Постанова 4816 № 579/2145/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2020 року м.Суми Справа №579/2145/19 Номер провадження 22-ц/816/2375/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Ткачук С. С. сторони: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 30 вересня 2020 року в складі судді Моргуна О.В., ухвалене в м. Кролевець, повний текст якого складено 06 жовтня 2020 року, В С Т А Н О В И В: 26 листопада 2019 року ТОВ «ВЕЛЛФІН» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що 28 жовтня 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та відповідачем укладено договір позики № 85514 в електронній формі, за умовами якого остання отримала кредит, шляхом перерахування коштів на картковий рахунок відповідача в розмірі 1200 грн на умовах строковості, зворотності та платності строком на 26 днів зі сплатою відсотків. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов договору станом на 21 листопада 2019 року виникла заборгованість у розмірі 51387 грн 20 коп., з яких: 1200 грн 00 коп. - основний борг, 12806 грн 60 коп. - заборгованість за відсотками, 37380 грн 60 коп. - заборгованість за простроченими відсотками, яку позивач просив стягнути на свою користь, а також вирішити питання судових витрат. Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 30 вересня 2020 року позовну заяву ТОВ «ВЕЛЛФІН» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» заборгованість за договором позики від 28 жовтня 2016 року № 85514 у розмірі 51387 грн 20 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» витрати за сплату судового збору у розмірі 1921 грн 00 коп. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення розміру відсотків та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Основними доводами апеляційної скарги є те, що за умовами укладеного договору сторони по справі погодили сплату заборгованості за позикою в розмірі 1200 грн 00 коп., процентів за наданою позикою в розмірі 335 грн 00 коп. та строк погашення - 23 листопада 2016 року. Отже, позивач мав право на нарахування процентів за користування позикою лише в межах строку надання позики - по 23 листопада 2016 року, після закінчення строку його дії у позивача відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти. Тому вимоги позивача по стягненню заборгованості за договором підлягають задоволенню в загальній сумі 1535 грн 00 коп., з яких сума позики складає 1200 грн 00 коп. та відсотки в межах строку дії позики - 335 грн 00 коп. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за основним боргом у сумі 1200 грн 00 коп. відповідачем не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України рішення суду в зазначеній частині не є предметом апеляційного перегляду. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ВЕЛЛФІН» з доводами апеляційної скарги не погоджується, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2020 року: 2102 грн х 100 = 210200 грн), розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ВЕЛЛФІН» є фінансовою установою, що надає фінансові послуги по наданню у позику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності відповідно до розпорядження Нацкомфінпослуг № 2606 від 27 жовтня 2015 року, зареєстровано в реєстрі фінансових установ за № 16103225 (а.с. 8). Порядок отримання та надання позики регламентується Правилами надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН», затверджених наказом директора ТОВ «ВЕЛЛФІН» № 2-1 від 27 жовтня 2015 року (а.с. 9-15). ОСОБА_1 у встановленому п.п. 4.1, 4.2. Правил порядку, оформила заявку для отримання позики шляхом заповнення всіх полів заявки (а.с. 16-19). Згідно п. 4.8 Правил підтвердженням згоди заявника на отримання позики є направлена на розгляд Товариством заявка про надання позики з одночасною перевіркою банківської платіжної картки. Відповідно до п. 4.10 Правил відповідність зазначеної суми підтверджує належність рахунку для перерахування позики заявнику, та підтверджує згоду заявника на отримання позики. На підставі заповненої відповідачем заявки 28 жовтня 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 85514, за умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти у сумі 1200,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути позику через 26 днів та сплатити проценти (а.с. 20-24). Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про електронну комерцію». У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ст. 11 цього Закону зазначено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Так, у статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Відповідно до п. 6.10-6.12 Правил Товариство надає позику в порядку одночасного перерахування суми, зазначеної в договорі позики на рахунок банківської платіжної картки, зазначеної в Заявці. Перерахування грошових коштів здійснюється в строк не пізніше одного робочого дня з дати підписання Договору позики сторонами. Датою укладення договору позики між Товариством і позичальником є дата перерахування суми позики на банківський рахунок. На виконання умов укладеного між сторонами договору позики ТОВ «ВЕЛЛФІН» перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 зазначену в договорі суму позики (а.с. 26). У зв`язку з порушенням позичальником строку повернення позики та процентів за користування позикою ТОВ «ВЕЛЛФІН» (позикодавець) 26 листопада 2019 року звернулось до суду, пред`явивши позов про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики, яка станом на 21 листопада 2019 року становить 51387 грн 20 коп., з яких: 1200 грн 00 коп. - основний борг, 12806 грн 60 коп. - заборгованість за відсотками, 37380 грн 60 коп. - заборгованість за простроченими відсотками. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено існування договірних правовідносин та наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором позики від 28 жовтня 2016 року у розмірі 51387 грн 20 коп., з яких: 1200 грн 00 коп. - основний борг, 12806 грн 60 коп. - заборгованість за відсотками, 37380 грн 60 коп. - заборгованість за простроченими відсотками. Колегія суддів повністю не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Перевіряючи вимогу позивача в частині стягнення заборгованості за відсотками в сумі 12 806 грн 60 коп. та простроченими відсотками в сумі 37380 грн 60 коп. за користування позикою, колегія суддів виходить з такого. За положеннями статей 1046, 1049 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18. Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного сторонами договору позики № 85514 від 28 жотня 2016 року ТОВ «ВЕЛЛФІН», як фінансова установа, надало позичальнику суму позики, а останній зобов`язувався повернути надану позику у повному обсязі 23 листопада 2016 року. Таким чином, позикодавець ТОВ «ВЕЛЛФІН» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 23 листопада 2016 року. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти. Досліджений колегією суддів розрахунок заборгованості свідчить про те, що визначена позивачем до стягнення заборгованість по відсоткам в сумі 12806 грн 60 коп. та заборгованість по простроченим відсоткам в сумі 37380 грн 60 коп. за користування позикою включає період з 24 листопада 2016 року по 21 листопада 2019 року, який виходить за межі строку кредитування. Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, тому заявлена позикодавцем ТОВ «ВЕЛЛФІН» вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам та простроченим відсоткам за користування позикою за період з 24 листопада 2016 року по 21 листопада 2019 року є безпідставною та задоволенню не підлягає. Тому рішення суду слід скасувати з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» суми заборгованості за договором позики № 85514 від 28 жовтня 2016 року в сумі 1535 грн 00 коп., з них: 1200 грн 00 коп. - основний борг, 335 грн 00 коп. - заборгованість за відсотками в межах строку надання позики за період з 28 жовтня 2016 року по 23 листопада 2016 року. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, змінює розподіл судових витрат. При подачі позовної заяви ТОВ «ВЕЛЛФІН» сплатило 1921 грн. судового збору, а ОСОБА_1 при поданні апеляційної скарги - 2881 грн. 50 коп. судового збору. Апеляційну скаргу задоволено на 100 %. Позов - на 2,99 %. Тому на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» необхідно стягнути з ОСОБА_1 судові витрати за подачу позову у розмірі 57 грн. 44 коп., а з ТОВ «ВЕЛЛФІН» на користь ОСОБА_1 за подачу апеляційної скарги - 2881 грн. 50 коп. Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 30 вересня 2020 року в даній справі скасувати та прийняти нову постанову. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» заборгованість за договором позики № 85514 від 28 жовтня 2016 року в сумі 1535 грн 00 коп., з них: 1200 грн 00 коп. - основний борг, 335 грн 00 коп. - заборгованість за відсотками. В іншій частині в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» судовий збір за подання позовної заяви в сумі 57 грн 44 коп. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» на користь ОСОБА_1 2881 грн 50 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - В.І. Криворотенко Судді: О.І. Собина С.С. Ткачук