Постанова 4857 № 500/1311/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/1311/20 пров. № А/857/12173/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Судова-Хомюк Н.М., Шевчук С.М., з участю секретаря судового засідання Цар М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі № 500/1311/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування вимоги,- суддя в 1-й інстанції Подлісна І.М., час ухвалення рішення 03.09.2020 року, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення 08.09.2020 року, В С Т А Н О В И В : До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування вимоги. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу із офіційного сайту Міністерства юстиції Єдиний реєстр боржників стало відомо про наявність виконавчого провадження - ВП № 60904329 відкритого щодо ОСОБА_1 за документом виданим Головним управління ДПС у Тернопільській області державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Приймака А.Ю. За письмовою заявою позивача про намір отримати копії виконавчого провадження відповіді не отримав. Ознайомитися з виконавчим провадженням не надалося за можливе через запроваджений Кабінетом міністрів України карантин. А тому, вирішив звернутися до органу, що видав виконавчий документ - Головного управління ДПС у Тернопільській області. Так, з листа ГУ ДПС у Тернопільській області від 19.05.2020 № 2947/6-5/19-00-54-04/10936 (далі - лист) позивачу стало відомо, що ГУ ДПС у Тернопільській області сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 № Ф-515.3-54 (далі по тексту Вимога), яка була направлена платнику 11.02.2020 за адресою АДРЕСА_1 . Також, позивач дізнався, що станом на 20.01.2020 заборгованість ОСОБА_1 по єдиному внеску становить 29293,44 грн. Вимоги про сплату боргу він не отримував. За таких обставин, позивач вважає, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки), є протиправною та підлягає скасуванню, що, власне, і зумовило звернення до суду з даним позовом. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі № 500/1311/20 позовні вимоги задоволено. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що датою проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності Позивача є 12.05.2020р. (номер проведення державної реєстрації припинення - 26460050001020032), тобто останній звітний період для позивача має закінчуватися 12.05.2020. На дату формування оскаржуваної вимоги, а саме, 11.02.2020, Позивач не перебував в стані припинення підприємницької діяльності та не був знятий з обліку як платник єдиного соціального внеску. Із інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 по виду бюджету 70 (Цільові фонди), Код класифікації доходів бюджету 71040000 (для фіз.осіб - підпр, у т.ч. які обрали спр. сист. оподатк.та осіб, які проводять незалежну проф. діяльність) вбачається, що сума недоїмки по ЄСВ в розмірі 29 293,44 грн. формувалась наступним чином. Фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, за 2017 рік зобов`язані сплатити єдиний внесок у сумі 8448,00грн. у термін до 09.02.2018 (мінімальний страховий внесок за місяць у 2017р. - 704,00 грн.), за 2018 рік (мінімальний страховий внесок за місяць у 2018р. -819, об грн.): - За І квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн. - За II квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн. - За III квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн. - За IV квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн. За 2019 рік (мінімальний страховий внесок за місяць у 2019р. -918, об грн.) терміни сплати такі: - За І квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн. - За II квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн. - За III квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн. - За IV квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн. Згідно з підсистемою Облік платежів ІС Податковий блок заборгованість ОСОБА_1 по єдиному соціальному внеску станом на 20.01.2020 становить 29 293,44 грн. за рахунок нарахування ЄСВ, що і стало підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020р. N20-515354. Щодо твердження Позивача про те, що він працював водієм у ТОВ Торгова група Арс-Кераміка та роботодавцем у період, за який контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки), здійснювалась сплата за найманого працівника єдиного внеску, відповідач зазначає, що оскільки на дату формування вимоги за Позивачем зберігався статус фізичної особи-підприємця, то він є самостійним суб`єктом сплати єдиного внеску. Внаслідок вищезазначеного у позивача виникла заборгованість в сумі 29293,44 грн., наявність якої стало підставою для формування оскаржуваної вимоги. Просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі № 500/1311/20 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. Отже, жодних правових підстав, що чітко визначені Законом та за наявності яких щодо скаржника приймались би рішення про застосування штрафних санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску не було та не існує. Враховуючи обставини у справі та законодавчі положення, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на нараховування та сплату роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць, за спірний період, суд приходить до висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску, як наслідок оскаржувана вимога від 11.02.2020 №Ф-5153-54 про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на суму 29293,44 грн. є необґрунтованою, винесеною без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, з порушенням вимог ч.2 ст.2 КАС України, а отже є протиправною та підлягає скасуванню. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що позивач відповідно до інформації, яка міститься у інформаційній системі Податковий блок. Облік платників податків, а саме: розділ Реєстраційні дані, відомо, зареєстрований як фізична особа - підприємець станом на 28.09.2011 року та взятий на облік Тернопільською ДПІ станом на 30.09.2011 року за номером 45376 з присвоєнням стану платника податків о - платник податків за основним місцем обліку. Згідно з ідентифікаційними даними щодо ОСОБА_1 відповідно до ІС Податковий Блок Позивача - фізичну особу, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності, припинено, але не знято з обліку (картки особових рахунків не пусті) 12.05.2020р. Згідно з даними про реєстрацію платником ЄСВ Позивач належить до категорії страхувальника 244, тобто є фізичною особою - підприємцем, державна реєстрація якого припинена за заявницьким принципом та який перебуває на обліку як платник ЄСВ. Так, позивач є застрахованою особою за основним місцем роботи на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ Торгова група Арс-кераміка (код ЄДРПОУ 32549732) де отримував заробітну плату, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що провадить підприємницьку діяльність. Дані обставини підтверджуються податковими деклараціями про майновий стан і доходи за 2017- 2019 роки, 1 кв.2020, з яких вбачається що доходів від будь якої діяльності, в т.ч. і підприємницької не отримував, довідками про доходи за основним місцем роботи. Позивач зазначає, що йому стало відомо з офіційного сайту Міністерства юстиції Єдиний реєстр боржників про наявність виконавчого провадження - ВП № 60904329 відкритого щодо нього за документом виданим Головним управління ДПС у Тернопільській області державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Приймак А.Ю. За письмовою заявою ОСОБА_1 про намір отримати копії виконавчого провадження відповіді не отримав. Ознайомитися з виконавчим провадженням не надалося за можливе через запроваджений Кабінетом міністрів України карантин. А тому, позивач вирішив звернутися до органу, що видав виконавчий документ - Головного управління ДІІС у Тернопільській області. Так, з листа ГУ ДПС у Тернопільській області від 19.05.2020 № 2947/6-5/19-00-54-04/10936 (далі - лист) позивач дізнався, що ГУ ДПС у Тернопільській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 № Ф-515.3-54 (далі по тексту Вимога), яка була направлена платнику 11.02.2020 за адресою АДРЕСА_1 . Станом на 20.01.2020 заборгованість позивача по єдиному внеску становила 29293,44 грн. Вимогу про сплату боргу він не отримував. Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом. Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач оскаржила її до суду. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №2464-VI). Згідно з пунктами 1 та 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску. Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом. Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно з пунктами 2 та 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Частиною 5 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Згідно з частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені, зокрема, у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI). Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. За будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Метою ж встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування, є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок сплати його роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 03 квітня 2020 року (справа №140/642/19), від 19 червня 2020 року (справа №824/876/19-а). З матеріалів справи вбачається, що позивач є застрахованою особою за основним місцем роботи на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ Торгова група Арс-кераміка (код ЄДРПОУ 32549732), де отримував заробітну плату, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що провадить підприємницьку діяльність. Дані обставини підтверджуються податковими деклараціями про майновий стан і доходи за 2017- 2019 роки, 1 кв.2020 з яких вбачається що доходів від будь якої діяльності, в т.ч. і підприємницької не отримував, довідками про доходи за основним місцем роботи. Докази, які б вказували на отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності у матеріалах справи відсутні. За таких обставин, оскільки позивач є найманим працівником і роботодавець сплачує за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, доказів отримання позивачем у відповідний період доходів від провадження господарської діяльності не надано, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у позивача відсутній обов`язок сплачувати за спірний період єдиний внесок як фізичною особою-підприємцем. Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка не отримувала дохід від здійснення підприємницької діяльності. Отже, позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за позивача є роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний, що не враховано контролюючим органом при винесені оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки). Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами разом з Конвенцією як джерело права, та яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06). Приведені в апеляційній скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі № 500/1311/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Н. М. Судова-Хомюк С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 10.12.2020 року