) укладено договір постачання природного газу № 6183/1718-ТЕ-29, на умовах якого постачальник зобов`язався передати у власність споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач, в свою чергу, оплатити природний газ на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2. договору). Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 договору у редакції додаткової угоди № 6 від 31.08.2018 до договору). Згідно із п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором. У п. 6.2 договору сторони погодилися, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. Згідно із п. 6.3 договору, оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання"; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника. За умовами п. 6.4 договору, у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості. Додатковою угодою № 1 від 15.01.2018 до договору, абзац третій пункту 6.1 розділу 6 договору викладено в наступній редакції: "Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансовованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором." Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, за актами приймання-передачі природного газу за період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 239 172 723,62 грн., що не заперечується сторонами. Місцевим господарським судом встановлено та не заперечується сторонами, що поставлений позивачем природний газ у період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року, загальною вартістю 239 172 723,62 грн., оплачений відповідачем повністю, однак з порушенням строків оплати, визначених п. 6.1 договору. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами. Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У п. 8.2 договору сторони передбачили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №

20. У пункті 8.3 договору сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором. Додатковою угодою № 1 від 15.01.2018 до договору, викладено пункти 8.2 та 8.3 договору у новій редакції: "У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256." "Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансовованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256 не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором." Додаткова угода № 1 від 15.01.2018 діє з 01.01.2018. Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 з позивачем проведені розрахунки на суму 58 229,13 грн. за платіжним дорученням № 75 від 21.11.2018, на суму 1 427 891,96 грн. за платіжним дорученням № 73 від 01.11.2018, на суму 5 044 000,00 грн. за платіжним дорученням № 68 від 04.10.2018, на суму 1 570 000,00 грн. за платіжним дорученням № 54 від 28.08.2018, на суму 1 661 633,85 грн. за платіжним дорученням № 21 від 07.06.2018, на суму 3 178 307,13 грн. за платіжним дорученням № 13 від 31.05.2018, на суму 16 313,04 грн. за платіжним дорученням № 9 від 27.04.2018, на суму 50 762 743,54 грн. за платіжним дорученням № 8 від 25.04.2018, на суму 15 416,96 грн. за платіжним дорученням № 7 від 30.03.2018, на суму 24 396 366,80 грн. за платіжним дорученням № 6 від 27.03.2018, на суму 843,03 грн. за платіжним дорученням № 5 від 14.03.2018, на суму 43 576 489,84 грн. за платіжним дорученням № 4 від 28.02.2018. Всього сплачено 131 708 235,28 грн. (том 3, а.с. 117-128). Згідно з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів. З 01.01.2018 механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема і природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання) за рахунок субвенцій з державного бюджету визначався Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 (далі по тексту - Порядок № 256). Отже, з 01.01.2018 розрахунки за природний газ, спожитий категорією населення, яке має пільги та субсидії, здійснювалися між сторонами відповідно до Порядку №

256. Згідно з пунктами 2, 4 Порядку № 256 фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об`єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню. Відповідно до абзацу 1 пункту 8-1 Порядку № 256, кошти на оплату пільг і субсидій за електричну енергію, природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення, отримані від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку, використовуються суб`єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, за цільовим призначенням з урахуванням вимог цього пункту. Відповідно до абзаців 21, 22, 25, 28 пункту 8-1 Порядку № 256 для проведення розрахунків відповідно до цього пункту всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах казначейства. Розрахункове обслуговування таких рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та учасниками розрахунків. Усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають": "постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок. Казначейство не пізніше ніж протягом наступного операційного дня після надходження платіжних доручень учасників розрахунків, передбачених цим пунктом, здійснює їх виконання. Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок газопостачальної організації. Тобто, держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами. Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), визначений Порядком фінансування видатків, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується житловими субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг. Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Виходячи з викладеного, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. Аналогічні висновки викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 913/334/18, від 24.09.2019 у справі № 927/894/18, від 13.02.2020 у справі № 917/536/19. Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення норм постанов Кабінету Міністрів України є обов`язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. З урахуванням правової позиції Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для нарахування трьох відсотків на суму коштів, що були сплачені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 згідно з платіжними дорученнями № 75 від 21.11.2018, № 73 від 01.11.2018, № 68 від 04.10.2018, № 54 від 28.08.2018, № 21 від 07.06.2018, № 13 від 31.05.2018, № 9 від 27.04.2018, № 8 від 25.04.2018, № 7 від 30.03.2018, № 6 від 27.03.2018, № 5 від 14.03.2018, № 4 від 28.02.2018 з дотриманням встановлених строків. З наявних в матеріалах справи виписок по рахунку, довідки по операціях за договором не вбачається, що оплати природного газу 04.01.2018 та 22.02.2018 були здійснені на підставі постанови КМУ № 256 від 04.03.2002. Перевіривши доводи скаржника, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку, враховуючи встановлений судом факт несвоєчасної оплати відповідачем природного газу поставленого у жовтні 2017 року - вересні 2018 року, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду з приводу обґрунтованості вимог позивача щодо стягнення з відповідача 943 281,87 грн. пені, 181 962,04 грн. 3% річних, 156 674,29 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення з відповідача 110 428,38 грн. 3% річних вимоги позивача суд визнає безпідставними, оскільки 3% річних нараховані на суму коштів, що були сплачені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника. Згідно із ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГК України, у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Стаття 546 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як один із видів забезпечення зобов`язання. Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року № 7-рп/2013). Звертаючись до суду з клопотанням про зменшення на підставі ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України заявленого позивачем до стягнення розміру пені на 50 %, відповідач зазначає, що відповідно до умов пункту 1.2. договору природний газ придбано відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. Сам відповідач не є фактичним (кінцевим) споживачем газу, а ступінь виконання відповідачем зобов`язань за укладеним договором, - незначний період прострочення виконання грошового зобов`язання. Обсяг розрахунків підприємства за спожитий природний газ залежить виключно від обсягу оплати споживачами вартості спожитих послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води та теплової енергії. Станом на 01.01.2018 заборгованість споживачів перед ТОВ "Сумитеплоенерго" становила 268 578,5 тис.грн., станом на 01.10.2018 - 182 102,5 тис.грн. Скрутне становище відповідача підтверджується звітом ТОВ "Сумитеплоенерго" про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2018 рік, згідно якого відповідач був збитковим підприємством в період нарахування пені позивачем. У звіті про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 1 півріччя 2019 року ТОВ "Сумитеплоенерго" також зазнало лише збитків на загальну суму 4 532 тис. грн. Відповідач в цілому виконав взяті не себе зобов`язання по договору, діяв добросовісно і не мав наміру ухилитися від оплати отриманого товару. Порушення строків оплати допущене не з вини відповідача, а у зв`язку з дією обставин, які не залежали від волі ТОВ "Сумитеплоенерго". В період дії договору № 6183/1718-ТЕ-29 оплата вартості природного газу здійснювалась відповідачем не за власним волевиявленням, а за спеціальною процедурою з коштів, отриманих відповідачем від держави у формі субвенцій з Державного бюджету України за пільги та субсидії споживачам послуг відповідача. Відшкодування коштів на пільги, субсидії відповідачу здійснювалось з Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не були коштами відповідача, а безпосередньо перераховувались на рахунок позивача. Таким чином, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за постановлений природний газ, що по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих грошових коштів та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. У відповідача відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, що виключає вину відповідача у порушенні строків виконання зобов`язання по договору. Позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання. Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку про можливість зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50 % від заявленої до стягнення суми - до 471 640,55 грн., взявши при цьому до уваги те, що газ, який проданий за договором, використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню; відповідачем у повному обсязі сплачено основний борг; позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору; стягнення на користь позивача суми процентів річних та інфляційних втрат, в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Проаналізувавши доводи сторін, дослідивши наявні у справі докази, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду з приводу того, що таке зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих, в розумінні ст. ст. 73, 76-79 ГПК України, доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору. Наведеним спростовується посилання скаржника на те, що судом при зменшенні пені враховано лише інтереси відповідача. Крім того, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що підписавши договір постачання природного газу відповідач взяв на себе зобов`язання у разі несвоєчасної оплати за поставлений природний газ сплатити позивачеві пеню у визначеному розмірі, оскільки відсутність в договорі застереження про зменшення розміру штрафних санкцій не впливає на можливість їх зменшення судом. З огляду на викладене, місцевий господарський суд здійснив оцінку ступеня вини відповідача в простроченні виконання зобов`язання за договором, причини неналежного виконання зобов`язання, судом враховано, що підприємство відповідача перебуває у скрутному фінансовому становищі, а також враховуючи інтереси обох сторін - дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення нарахованого позивачем розміру пені на 50% з посиланням на приписи ст. 233 ГПК України та ст. 551 ЦК України - до 471 640,55 грн. Таким чином, викладені в апеляційній скарзі доводи щодо неправильного застосування судом першої інстанції норми, закріпленої у ст. 233 ГК України, не знайшли свого підтвердження, оскільки суд в повній мірі з`ясував всі обставини, передбачені зазначеною нормою, зокрема, правильно встановив, що наявні підставні обставини для зменшення розміру пені. Твердження скаржника, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення не зазначив підстав зменшення пені, норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування при зменшенні пені, спростовуються висновками суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року). Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 ГПК України. За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують. З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається. Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 04.12.2019 у справі № 920/562/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 04.12.2019 у справі № 920/562/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 920/562/19 повернути до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.О. Хрипун Судді М.Г. Чорногуз О.В. Агрикова