Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/5151/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8658/20 Справа № 212/5151/20 Суддя у 1-й інстанції - Чорний І. Я. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання-Кислиця І.В. сторони справи : позивач - ОСОБА_1 відповідач- Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича,відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 серпня 2020 року, ухваленого суддею Чорним І.Я. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 28 серпня 2020 року, - ВСТАНОВИВ : У липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював з 20 червня 1977 року по 15 листопада 1978 року, з 26 січня 1981 року по 16 липня 1992 року - на посаді підземного машиніста електровоза ш. ім.Леніна ВО «Кривбасруда»; з 21 липня 1992 року по 12 серпня 1995 року, з 21 серпня 1996 року по 30 вересня 1997 року - на посаді підземного електрослюсаря, прохідником ВАТ "Суха Балка", ш."Фрунзе"; з 15 лютого 2000 року по 04 липня 2003 року на посаді підземного прохідника на дільниці №12 на ш.«Гвардійська» ВО "Кривбасруда". Робота у шкідливих умовах спричинила шкоду його здоров`ю, у зв`язку з чим йому було встановлено професійне захворювання: Вібраційна хвороба І-ІІ ст. від дії комбінованих вібрацій з переважним церебральним периферійним ангіодистонічним синдромом та плечелопатковим періартрозом НФС - другого ступеню. Внаслідок отриманого професійного захворювання йому завдана моральна шкода, яка полягає у тому, що ушкодження здоров`я має довготривалі наслідки, стан здоров`я не поліпшується, він потребує постійного нагляду лікарів, змушений прикладати значні зусилля для продовження активного громадського життя. Вважає, що обов`язок відшкодувати моральну шкоду покладається на Фонд, а тому просив стягнути із Фонду в рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 283 380 гривень без урахування податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я задоволені частково. Стягнуто з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 84000 (вісімдесят чотири тисячі) гривень 00 копійок, без утримання податку з доходів з фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір в розмірі 840 гривень 80 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Представник позивача, адвокат Меланчук І.В., не погоджуючись з ухваленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне врахування висновків Верховного Суду, викладених в аналогічних справах та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, ставить питання про зміну судового рішення в частині повного задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 . Скаржник вважає, що стягнутий судом на користь позивача розмір грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача, які останній відчуває через отримане професійне захворювання, наслідком якого стала стійка безстрокова втрата професійної працездатності в ступені 60% та встановлення третьої групи інвалідності, також безстроково. Представник позивача вважає, що суд першої інстанції при визначені розміру відшкодування моральної шкоди не в повній мірі врахував, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивач постійно переносить фізичні страждання, позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, повинен докладати зусиль та витрачати час для організації свого життя, у позивача спостерігається суттєве порушення функцій опорно-рухового апарату. На даний час самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни в його житті є безстроковими, курси лікування не надають належного ефекту, усвідомлення чого, завдає позивачу додаткових страждань. Вказує, що судом не враховано, що професійне захворювання виникло у позивача внаслідок грубого порушення роботодавцем покладених на нього обов`язків в сфері охорони праці, що в свою чергу виключає будь-яку вину позивача в настанні вказаних негативних наслідків. Відповідач, Відділення Фонду, будучи незгодним з оскаржуваним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, яке ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, ставить питання про його скасування в повному обсязі та ухваленні нового рішення про відмову позивачу ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог пред`явлених до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в повному обсязі. При цьому скаржник зазначає, що позивач звернувся із позовом в суд в липні 2020 року, після набрання чинності Закону України №77-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» був викладений в новій редакції з назвою «Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2015 року, тому позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування. Така позиція закріплена у Постановах Верховного Суду по аналогічним справам від 13.06.2018 та від 08.08.2018. Відповідач вказує на те, що новим Законом право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду скасовано для всіх застрахованих громадян, незалежно від дати встановлення втрати працездатності, таке право надано Цивільним кодексом України та КЗпП України за рахунок роботодавця, з вини якого заподіяно шкоду. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не застосував закон, який повинен був застосувати, застосувавши закон, який не підлягав застосуванню, у зв`язку із чим неправильно вирішив спір між сторонами. Звертає увагу на те, що через не створення безпечних умов праці на підприємствах де працював позивач, останній отримав професійне захворювання з вини роботодавця, тому відсутні підстави для покладення на Відділення виконавчої дирекції Фонду обов`язку здійснювати виплату моральної шкоди. У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача Меланчука І.В., відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, задовольнити скаргу Фонду, скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове, яким у повному обсязі відмовити позивачеві ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог пред`явлених до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в повному обсязі. До початку судового розгляду справи від представника позивача Меланчука І.В. надійшла заява про здійснення апеляційного розгляду за його і позивача відсутності, підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги відповідача, просив змінити рішення суду першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі, прийнявши до уваги практику Верховного Суду в аналогічних справах по відшкодуванню моральної шкоди. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника відповідача, Лутоніну Н.В. , яка підтримала доводи апеляційної скарги з викладених у ній підстав, просила її задовольнити, скасувавши оскаржуване судове рішення в повному обсязі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не може бути задоволена, тоді, як апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Матеріалами справи та судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював з 20 червня 1977 року по 15 листопада 1978 року, з 26 січня 1981 року по 16 липня 1992 року - на посаді підземного машиніста електровоза ш. ім.Леніна ВО «Кривбасруда»; з 21 липня 1992 року по 12 серпня 1995 року, з 21 серпня 1996 року по 30 вересня 1997 року - на посаді підземного електрослюсаря, прохідником ВАТ "Суха Балка", ш."Фрунзе"; з 15 лютого 2000 року по 04 липня 2003 року на посаді підземного прохідника на дільниці № 12 на ш. «Гвардійська» ВО «Кривбасруда», що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 . Рішенням Науково-дослідного інституту промислової медицини від 04 липня 2003 року позивачу ОСОБА_1 було встановлено професійне захворювання за діагнозом - Вібраційна хвороба І-ІІ ст. від дії комбінованих вібрацій з переважним церебральним периферійним ангіодистонічним синдромом та плечелопатковим періартрозом НФС - другого ступеню. За висновком МСЕК серії: МСЕ-ДНА-01 №348428 від 19 вересня 2003 року ОСОБА_1 було встановлено 30% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності. З огляду на погіршення стану здоров`я, ОСОБА_1 при повторному перегляді, який останній раз було проведено 19 липня 2016 року, висновком МСЕК серії: 12 AAA №043050, було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 60% по вібраційній хворобі та встановлено третю групу інвалідності безстроково. Причиною професійного захворювання є робота в умовах впливу шкідливих факторів, умови праці які перевищували встановлені гранично допустимі норми зокрема вібрація: локальна - кореговане значення 115 дБ (ш."Гвардійська") і 120 дБ (ш.ім.Фрунзе) при ГДР -П2дБ; транспортно-технологічне кореговане значення 105 дБ при ГДР - 101 дБ (ш. ім.Леніна); транспортно-технологічне кореговане значення 105 дБ при ГДР ПДУ - 101 дБ (ш.ім.Леніна); Тяжкість праці: вага вантажу, який підіймають та переміщують від 36 до 48 кг при допустимій до 30 кг, що відноситься до 3 класу 2 ступеня шкідливості., що підтверджується Актом розслідування хронічного професійного захворювання № 9 Науково-дослідного інституту промислової медицини від 04 липня 2003 року. Відповідно до п. 17 акту № 9 Науково-дослідного інституту промислової медицини від 04 липня 2003 року, професійне захворювання отримано позивачем, внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці, гігєнічні регламенти та нормативи адміністрацій: ш. "Гвардійська" ВАТ "КЗРК" в період з лютого 2000 року по 04 липня 2003 року; ш. ім. Леніна - з червня 1977 року по листопад 1978 року, з січня 1981 року по липень 1992 року; ВАТ "Суха Балка" ш. ім. Фрунзе з липня 1992 року по серпень 1995 року, з серпня 1996 року по вересень 1997 року які не забезпечили виконання вимоги ст.13 Закону України "Про охорону праці". Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягуючи моральну шкоду з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, виходив з того, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час встановлення позивачу стійкої втрати працездатності (19 вересня 2003 року), у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не згодна з доводами відповідача щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди з роботодавця , з огляду на таке. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є діючою в Україні, встановлено, що високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Стаття 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка знаходиться у розділі 1, встановлює, що право кожного на життя охороняється законом. Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Отже, зобов`язання України перед своїми громадянами щодо права на життя, до якого у контексті Конституції України входить і право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника (ст. 46 Конституції України), мають виконуватися у повному обсязі, право Позивача на соціальний захист, а саме отримання грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди як членом сім`ї працівника, який загинув унаслідок нещасного випадку на виробництві, є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34). З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого (позивача) з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 19.09.2003 року. Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 19 вересня 2003 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 цього Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 вказаного Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Згідно абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 ст.1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та ч.3 ст.34 Закону №1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону №1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі №1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року №77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до ч.8 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012. Конституційний Суд України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. У даному випадку до спірних правовідносин місцевий суд застосував Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу ОСОБА_1 (19.09.2003) моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, тобто на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Слід відмітити, що саме така правова позиція Верховного Суду, висловлена в постанові від 23.01.2019 року за результатами розгляду справи №210/2104/16-ц, провадження №14-597цс18 та у Постанові Верховного суду від 03.10.2019 по справі №194/781/17, де зазначено, що право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Отже, зважаючи на дату настання страхового випадку у позивача ОСОБА_1 (19.09.2003), роботодавець не є особою, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування моральної шкоди. Згідно вимог ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Частиною 3 ст.1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках встановлених законом. Доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Наведене повністю кореспондує нормам ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили. З урахуванням, наведених вище норм закону, колегія суддів не може погодитись із доводами відповідача щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме застосування закону, який не підлягав застосуванню та незастосування закону, який підлягав застосуванню, у зв`язку з чим, їх відхиляє. З оскаржуваного рішення вбачається, що, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану здоров`я позивача, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках та, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності - встановлений первинно - 30%, який при повторних переглядах збільшився та становить 60% безстроково, визначив позивачу компенсацію моральної шкоди з відповідача Відділення Фонду в розмірі 84 000 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача Меланчука І.В. щодо необґрунтовано заниженого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз`яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивач первинно втратив 30% професійної працездатності, в подальшому з 19 липня 2016 року позивачеві безстроково визначено 60% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності, що свідчить про неможливість покращення стану здоров`я позивача у майбутньому, незважаючи на лікування, характер немайнових витрат, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 84000 грн. до 180 000 грн. З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації позивачу моральної шкоди буде 180 000 грн. Враховуючи, те, що суд апеляційної інстанції змінює рішення суду в частині збільшення суми моральної шкоди, відповідно збільшенню підлягає і сума судового збору, стягнутого з відповідача на користь держави, пропорційно задоволених позовних вимог, з 840,80 грн. до 1800 грн., що становить 1% від суми задоволених судом апеляційної інстанції позовних вимог. Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.376, ст.ст.381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Меланчука Ігоря Віталійовичазадовольнити частково. Апеляційну скаргу відповідачаУправління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській областізалишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 серпня 2020 року в частині розміру моральної шкоди і судового збору змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь позивача ОСОБА_1 з 84 000 (вісімдесяти чотирьох тисяч) грн. до 180 000 (ста вісімдесяти тисяч) грн., відповідно збільшивши судовий збір з 840,80 грн. до 1800 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 08 грудня 2020 року. Головуючий: Судді: