Постанова 4816 № 573/1960/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 року м.Суми Справа №573/1960/19 Номер провадження 22-ц/816/563/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Хвостика С. Г. за участю секретаря судового засідання Назарової О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 17 грудня 2019 року, постановлене під головуванням судді Терещенко О.І. у м. Білопіллі Сумської області, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (далі - ТОВ «ВЕЛЛФІН») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що 19 вересня 2016 року між товариством та відповідачкою укладено договір позики №71977 в електронній формі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала на картковий рахунок позику у розмірі 2400 грн на умовах строковості, зворотності, платності, зобов`язалась повернути позику та сплатити проценти за користування нею. Відповідачка взяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 15 жовтня 2019 року у неї виникла заборгованість у розмірі 103238,40 грн. Посилаючись на зазначені обставини ТОВ «ВЕЛЛФІН» просило стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість за договором позики та понесені судові витрати. Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 17 грудня 2019 року у задоволенні позову ТОВ «ВЕЛЛФІН» відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ «ВЕЛЛФІН» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. У доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що ТОВ «ВЕЛЛФІН» є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги, зокрема у вигляді позики на умовах строковості, зворотності, платності (розпорядження Нацкомфінпослуг № 2606 від 27 жовтня 2015 року, зареєстровано в реєстрі фінансових установ за № 16103225). Укладений між сторонами договір у формі електронного документа не суперечить положенням ЦК України, кожен примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» є оригіналом такого документа. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги Правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН», затверджені наказом директора товариства №2-1 від 27 жовтня 2015 року, які є невід`ємною частиною укладеного сторонами договору. Заявник апеляційної скарги стверджує, що відповідачка належним чином свої зобов`язання за договором не виконала, позику не повернула, відсотки за користування коштами не сплатила, а тому нарахована заборгованість підлягає стягненню на користь позивача. ОСОБА_1 у встановлений судом строк відзиву на апеляційну скаргу не подала. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Сторони в судове засідання не з`явились, про день та час повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за необхідне слухати справу у відсутність сторін за наявними в ній доказами і в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте оскаржене судове рішення не відповідає зазначеним вимогам в повній мірі. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «ВЕЛЛФІН» є фінансовою установою, що надає фінансові послуги, зокрема у вигляді позики фізичним особам на умовах строковості, зворотності, платності відповідно до розпорядження Нацкомфінпослуг № 2606 від 27 жовтня 2015 року, зареєстровано в реєстрі фінансових установ за № 16103225 (а.с. 11-24). Порядок отримання та надання позики регламентується Правилами надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН», затвердженими наказом директора ТОВ «ВЕЛЛФІН» № 2-1 від 27 жовтня 2015 року (а.с. 12-24). На підставі оформленої відповідачкою в електронній формі Заявки для отримання позики у встановленому п. п. 4.1, 4.2 Правил, шляхом заповнення всіх полів Заявки, 19 вересня 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 74145, за умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти у сумі 2400 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язалася повернути позику через тридцять днів та сплатити проценти (а.с. 25-32, 33-41). Відповідно до умов пункту 1.5 договору нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов: 1,8 % від суми позики, але не менше ніж 20 грн за перший день користування позикою; 1,8 % від суми позики щоденно, починаючи з другого дня в межах строку зазначеного в п.1.2 цього Договору. 3,8 % від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п. 1.2 цього Договору, у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором. Сума процентів за користування позикою нараховується в день погашення позики (а.с. 33-40). У графіку розрахунків до договору позики № 74145 від 19 вересня 2016 року зазначено, що сукупна вартість позики на дату погашення - 19 жовтня 2016 року, складає 3696 грн (2400 грн - сума по договору + 1296 грн - сума до сплати процентів) (а.с. 40-41). Згідно з п. 4.8 Правил, підтвердженням згоди заявника на отримання позики, є направлена на розгляд товариства заявка про надання позики з одночасною перевіркою банківської платіжної картки (а.с. 17). Відповідно до п. 4.10 Правил, відповідність зазначеної суми підтверджує належність рахунку для перерахування позики заявнику та підтверджує згоду заявника на отримання позики (а.с. 17). Відповідно до п. 6.10-6.12 Правил, товариство надає позику в порядку одночасного перерахування суми, зазначеної в договорі позики на рахунок банківської платіжної картки, зазначеної в заявці. Перерахування грошових коштів здійснюється в строк не пізніше одного робочого дня з дати підписання договору позики сторонами. Датою укладення договору позики між Товариством і позичальником є дата перерахування суми позики на банківський рахунок (а.с. 19). На виконання умов укладеного між сторонами договору позики, позивачем в порядку, встановленому п. 1.4 договору позики, через оператора послуг платіжної інфраструктури WAYFORPAY на картковий рахунок відповідачки 19 вересня 2016 року було перераховано 2400 грн, що підтверджується повідомленням ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 28 вересня 2019 року №4718-ВП, яке надає ТОВ «ВЕЛЛФІН» послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків згідно з договором № ВП-180516-3, укладеним 18 травня 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» (а.с. 43). Згідно з розрахунком позивача, станом на 15 жовтня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 за договором № 74145 від 19 вересня 2016 року становить 103238 грн 40 коп., з яких: 2400 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 48470 грн 40 коп. - заборгованість за відсотками, 52368 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 44). Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «ВЕЛЛФІН» суд першої інстанції виходив з того, позивачем не підтверджено належними допустимими доказами факту укладання сторонами договору позики та перерахування позивачем грошових коштів на користь ОСОБА_1 . З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, з огляду на таке. Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У статті 526 ЦК України йдеться про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Відповідно до положень статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України). Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію», який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У статті 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію». Таким чином, 19 вересня 2016 року ОСОБА_1 , оформивши у встановленому п.п. 4.1, 4.2. Правил надання грошових коштів у вигляді позики на сайті ТОВ «ВЕЛЛФІН» заявку для отримання позики у розмірі 2400 грн на строк 30 днів, шляхом заповнення всіх полів заявки із зазначенням даних банківської картки, на яку просила перерахувати кошти, що підтверджується роздруківкою заявки з офіційного веб-сайта товариства https://creditup.com.ua. (а.с. 25-32), погодилася з умовами договору позики, оформленому сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Прийнявши позитивне рішення ТОВ «Веллфін» 19 вересня 2016 року через ТОВ ВК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», з яким у позивача укладено договір про організацію переказу грошових коштів № ВП-180516-3, здійснило переказ 2400 грн на платіжну картку відповідача (а.с. 43). Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору позики та позивач виконав умови договору і перерахував кошти відповідачу у справі, а тому висновок місцевого суду щодо відсутності доказів перерахування грошових коштів відповідачу у справі є помилковим . Однак, колегія суддів зазначає, що позивач не довів обґрунтованість вимог пред`явленого позову стосовно визначення розміру заборгованості ОСОБА_1 за процентами станом на 15 жовтня 2019 року в сумі 48470 грн.40 коп. та 52368 грн. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц сформовано наступний правовий висновок. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК Українизаконодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини 3 статті 2 ЦПК Україниосновними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК Українив узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на доказування суми заборгованості для її відшкодування з іншої сторони, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду без відповідних дій з боку сторони з приводу необхідності надання чи збирання певних засобів доказування. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначити чи перевірити розмір заявленої ТОВ «Веллфін» заборгованості по відсотках, оскільки тягар доведення обґрунтованості позовних вимог покладено саме на позивача, який не надав суду розрахунку боргу разом з позовною заявою. Не надано позивачем такого розрахунку і суду апеляційної інстанції. Наявна в матеріалах справи довідка щодо заборгованості за спірним договором позики, підписана директором ТОВ «Веллфін», містить лише загальну суму заборгованості по відсоткам: в сумі 48470 грн.40коп. та простроченим відсоткам в сумі 52368 грн, перевірити порядок, умови та розмір нарахованих процентів з якої не вбачається за можливе. Отже, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення місцевого суду з ухваленням нового судового рішення про стягнення з відповідача заборгованості за сумою позики у розмірі 2400 грн.00 коп. та процентів в межах строку дії договору встановленого п.1.2 Договору у розмірі 1296 грн.00 коп. В задоволенні інших позовних вимог необхідно відмовити за їх безпідставністю. Також підлягає стягненню з відповідача на користь на користь позивача в рахунок часткового відшкодування судового збору сплаченого у суді першої інстанції у розмірі 67 грн 24 коп. та сплаченого за апеляційний перегляд справи у розмірі 100 грн 85 коп. Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 367 - 369, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» задовольнити частково . Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 17 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» задовольнити частково. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» заборгованість за договором позики у розмірі 3696 грн.00 коп. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» в рахунок часткового відшкодування судового збору сплаченого у суді першої інстанції у розмірі 67 грн 24 коп. та сплаченого за апеляційний перегляд справи у розмірі 100 грн 85 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складене 27 травня 2020 року. Суддя-доповідач - О. І. Собина Судді: С.Г. Хвостик О.Ю.Кононенко