Постанова Миколаївський апеляційний суд № 487/3512/16-ц

09.12.20 22-ц/812/1914/20 Єдиний унікальний номер судової справи № 487/3512/16-ц Провадження № 22-ц/812/1914/20 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 08 грудня 2020 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., при секретарі судового засідання - Богуславській О.М., за участі прокурора - Яценка В.А., представник відповідача ОСОБА_1 - Сакари Ю.В., представника третьої особи Служби у справах адміністрації Заводського району - Головіної Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2017 року, ухваленого у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Карташевою Т.А, дата складання повного тексту не зазначена, у цивільній справі за позовом Миколаївської місцевої прокуратури №1 Миколаївської області в інтересах ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя Миколаївська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування,- В С Т А Н О В И В: У липні 2016 року прокурор в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , яка має статус дитини, позбавленої батьківського піклування, звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Третя миколаївська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що ОСОБА_2 є онукою ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , яка померла, ІНФОРМАЦІЯ_4 та яким на праві спільної часткової власності по 1/2 частки кожному належала квартира АДРЕСА_1 загальною площею 64,7 кв. м. У вказаній квартирі разом із спадкодавцями до їх смерті проживала та була зареєстрована неповнолітня онука ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право на оформлення спадщини мали їх син ОСОБА_1 , та онука ОСОБА_2 в силу ст. 1266 ЦК України, оскільки її батько ОСОБА_8 помер до відкриття спадщини. У передбачений законом строк ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 заяву про прийняття спадщини нотаріусу не подали. При цьому, ОСОБА_2 відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України, вважається такою, що прийняла спадщину. В подальшому, після спливу строку на прийняття спадщини, ОСОБА_1 звернувся до третьої Миколаївської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину, але йому було відмовлено через пропуск строку звернення з відповідною заявою. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2009 року за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 13 травня 2010 року вищезазначене рішення скасоване, а справу направлено на новий розгляд. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 вересня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 відмовлено. Після цього до теперішнього часу ОСОБА_1 заходи до прийняття спадщини не вживались. Вказував, що на теперішній час за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 підставою для реєстрації права власності стало рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2009 року. Зазначає, що службою у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради 30 травня 2016 року до третьої Миколаївської державної нотаріальної контори направлено заяву про оформлення спадкового майна на неповнолітню ОСОБА_2 і 11 липня 2016 року одержано відмову, у тому числі, через наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про належність квартири ОСОБА_1 . Таким чином, неповнолітня ОСОБА_2 хоча і вважається такою, що прийняла спадщину, однак оформити спадкові права на нерухоме майно не має можливості. Оскільки питання захисту майнових прав дитини до теперішнього часу батьками-вихователями дитячого будинку сімейного типу, де перебуває неповнолітня, не вирішено, що свідчить про неналежний захист зазначених прав з їх боку, просив визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2016 року до участі у справі у якості співвідповідача залучено ОСОБА_1 . Рішенням того ж суду від 10 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , баби ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 . Стягнуто з ОСОБА_1 , Миколаївської міської ради на користь прокуратури Миколаївської області витрати по сплаті судового збору в сумі 1378 грн. 00 коп., по 689 грн. з кожного. Задовольняючи позов прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 вважається таким, що не прийняв спадщину, оскільки своєчасно у передбачений законом строк заяву про прийняття спадщини нотаріусу не подавав, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2009 року, яким за ним було визнано право власності в порядку спадкування за законом на спірну квартиру, ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 13 травня 2010 року скасоване, а наступним рішенням цього ж суду від 20 вересня 2010 року у задоволенні його позову відмовлено. Після чого інші заходи для прийняття спадщини ним не вживалися. Оскільки на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2009 року за ОСОБА_1 державою зареєстроване право власності на спадкове майно, то постановою державного нотаріуса Третьої миколаївської державної нотаріальної контори Грачової Л.І. від 11 липня 2016 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Вказане свідчить про неможливість одержання ОСОБА_2 у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру, а тому наявні підстави для визнання за нею права власності на спірну квартиру у судовому порядку. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу. Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказував, що судом не правильно встановлено обставини справи та невірно застосовано норми матеріального права. Зокрема зазначав, що на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2009 року він вважав себе власником спірної квартири. У вересні 2020 року маючи намір продати вказану квартиру йому стало відомо, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2017 року. Ним було з`ясовано, що рішення Заводського апеляційного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2009 року скасовано ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 13 травня 2010 року на повторний розгляд, а наступним рішенням суду першої інстанції від 20 вересня 2010 року у задоволенні його позову про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 відмовлено. Посилався на те, що в оскаржуваному ним рішенні суд першої інстанції зазначив, що ним у передбачений законом строк заява про прийняття спадщини нотаріусу не подавалась. Разом з тим, вказане спростовується витягом із спадкового реєстру, згідно якого за його заявою була заведена спадкова справ після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже він є таким, що прийняв спадщину. Враховуючи вищенаведене просив рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказувала, що вимоги викладені в ній не визнає повністю та вважає, що у її задоволені слід відмовити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін. Крім того, зазначала, що зважаючи на вимоги ч.2 ст.1269 ЦК України заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Оскільки апелянт перебував у місцях позбавлення волі, то виникають сумніви у можливості подання ним особисто заяви до нотаріуса. Інші учасники процесу правом на подачу відзиву не скористалися. У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Сакара Ю.В. апеляційну скаргу підтримав, просив про її задоволення. Прокурор апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник третьої особи Служби у справах дітей адміністрації Заводського району апеляційну скаргу не визнала, просила її вирішити на розсуд суду. ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, відповідно до поданої заяви просила слухати справу за її відсутності. Інші учасники справи про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що в силу вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позову та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду вказаним положенням закону в повній мірі не відповідає. Частиною 1 ст.15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходи з того, що ОСОБА_1 вважається таким, що не прийняв спадщину, оскільки своєчасно у передбачений законом строк заяву про прийняття спадщини нотаріусу не подавав. А оскільки на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2009 року за ОСОБА_1 державою зареєстроване право власності на спадкове майно, то постановою державного нотаріуса Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Грачової Л.І. від 11 липня 2016 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Вказане свідчить про неможливість одержання ОСОБА_2 у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру. Проте не з усіма висновками суду першої інстанції можна погодитися з огляду на таке. Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За приписами ч.ч.1,3 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 24 листопада 2004 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності, кожному по 1/2 частці, належала квартира АДРЕСА_1 ( а.с.12). ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому 1/2 частку вищевказаної квартири. За приписами ч.1 ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини( ч.1 ст.1266 ЦК України). У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 643/1216/15-ц (провадження № 61-6924св18) зроблено висновок по застосуванню ст. 1266 ЦК України та вказано, що «спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб`єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємці за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п`ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу)». Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України). Відповідно до ч.2,4 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа цивільна дієздатність якої обмежена, вважається такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених чч.2-4 ст.1273 цього Кодексу. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини( ч.1 ст.1270 ЦК України). Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст. 1269 ЦК). Заява про прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини особисто. За змістом норм ст.ст.1268 - 1269 ЦК України слід прийти до висновку, що порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, подання заяви про прийняття спадщини особами, вказаними у ч.3,4 ст. 1269 ЦК, слід вважати їхнім правом, здійснення якого не суперечить нормі ч.4 ст. 1268 цього Кодексу. Для з`ясування обставини прийняття неповнолітньою особою спадщини необхідно встановити факти, що спадкоємець є онукою спадкодавця, на час відкриття спадщини є неповнолітньою особою та вона не подано заяви про відмову від прийняття спадщини. Постановою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (справа № 183/4406/16) було зроблено висновок, відповідно до якого ч.4 ст. 1268 ЦК України встановлює додаткові гарантії охорони спадкових прав малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб, а також осіб з обмеженою дієздатністю. Зазначені особи вважаються такими, що прийняли спадщину завжди, крім випадків їхньої відмови від спадщини, а щодо малолітніх та недієздатних осіб - відмови, здійсненої від їхнього імені батьками (усиновлювачами), опікуном з дозволу органу опіки та піклування (частини друга-четверта ст.1273 ЦК України. ОСОБА_2 після реєстрації шлюбу 16 вересня 2016 року з ОСОБА_10 змінила прізвище на « ОСОБА_2 »( а.с.175). Спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 є син ОСОБА_1 , дружина (мати апелянта) - ОСОБА_7 та неповнолітня онука спадкодавця (племінниця апелянта) - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за правом представлення, оскільки її батько ОСОБА_8 (син спадкодавця та рідний брат апелянта) помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка була зареєстрована та проживала за вказаною адресою з спадкодавцем ( а.с.7,10,13 зворот). За матеріалами справи, із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 до Третьої миколаївської державної нотаріальної контори, через начальника Казанківської виправної колонії №93, ОСОБА_1 звернувся у січні 2009 року. 05 лютого 2009 року нотаріусом було заведено спадкову справу №106/2009 та відповідні відомості внесені до спадкового реєстру (а.с.50-57). Зважаючи на таке, останній є таким, що прийняв спадщину після смерті батька в силу ч.1 ст.1269 ЦК України. А тому,колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про неприйняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька, оскільки він суперечить вимогам цивільного законодавства та спростовується матеріалами справи. За такого, доводи апеляційної скарги в цій частині є доречними, тому що впливають на правильність висновків суду. Дружина спадкодавця ОСОБА_7 , на час відкриття спадщини була зареєстрована та проживала з ним за спірною адресою, а тому є такою, що прийняла спадщину в силу ч.1 ст. 1268 ЦК України (а.с.13). ОСОБА_2 на момент смерті діда була малолітньою дитиною (9 років), заяву про відмову від прийняття спадщини ні вона, ні її опікуни не подавали, а тому, відповідно до ч.4 ст.1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину та положення ч.1 ст.1269 ЦК України на неї не розповсюджуються. Крім того, вона через службу у справах дітей Адміністрації Заводського району, 30 червня 2016 року звернулася до Третьої миколаївської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті діда ОСОБА_6 ( а.с.63-79) Зважаючи на вищенаведені обставини та норми матеріального права кожен із спадкоємців має право на 1/6 (1/2:3) частку спадкового майна після смерті ОСОБА_6 . ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а.с. 11). Після її смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, яке складається із належної їй 1/2 частки спірної квартири відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 24 листопада 2004 року та 1/6 частки прийнятої фактично після смерті чоловіка ОСОБА_6 , але не оформленої в установленому законом порядку, тобто 4/6 частки спірного майна. Спадкоємцями після смерті останньої є син ОСОБА_1 та малолітня онука ОСОБА_2 , за правом представлення. Заяву про відмову від прийняття спадщини за законом вона не подавала, отже є такою, що прийняла спадщину після смерті баби в силу прямої дії норми матеріального права. Більш того, за заявою ОСОБА_2 Третьою миколаївською державною нотаріальною конторою, 11 липня 2016 року було відкрито спадкову справу №346/2016 після смерті баби ОСОБА_7 та внесені відомості до спадкового реєстру( а.с.80-94). ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері до нотаріуса не звертався, на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, зареєстрованим за вказаною адресою не був, а відтак вважається таким, що не прийняв спадщину після смерті останньої. Таке підтверджується матеріалами справи. Належних та допустимих доказів на спростування зазначеного до суду відповідач не надав. Встановивши, що ОСОБА_2 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за правом представлення та є такою, що прийняла спадщину в силу закону, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, про те, що вказана особа має право на спадкування після смерті вказаних спадкодавців. Зважаючи на вищенаведене ОСОБА_1 має право на 1/6 частку спадкового майна прийнятого ним після смерті батька ОСОБА_6 , а ОСОБА_2 на 5/6 часток спадкового майна після смерті діда ОСОБА_6 та баби ОСОБА_7 . Положеннями ч.1 ст.1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Частиною 1 ст.1298 ЦК України визначено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини За приписами ч.1 ст. 67 Закону України «Про нотаріат», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. Відповідно до ч.1 ст. 68 цього Закону, нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна. Згідно з роз`ясненнями, які викладені в п.23 постанови Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Винесення нотаріусом постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину свідчить про наявність спору про право на спадщину, що дозволяє особі звернутися до суду за правилами позовного провадження. Відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину є підставою для відмови у позові. Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину встановлено главою 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012року № 296/5 ( далі - Порядок). Відповідно до п. 4.15 цього Порядку, свідоцтво право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Постановою від 11 липня 2016 №1001/02-31 нотаріусом Третьої миколаївської державної нотаріальної контори Зеленецькій Н.С. відмовлено у вчиненні нотаріальної дії- видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з відсутні спадкового майно та правовстановлюючого документу на вказане нерухоме майно на ім`я спадкодавців (а.с.17). До такого висновку нотаріус дійшов виходячи з того, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, спадкова квартира належить на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2009 року ОСОБА_1 . За матеріалами справи, рішенням Заводського районного суд м. Миколаєва від 18 листопада 2009 року за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яке зареєстровано у електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 10 грудня 2009 року (а.с.36, 38-39). Ухвалою апеляційного суд Миколаївської області від 13 травня 2010 року вказане судове рішення було скасовано ( а.с.60) та направлено на новий розгляд в той же суд. Рішенням Заводського районного суд м. Миколаєва від 20 вересня 2010 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Оскільки рішення суду першої інстанції яким за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування на спірну квартиру скасовано, то воно не породжує для останнього жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Сама по собі наявність реєстрації за ним права власності на спірну квартиру не свідчить про належність цього майна йому, але перешкоджає нотаріусу у видачі свідоцтва про право на спадщину. За такого, висновок суду, що ОСОБА_2 маючи право на спадкування спадкового майна спадкодавців, але не може отримати свідоцтво про право на спадщину з тих підстав, що відсутнє спадкове майно, підлягає захисту у судовому порядку, є вірним. Разом з тим, суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, у повній мірі не з`ясував обставини, що мають значення для справи, не надав належної оцінки письмовим доказам, наявним у матеріалах, та дійшов помилкового висновку про визнання права власності в порядку спадкування за законом за ОСОБА_2 на спадкове майно у повному обсязі. Враховуючи вищенаведені обставини та наявність спору щодо спадкового майна, позбавлення ОСОБА_2 можливості отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову Миколаївської місцевої прокуратури №1 Миколаївської області в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , визнавши з нею права власності в порядку спадкування на 5/6 частки квартир АДРЕСА_1 . Відповідно до ст.14 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Частина 1 ст.48 ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідачем є особа, на яку вказує позивач, як на порушника своїх прав. На відміну від позивача відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Юридична заінтересованість позивача у цивільному процесі зобов`язує довести як наявність між ним та відповідачем спірних матеріальних правовідносин, так і ту обставину, що його права порушені саме тією особою, яку позивач зазначив відповідачем, і права можуть бути захищені у визначений ним спосіб. У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Таким чином, заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як спадкоємців після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які прийняли спадщину і між ними є спір. Зі змісту заявлених позовних вимог вбачається, що Миколаївська міська рада не є учасником спірних правовідносин, тому є неналежним відповідачем у цій справі. Розглянувши справу за позовом Прокурора в інтересах ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради, суд першої інстанції залишив поза увагою фактичну відсутність спору між цими сторонами у справі та прийшов до висновку про задоволення вимог до цього відповідача. Оскільки вказаний позов пред`явлено також і до неналежного відповідача, то відсутня підстави для задоволення позову Миколаївської місцевої прокуратури №1 Миколаївської області в інтересах ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції не дав належної оцінки зазначеним обставинам, прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та постановлення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Миколаївської місцевої прокуратури №1 Миколаївської області в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та відмову у позові Миколаївської місцевої прокуратури №1 Миколаївської області в інтересах ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради. За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з постановленням нового судового рішення. Наведені в апеляційній скарзі доводи про неналежне повідомлення відповідача про час та місце для розгляду справи стосуються аргументів щодо поновлення строку на апеляційне оскарження цього рішення. А відтак, як підстава для скасування рішення суду в силі п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України колегією суддів не розглядається. Інших аргументів, які б слугували підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційна скаргу не містить. Крім того, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат. Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч.13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат слід врахувати, що судом задоволено позовні вимоги лише на суму 46802 грн.50 коп., що становить 83,33 % від ціни позову. Прокурор сплатив судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1387 грн. За такого, з ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області належить стягнути судовий збір у розмірі 1148 грн.28 коп.( 1378х83.33%/100%) судового збору. При зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатив 2067 грн. судового збору, його апеляційну скаргу задоволено на суму 9360 грн.50 коп., що становить 16.67% від ціни позову. А відтак, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 344 грн.57 коп. (2067х16.67%/100%) судового збору. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376,381,382 ЦПК України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2017 року скасувати та постановити нове рішення. Позов Миколаївської місцевої прокуратури №1 Миколаївської області в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя Миколаївська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування - задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКППНОМЕР_3 ), право власності на 5/6 часток квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та баби ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 . У задоволені позову Миколаївської місцевої прокуратури №1 Миколаївської області в інтересах ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя Миколаївська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь прокуратури Миколаївської області 1148 (одна тисяча сто сорок вісім) грн.28 коп. судового збору. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 344 (триста сорок чотири) грн.57 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк _________________________________________________________________________________________ Повний текст постанови складено 09 грудня 2020 року.